Таємничий острів
Шрифт:
Тим часом колоністи змайстрували для них із рослинних волокон упряж, а через кілька днів не тільки приготували воза для майбутнього походу, а й проклали пряму дорогу через ліс Далекого Заходу – прорубали просіку від коліна річки Вдячності до порту Повітряної Кулі. Там тепер міг проїхати їхній новий віз, і наприкінці грудня колоністи вперше спробували запрягти онагрів.
Пенкроф уже так приручив онагрів, що ті підпускали його до себе і їли з рук, та як тільки їх запрягли, вони стали дибки, і їх ледве вгомонили. Проте незабаром вони все ж таки скорилися й почали виконувати незвичні нові обов’язки – загалом онагрів,
Того дня всі колоністи, крім Пенкрофа, що вів онагрів, посідали на воза і поїхали до порту Повітряної Кулі. Не варто й казати, як їх трусило на вибоїнах іще не впорядкованого шляху, та все ж таки вони без перешкод дісталися до місця призначення і повантажили на воза оболонку кулі й снасті колишнього аеростата.
О восьмій вечора віз, переїхавши мостом через річку Вдячності, спустився її лівим берегом і зупинився біля моря перед Гранітним Палацом. Онагрів розпрягли і відвели до стайні, а Пенкроф, перш ніж заснути, так голосно і вдоволено позіхнув, що луна прокотилася всіма приміщеннями Гранітного Палацу.
Розділ VIII
Білизна. Черевики із тюленячої шкіри. Виготовлення піроксиліну. Пересаджування рослин. Риболовля. Черепашачі яйця. Юпові успіхи. Загін для худоби. Полювання на муфлонів. Нові багатства рослинного й тваринного світу. Спогади про далеку батьківщину.
Весь перший тиждень січня колоністи присвятили пошиттю конче потрібної тепер білизни. Знайдені в ящику голки аж миготіли в якщо й не дуже гнучких та делікатних, зате досить сильних пальцях, і можете не сумніватися, що все шилося на совість.
Сайресові Сміту спало на думку використати нитки, якими шили оболонку кулі, отож їх не бракувало. Гедеон Спілет і Герберт із дивовижним терпінням розшили колишню кулю на окремі довгі смуги полотна; щоправда, Пенкроф відмовився виплутувати нитки – така робота його вкрай дратувала, зате коли дійшло до пошиття одягу, тут ніхто не зміг би з ним змагатися. Та й справді, всім відомо, що моряки – неабиякі кравці.
Розшите полотно знежирили, скориставшись содою й поташем, одержаними із золи спалених рослин, і воно знову стало м’яким; потім його розстелили на осонні, й невдовзі воно стало білим, як сніг.
Тепер кілька дюжин сорочок та шкарпеток – не плетених, звісно, а шитих – поповнили одяг усіх колоністів. І яка ж то була для них радість, коли вони нарешті наділи на тіло свіжу чисту білизну, – щоправда, дуже грубу, але на такі дрібниці вони не зважали, – і лягли спати на простирадла, завдяки яким постільні полики в Гранітному Палаці тепер сприймалися друзями, наче справжні ліжка.
На ту саму пору колоністи пошили собі взуття з тюленячих шкур, бо привезені
На початку 1866 року спека ще тривала, але полювання не припинилося. Агуті, пекарі, водосвинки, кенгуру, різна перната й смухата дичина аж кишіла на острові, а Гедеон Спілет і Герберт стали такими мисливцями, що тепер не марнували жодної кулі.
Сайрес Сміт щоразу радив їм берегти набої і сам ужив певних заходів, щоб замінити знайдені в ящику порох та свинцевий дріб і зберегти їх надовше. Що й казати, хто знає, де він разом із товаришами міг опинитися з волі випадку, покинувши свої володіння?.. Потрібно було заздалегідь приготуватися до несподіванок і берегти бойові припаси, замінюючи їх тим, що можна легко поповнити.
Замість свинцю, жодних слідів якого Сайрес Сміт на острові не знайшов, він застосував без великої шкоди для справи подрібнене звичайне залізо, заготувати яке для них не складало труднощів. Залізний дріб мав меншу вагу, ніж свинцевий, тому доводилося робити його крупнішим; у набої таких дробинок тепер було менше, але спритність мисливців відшкодовувала цей ґандж. Маючи селітру, сірку й вугілля, Сайрес Сміт міг би виготовляти і порох, проте його виробництво потребує надзвичайної пильності, до того ж без спеціальних пристосувань важко одержати порох доброї якості.
Отож Сайрес Сміт волів виготовляти піроксилін – вибухівку, яку, загалом, одержують із бавовни; однак можна обійтися і без бавовни, адже та застосовується лише задля її клітковини, а клітковина – основна складова частина оболонки рослинних клітин – є майже в чистому вигляді не тільки в бавовні, а й у волокнах льону, конопель, у папері, старому ганчір’ї, в серцевині бузини тощо. А якраз бузини на острові росло скільки завгодно, особливо поблизу Червоного струмка, і колоністи заварювали замість кави ягоди цієї рослини з родини жимолостевих.
Таким чином, треба було тільки заготувати серцевину бузини, тобто целюлозу, а друга речовина, необхідна для виготовлення піроксиліну, – димна азотна кислота. Сірчану кислоту Сайрес Сміт уже мав, і для нього не складало ніяких труднощів добути азотну кислоту, обробивши сірчаною кислотою селітру, яку йому надала природа.
Отож він вирішив виготовляти і застосовувати піроксилін, хоч і визнавав досить значні його вади: нерівномірність дії, надмірну займистість – він спалахує при ста сімдесяти градусах Фаренгейта замість двохсот сорока – і, нарешті, миттєвий спалах, який може попсувати вогнепальну зброю. Та має він і переваги: не боїться вогкості, не забруднює цівку рушниці й має в чотири рази більшу вибухову силу, ніж порох.
Щоб отримати піроксилін, досить занурити на чверть години клітковину в димну азотну кислоту, потім промити її у воді й висушити. Як бачимо, простішого не придумаєш.
Сайрес Сміт на той час мав лише звичайну азотну кислоту, а не димну, або міцну, тобто таку, яка на вологому повітрі виділяє білясту пару; але, замінивши димну азотну кислоту на азотну кислоту, змішану в пропорції три до п’яти із концентрованою сірчаною кислотою, інженер мав домогтися таких самих наслідків, і таки домігся. Отож у острівних мисливців незабаром з’явилася чудова вибухова речовина, яка за вмілого застосування давала прекрасні наслідки.