Таємничий острів
Шрифт:
Вибравши дерева, їх зрубали, обтесали і попиляли на дошки. А за тиждень у природному заглибленні між Комином і гранітним пасмом виникла корабельня, і там на піску лежав уже тридцятип’ятифутовий брус – кіль судна з ахтерштевнем позаду і форштевнем попереду.
Сайрес Сміт узявся до діла як досвідчений корабельник. Він мав досвід у кораблебудуванні так само, як і в багатьох інших справах, і передусім зробив креслення судна. Щоправда, він мав чудового помічника – Пенкрофа, який кілька років трудився на Бруклінській корабельні й тямив у кораблебудуванні. Отож після старанних розрахунків і тривалих роздумів вони
Можна уявити, як гаряче Пенкроф узявся споруджувати судно. Він ладен був працювати з ранку до ночі, й на мить не розгинаючи спини.
Тільки одна важлива справа могла відірвати його від роботи на корабельні, та й то лише на день. Сталося те 15 квітня, коли він удруге знімав урожай пшениці. Другий урожай не поступався перед першим і дав очікувану заздалегідь кількість зерна.
– П’ять буассо, пане Сайресе! – сказав Пенкроф, старанно зваживши своє багатство.
– П’ять буассо, – повторив інженер. – А в буассо – сто тридцять тисяч зерен; отже, ми маємо шістсот п’ятдесят тисяч зерен.
– Чудово! – сказав моряк. – Тепер посіємо усе зерно, але якусь дещицю все ж таки залишимо про запас!
– Гаразд, Пенкрофе, і якщо наступний урожай пропорційно не поступатиметься перед нинішнім, через півроку ми зберемо чотири тисячі буассо.
– І матимемо хліб?
– І матимемо хліб.
– Мабуть, доведеться будувати млин.
– Збудуємо і млин.
Утретє під хлібне поле відвели далеко більшу ділянку, ніж досі, і, якнайстаранніше обробивши землю, знову посіяли пшеницю. Упоравшись з цією справою, Пенкроф знову повернувся до спорудження судна.
Тим часом Гедеон Спілет і Герберт полювали в околицях або заглиблювались у ще невідомі хащі лісів Далекого Заходу, сторожко тримаючи рушниці з кулями на випадок небезпечних зустрічей. Часом вони наштовхувалися на непрохідні зарості красенів-дерев, які тулилися одне до одного, ніби їм бракувало місця. Досліджувати густі ліси було вкрай важко, і журналіст ніколи не відважувався вирушати в такі подорожі без компаса в кишені – сонячне проміння ледь пробивалося крізь густі віти дерев, серед яких неважко й заблудитися. Природно, дичини траплялося тут менше, бо звірі й птахи не мали простору. Проте у другій половині квітня колоністи вполювали трьох великих травоїдних. То були сумчасті ведмеді, що вже зустрічалися їм на північному березі озера; мисливці їх убили, коли вони безглуздо намагалися сховатись між товстими гілками дерев. Колоністи принесли шкури до Гранітного Палацу, обробили їх сірчаною кислотою, вичинили, і ті стали придатні для подальшого використання.
Якось під час полювання їм дісталася цінна знахідка, і заслуга в тому належала Гедеону Спілетові.
Було 30 квітня. Мисливці зайшли в південно-західну частину лісу Далекого Заходу, до того ж журналіст, випередивши Герберта кроків на п’ятдесят, опинився на якійсь галявині, де густі дерева розступилися і трохи пропускали сонячне проміння.
Гедеона Спілета спочатку здивував п’янкий і гострий запах, що йшов від незнайомих йому рослин із прямим та круглим стеблом із відгалуженнями, на яких китицями цвіли квіти й висіли коробочки з дрібними зернятками. Журналіст зірвав кілька стебел і повернувся до підлітка:
– Глянь, Герберте, що це таке?
– Де ви знайшли цю рослину, пане Спілете?
– Он на тій галявинці.
– Ну, пане Спілете, – промовив Герберт, – Пенкроф вам не надякується за цю знахідку!
– Невже тютюн?
– Авжеж, хоча й не першосортний, та все ж таки тютюн.
– Ото зрадіє друзяка наш Пенкроф! Ото потішиться! Та, сподіваюся, він не викурить усе до дрібки, хай йому біс! Може, і нам залишить?!
– О, я придумав, пане Спілете, – відповів Герберт. – Не кажімо поки що йому нічого; насушімо листя й одного чудового дня подаруймо йому набиту тютюном люльку!
– Домовилися, Герберте, і того дня наш славний друг матиме все, що його душа бажає!
Журналіст і підліток набрали вдосталь листя цінної рослини і повернулися до Гранітного Палацу, занісши його потайки в приміщення так обережно, ніби Пенкроф був найсуворішим Митним доглядачем.
Сайрес Сміт і Наб були також посвячені у їхню таємницю, а моряк ні про що й не здогадувався весь той досить довгий час, поки належало висушити вузеньке листя, посікти його й трохи підсмажити на розпеченому камінні. На це пішло два місяці, і змовникам пощастило все зробити так, що Пенкроф нічого не помітив – він був надто заклопотаний роботою на спорудженні судна й повертався до Гранітного Палацу тільки пізно ввечері, коли треба готуватися до сну.
Та хай там що, а все ж таки одного разу – випав той день саме на 1 травня – він мусив урвати свою улюблену роботу і вкупі з товаришами взяти участь у незвичайній риболовлі.
Вже кілька днів за дві-три милі від острова Лінкольна плавав велетенський кит. Важко навіть уявити тварину більших розмірів, очевидно, то був південний, або канський, кит.
– От було б щастя, якби ми загарпунили його! – вигукнув моряк. – Був би у нас добрий корабель та гарпун, я перший крикнув би: «Вперед! Здобич тяжка, та варта ризику!»
– Хотів би я побачити, Пенкрофе, як ви орудуєте гарпуном, – сказав Гедеон Спілет. – Цікаве, певно, то було б видовище!
– Цікаве й небезпечне, – мовив інженер. – Та оскільки ми не маємо можливості почати полювання на цю тварину, нічого про це й думати.
– Мене дивує одне: як міг кит запливти у такі далекі широти? – вів далі журналіст.
– Чому ж, пане Спілете? – заперечив Герберт. – Ми перебуваємо саме в тій частині Тихого океану, яку англійські й американські моряки накивають «Whale-Fieid» [16] , і саме тут, між Новою Зеландією та Америкою у Південній півкулі трапляється найбільше китів.
16
Китове поле (англ.).
– Цілковита правда, – відповів Пенкроф. – І найбільше мене дивує те, що ми й досі їх не бачили. Та зрештою, раз ми не можемо до них підпливти, то який з того толк?
І Пенкроф знову взявся до роботи, прикро зітхаючи, бо кожен моряк у глибині душі ще й рибалка, і якщо задоволення від риболовлі залежить від величини рибини, то можете уявити почуття китолова, коли він бачить кита.
Якби ж то йшлося тільки про задоволення! Ніхто з колоністів не міг не усвідомлювати, якою корисною була б для них така здобич, як знадобилися б їм для всіляких потреб і ворвань, і сало, й китовий вус!