Ті, що співають у терні
Шрифт:
Вони прямували до міста з назвою Данглоу, розташованого за якихось п’ятдесят миль від Кернса — крайньої північної кінцевої станції залізничної лінії, що тягнулася вздовж квінслендського узбережжя. Понад тисячу миль їхали вони вузькоколійкою, розгойдуючись із боку в бік, куняючи та сіпаючись; всі місця у вагоні були зайняті й не було змоги ані лягти, ані випростатися, щоб розім’яти кінцівки. І хоча ця місцевість була щільніше заселеною, аніж Джилі та більш мальовничою, Меґі вона не зацікавила.
Голова її боліла, їжа не затримувалася надовго
— То ремонтники, що пильнують стан рейок, — пояснив він, коли така група трапилася їм уперше.
Здавалося, Люк вважав, що вона так само задоволена, як і він, що їй так само зручно сидіти, як і йому, і що прибережна рівнина, яка пролітала повз вікна, і справді її зацікавила. А Меґі вп’ялася в цю рівнину поглядом, не бачачи її і ненавидячи ще до того, як її нога ступить на цю землю.
У Кардвелі двоє чоловіків зійшли, і Люк сходив через дорогу до крамниці, де продавалася риба зі смаженою картоплею, і повернувся з пакунком, загорнутим у газету.
— Кажуть, що рибу в Кардвелі треба скуштувати, аби переконатися, що вона — надзвичайно смачна. Найкраща риба у світі. Ось, візьми, скуштуй, кохана. Це твоя перша дегустація справжніх харчів із Бананаленду. Кажу тобі, немає на землі місця кращого за Квінсленд.
Меґі зиркнула на маслянисті шматочки обсмаженої у тісті риби, приклала до рота хустку — і прожогом кинулася до туалету. Коли вона згодом вийшла звідти, бліда й тремтяча, Люк чекав на неї в коридорі.
— Що сталося? Тобі погано?
— Мені було погано відтоді, як ми виїхали з Гундівінді.
— Господи Ісусе! Чому ж ти мені не сказала?!
— А чому ти не помітив?
— Мені здалося, що у тебе все в нормі.
— Скільки нам іще їхати? — спитала Меґі, не бажаючи сваритися і змінюючи тему.
— Від трьох до шести годин — як вийде. Тут не надто дотримуються розкладу. Тепер, коли ці хлопці зійшли, маємо вдосталь вільного місця, тож лягай і клади ніжки мені на коліна.
— Благаю, не сюсюкай зі мною, як з дитиною! — сердито відрізала вона. — Було б набагато краще, якби вони вийшли ще два дні тому в Бундаберзі!
— Заспокойся, Меґан, будь другом! Ми майже приїхали. Залишилися Талі та Інісфейл, а після них буде Данглоу.
З потяга вони зійшли підвечір; Меґі міцно вчепилася за Люкову руку, надто горда, щоб зізнатися, що не в змозі нормально йти. Люк розпитав начальника станції, де є недорогий
— Тут недалеко, лише один квартал по той бік вулиці, — заспокоїв її Люк. — Біла двоповерхова будівля.
І хоча їхня кімната була напхана невкладистими вікторіанськими меблями, Меґі вона здалася мало не раєм, і вона знесилено рухнула на край подвійного ліжка.
— Полежи до вечері, кохана. А я піду зорієнтуюся, що й до чого, — мовив Люк і вислизнув із кімнати; він мав так само свіжий та відпочилий вигляд, як і на ранок їхнього вінчання. То сталося у суботу, а тепер був вівторковий вечір — аж чотири доби протеліпалися вони у переповнених потягах, давлячись цигарковим димом та паровозною кіптявою.
Ліжко монотонно погойдувалося в такт із цокотінням сталевих коліс на рейкових стиках, а Меґі, вдячно увіткнувшись головою в подушку, все спала, спала й спала…
Хтось познімав із неї туфлі та панчохи і вкрив її ковдрою; Меґі заворушилася, розплющила очі й озирнулася довкола. Люк сидів на підвіконні, зігнувши одну ногу в коліні, й курив. Зачувши, що вона заворушилася, він поглянув на неї і всміхнувся.
— Ну й гарна ж ти наречена! Я тут чекаю, не дочекаюся свого медового місяця, а вона спить без задніх ніг майже дві доби! Я був занепокоївся, коли почав тебе будити, а ти не прокидалася, але корчмар сказав мені, що таке буває у жінок після тривалої подорожі у вагоні та ще й при такій спеці та вологості. Порадив мені дати тобі відіспатися. Як ти ся маєш?
Меґі заціпеніло сіла, спершись на подушку, розпростерла руки і позіхнула.
— Набагато краще, дякую. Ой, Люку! Я знаю, що я молода й дужа, але я жінка! І я не можу витримувати такого виснажливого фізичного навантаження, як ти.
Він підійшов, сів на краю ліжка і чарівливим жестом розкаяння погладив її по руці.
— Перепрошую, Меґан, я винуватий перед тобою, справді винуватий. Я не подумав про те, що ти таки жінка. Ще не звик мати поруч із собою дружину, от і все. Ти зголодніла, моя люба?
— Гірше — я вмираю з голоду. Ти хоч здогадуєшся, що я не їла майже тиждень?
— Тоді чому б тобі не помитися у ванні, вдягнути чисте плаття і піти зі мною позаглядати містом?
Біля готелю було китайське кафе, де Люк почастував Меґі першими у її житті східними стравами. Вона була така голодна, що будь-яка їжа здалася б їй смачною, але ця виявилася найвищого ґатунку. їй було байдуже, чи справді це готували з пацючих хвостів, акулячих пер та курячих нутрощів, як подейкували в Джилленбоуні, де було лише одне кафе, що належало грекам, і подавали там відбивні та смажену картоплю. Люк проніс із собою дві квартові пляшки пива, купленого в готелі, й наполіг, щоб вона випила склянку попри те, що пиво вона недолюблювала.