Таємничий острів
Шрифт:
Чи погодиться замінити своє теперішнє ув’язнення на якесь інше? Усі ці питання, які, очевидно, мали розв’язатися наступного дня, не давали їм заснути до самого ранку, і як тільки почало розвиднюватись, усі вони стали вдивлятися в західну лінію обрію.
– Земля! – раптом закричав Пенкроф близько шостої ранку.
А оскільки Пенкроф не міг помилитися, то там справді мала бути земля.
Можете уявити, яка радість пойняла екіпаж «Бонавентура»! За кілька годин вони будуть на узбережжі острова! Пологий острівець ледь бовванів не далі
– Цей острівець далеко менший за острів Лінкольна, і він, очевидно, також має вулканічне походження, – зауважив Герберт.
Об одинадцятій ранку до острова лишалося не більш як дві милі, й Пенкроф, вибираючи фарватер, вів судно у невідомих водах повільно й обережно.
Тепер перед ними постав увесь острівець, на якому зеленіли камедні та інші великі дерева, схожі на ті, котрі росли на острові Лінкольна. Та дивувало одне: ніде не здіймався жоден димок, котрий свідчив би, що на острові живуть люди, не виднілося ніде й ніякого знаку біди!
А проте записка свідчила: на острові перебуває людина, котра зазнала корабельної аварії і чекає на допомогу! Тим часом «Бонавентур» поволі плив поміж рифів звивистими проходами, і Пенкроф напружено, пильно вдивлявся у кожен найменший поворот. Він поставив Герберта до стерна, а сам, ставши на носі бота і тримаючи фал, вдивлявся у воду, ладен будь-якої хвилини опустити вітрило. Гедеон Спілет, приклавши до очей далекоглядну трубу, вдивлявся у берег острова, але нічого не помічав.
Нарешті відразу пополудні «Бонавентур» уперся форштевнем у піщаний берег. Мандрівники кинули якір, спустили паруси, і екіпаж бота висадився на сушу.
Не було сумніву, що то був саме острів Табор, бо, судячи з останніх карт, іншого острова між Новою Зеландією і узбережжям Америки в Тихому океані не існувало. Бот міцно пришвартували, щоб його не віднесло у море відпливом; потім Пенкроф з обома друзями, добре озброївшись, вирушили берегом до пагорба конічної форми, що здіймався на двісті п’ятдесят – триста метрів над рівнем моря за півмилі від того місця, де вони щойно пристали.
– З вершини пагорба, – зауважив Гедеон Спілет, – подивимося, що являє собою цей острівець, і нам тоді легше буде вести пошуки далі.
– Так само передусім зробив Сайрес Сміт на острові Лінкольна, піднявшись на гору Франкліна, – сказав Герберт.
– Авжеж, – погодився журналіст, – кращого методу для огляду незнайомого острова не придумаєш!
Ділячись враженнями, дослідники йшли краєм лугу, що кінчався біля підніжжя пагорба. Над ними кружляли зграї гірських голубів та морських ластівок, таких самих, як на острові Лінкольна. Ліворуч здіймався ліс, і звідти почувся шелест кущів; оглянувшись, подорожні побачили, як захвилювалася там трава: то, очевидно, почувши їх, розбіглися якісь лякливі
Дійшовши до підніжжя пагорба, Герберт, Пенкроф та Гедеон Спілет за кілька хвилин піднялися на його вершину й оглянули з неї весь обрій.
Перед ними лежав острівець, що мав форму видовженого овала, розміри якого не перевищували шести миль у околі, а на рівній лінії берега майже не було бухт і заток. Навколо аж до обрію стелилася водяна пустеля. Ніде не виднілося ні іншої землі, ні корабля чи вітрила!
Увесь острівець укривали ліси, і цим він дуже різнився від острова Лінкольна, безводного і дикого в одній частині, проте родючого й багатого на рослинність в інших.
Тут стелився лише рівний килим буйної зелені з кількома невисокими пагорбами. Широким лугом, навскоси перетинаючи острівець, біг, трохи розширюючись у гирлі, струмок, що впадав у море на західному узбережжі.
– Невеличкий цей острівець, – зауважив Герберт.
– Атож, – відповів Пенкроф, – нам було б на ньому тісно!
– До того ж він, здається, безлюдний, – додав журналіст.
– Справді, – погодився Герберт. – Тут ніщо не видає присутності людини.
– Спускаймося, – запропонував Пенкроф. – І ходімо на пошуки.
Дослідники повернулися на берег моря, де лишили «Бонавентура», і вирішили спочатку обійти все узбережжя, а потім заглибитися у ліс, аби нічого не пропустити.
Іти берегом було легко; на шляху трапилося лише кілька скель, але обійти їх було також неважко. Колоністи пішли на південь, полохаючи численні зграї водоплавних птахів і стада тюленів, що кидалися в море, ще здалеку помітивши їх.
– Ці тварини, – зауважив журналіст, – не вперше бачать людей. Вони нас бояться, отже, людей вони знають.
За годину всі троє дійшли до південного берега, що закінчувався гострим мисом, і, повернувши на північ, пішли західним берегом, також укритим піском і скелями та облямованим густим лісом.
За чотири години обійшли все узбережжя, але не побачили ні людських слідів, ні навіть решток житла.
Диво дивне! Здавалося, на острові Табор ні тепер, а може, й ніколи, не жили люди. Зрештою, можливо, хтось написав записку кілька місяців чи й кілька років тому, і той, хто зазнав корабельної аварії, або повернувся на батьківщину, або помер від злигоднів.
Пенкроф, Гедеон Спілет і Герберт, роблячи більш-менш прийнятні припущення, поспіхом пообідали на борту «Бонавентура», кваплячись вирушити знову в дорогу, щоб дослідити острів до настання ночі.
І ось о п’ятій вечора всі троє пішли на пошуки й заглибились у лісові хащі.
Де тільки вони проходили, скрізь навсібіч розбігалися різні тварини, переважно кози і свині, що вельми скидалися на європейських. Певне, їх завезло на острів якесь китобійне судно і вони тут швидко розплодилися. Герберт вирішив будь-що піймати кілька самців та самок і відвезти їх на острів Лінкольна.