Таємничий острів
Шрифт:
Колоністи були в захваті. У них з’явилося прекрасне судно, яке, при потребі, зможе їм дуже знадобитися, а цієї ясної днини прогулянка морем під легким вітерцем просто зачаровувала.
Пенкроф відійшов на три-чотири милі від берега у відкрите море і скерував судно на траверз порту Повітряної Кулі. Тепер острів поставав перед ними у всій неповторній новій красі з панорамою узбережжя від мису Кіготь до Зміїного мису: на передньому плані стіною стояв ліс, хвойні дерева темніли на тлі молодої весняної зелені листяних дерев, а над островом здіймалася гора Франкліна із ледь засніженою
– Як гарно! – вигукнув Герберт.
– Атож, наш острів дуже гарний і гостинний, – відповів Пенкроф. – Я його люблю, як свою стареньку матір! Він прихистив нас, бідних і знедолених, а чого бракує тепер його п’ятьом синам, котрі впали із неба?
– Нічого не бракує, капітане, – відповів Наб. – Нічого не бракує!
І двоє бравих чоловіків щосили тричі гукнули «Слава!» на честь острова!
Тим часом Гедеон Спілет, прихилившись до щогли, змальовував панораму, що розгорнулася в нього перед очима.
Сайрес Сміт мовчки вдивлявся в берег.
– Ну, пане Сайресе, – хвалькувато мовив Пенкроф. – Що скажете про наш бот?
– Ніби непогано тримається, – відповів інженер.
– Згоден! А тепер, як ви гадаєте, на ньому можна вирушати у більш-менш тривалу подорож?
– Яку подорож, Пенкрофе?
– Та, наприклад, до острова Табор?
– Друже мій, – відповів Сайрес Сміт, – гадаю, в разі нагальної потреби, «Бонавентурові» можна довіритись і вирушити навіть далі, але, знаєте, я не хотів би, щоб ви відпливали до острова Табор хоча б тому, що вас ніщо до цього не змушує.
– Людям до душі знайомитися із сусідами, – відповів Пенкроф, що вперто стояв на своєму. – Острів Табор – наш сусід, та ще й єдиний! Його варто відвідати хоча б із чемності!
– Хай йому біс! – зауважив Гедеон Спілет. – Виявляється, наш друг Пенкроф дотримується світських звичаїв!
– Нічого я не дотримуюсь, – огризнувся моряк, якого трохи дратував інженерів опір, хоч він і не хотів завдавати прикрощів Сайресові Сміту.
– До того ж, – додав інженер, – зважте на те, Пенкрофе, що ви не можете пливти до Табора сам-один.
– Мені досить одного напарника.
– Припустімо, так, – відповів Сайрес Сміт. – Тоді острів Лінкольна ризикує зостатися без двох колоністів і з п’яти чоловіків нас може залишитися троє.
– Із шести! – відповів Пенкроф. – Ви забули про Юпа.
– Із семи! – додав Наб. – Топ не гірший від Юпа!
– Ми нічим не ризикуємо, пане Сайресе, – наполягав Пенкроф.
– Може, й так, Пенкрофе, але я повторюю: ви без ніякої потреби наражаєтесь на небезпеку!
Упертий моряк промовчав, вирішивши повернутися до їхньої розмови згодом. Проте він і уявити не міг, що незабаром на допомогу йому прийде випадок, який перетворить його досить сумнівну примху на гуманний вчинок.
I справді, після плавання у відкритому морі «Бонавентур», прямуючи до порту Повітряної Кулі, став підходити ближче до берега. Екіпажеві належало ще з’ясувати, чи зможе він пройти між мілиною і підводними рифами, бо колоністи мали намір улаштувати в тій бухточці його порт прописки.
До берега лишалося тільки півмилі, і, щоб іти проти вітру, доводилося маневрувати. Бриз, на шляху якого
Стоячи на носі судна і вказуючи фарватер, Герберт несподівано крикнув:
– Тримай проти вітру, Пенкрофе, тримай проти вітру!
– Що там таке? – підводячись, запитав моряк. – Скеля?
– Ні… Зачекай, – відповів Герберт. – Щось погано видно?.. Тримай ще трохи проти вітру… Добре… Трохи вперед…
І по цих словах, лігши на палубу, Герберт швидко занурив руку в воду і за мить схопився на рівні ноги:
– Дивіться, пляшка!
Колоністи побачили в його руці закорковану пляшку, щойно підхоплену за кілька кабельтових від узбережжя.
Сайрес Сміт узяв пляшку з юнакових рук, мовчки відкоркував її і витяг підмоклу записку, на якій ще можна було розібрати такі слова:
«Зазнав корабельної аварії… Острів Табор 153° західної довготи, 37°11» південної широти».
Розділ ХIII
Вирішено пливти. Припущення. Лаштування в дорогу. Три пасажири. Перша ніч. Друга ніч. Острів Табор. Пошуки на піщаному березі. Пошуки в лісі. На острові – жодної живої душі. Тварини. Рослини. Житло. Хижка порожня.
– Хтось зазнав корабельної аварії! – вигукнув Пенкроф. – І тепер, відрізаний од світу, чекає допомоги на Таборі, за кілька сотень миль від острова Лінкольна! О, пане Сайресе, невже й тепер ви проти мого від'їзду на той острів!
– Ні, Пенкрофе, – відповів Сайрес Сміт. – Треба вирушати якнайшвидше.
– Завтра?
– Завтра.
Інженер досі ще тримав витягнуту з пляшки записку. На хвилину замислившись, він додав:
– На підставі цього документа, друзі мої, можна зробити висновок: по-перше, потерпілий з острова Табор – людина, котра добре тямить у морській справі, адже вказані нею довгота і широта збігаються з тими, що й ми визначили, з точністю до однієї мінути; по-друге, він англієць або американець – документ написано по-англійському.
– Цілком логічно, – погодився Гедеон Спілет. – І оскільки є потерпілий, зрозуміло, звідки взявся ящик, який ми знайшли на березі. Коли хтось зазнав аварії, була й аварія. І хоч би ким був невідомий бідолаха, йому дуже пощастило, що Пенкроф надумав збудувати судно і саме сьогодні випробувати його, – ще один день, і пляшка могла б розбитися об скелі.
– Справді, – сказав Герберт, – це щастя, що «Бонавентур» пропливав тут саме тоді, як пляшка ще трималась на поверхні!
– А вам це не здається дивним? – запитав інженер Пенкрофа.