Таємниця індіанського острова
Шрифт:
Ломбард вийшов з кімнати. Інші четверо продовжували стежити одне за одним. Згодом Філіп повернувся з пачкою свічок і купкою блюдець. Запалив п'ять свічок і розставив по кімнаті. Годинник показував чверть на шосту.
У двадцять хвилин на сьому Віра захотіла піднятися до спальні — намочити холодною водою голову й скроні. Запаливши свічку, накапала воску в блюдечко й закріпила на ньому свічку. Потім вийшла з вітальні, залишивши
Помилитися вона не могла. Не дивно, що на острові все пропахло морем, але це був не той запах, який приносить морський вітер. Саме такий, запах був тоді на пляжі… Коли приплив убув і сонце почало припікати порослі водоростями скелі… «Можна мені поплисти до острівця, міс Клейторн?» «Чому це мені не можна поплисти до острівця?..» Паскудний, зіпсований виплодок! Подумати тільки — коли б його не було, Х'юго був би багатим і міг одружитися з дівчиною, яку кохав…
Х'юго!.. Він десь тут, зовсім поряд. Напевне, чекає на неї в кімнаті…
Вона зробила крок уперед. Порив вітру, що увірвався крізь вікно, загасив свічку. Настала абсолютна темрява… Віру пойняв жах… «Не будь дурною, — мовила вона собі, — чого це ти так боїшся? Всі четверо зараз там, унизу, в кімнаті нікого нема — не може бути. Тобі приверзлося, дівонько».
Але ж запах — запах пляжу в Сен-Треденнику — не був грою фантазії. Це був незаперечний факт!..
Певно, в кімнаті таки хтось є… Вона щось чула — так, виразно чула якийсь шелест. Ніяких сумнівів бути не може. Вона прислухалася, і в цю мить холодна липка рука доторкнулася до її горла — змокріла рука, що тхнула морем…
Віра зарепетувала щосили, перелякано прохаючи допомоги. Вона не чула переполоху, що знявся у вітальні, не чула гуркоту перекинутого в метушні стільця, не чула, як із гуркотом розчинилися двері й знизу, переплигуючи через сходинки, чоловіки бігли їй на допомогу. Вона не відчувала нічого, крім безмежного жаху. На порозі з'явилися чоловіки зі свічками в руках. Кімната освітилася.
— Що за чортовиння?
— Що тут скоїлося?
— Боже, що це?
Віра стріпнулася, зробила крок убік, але непритомна впала на підлогу. Над нею нахилилися чоловіки, хтось почав робити їй штучне дихання, але вона все це сприймала у якомусь напівсні.
— Боже ж мій, подивіться тільки-но сюди! — почула вона, розплющуючи очі. Чоловіки, збившись докупи, дивилися вгору — зі стелі звисала довга стрічка морських водоростей, що тьмяно виблискували при світлі свічок. Он що здалося їй у темряві холодною вологою рукою утопленика, котрий прийшов із того світу, щоб її задушити! Віра істерично зареготала.
— Водорості…
Здавалося, минула вічність. Хтось підніс склянку до її вуст. Відчула запах бренді. Хотіла було взяти склянку й подякувати, та раптом щось спинило її… Якийсь тривожний сигнал спалахнув у мозку. Вона сіла й відштовхнула склянку.
— Де ви це взяли? — запитала сухо.
Раніш, ніж відповісти, Блор довго дивився їй у вічі.
— Знизу приніс.
— Не питиму, — рішуче відмовилась Віра.
На якусь мить усі сторопіли, потім Ломбард засміявся.
— Браво, Віро! — похвалив дівчину. — Бачу, здоровий глузд не зраджує вас, навіть тоді, коли ви сполохані до півсмерті. Я піду принесу вам непочату пляшку. — Він прудко вийшов.
— Я вже опритомніла, — непевно промовила Віра. — Мені б тільки води.
Армстронг допоміг їй підвестися. Тримаючись за нього, хистко підійшла до ванни. Відвернула кран холодної води й налила собі повну склянку.
Блор докірливо зауважив:
— Але ж моє бренді — що треба!
— Звідкіля ви знаєте? — спитав Армстронг.
— Та я ж нічогісінько не підмішував до нього, — сердито відповів Блор. — Певно, ви саме на це натякаєте.
Армстронг заперечив:
— Я не кажу, що саме ви туди щось підмішали. Це міг зробити і хтось інший, знаючи, що з цієї пляшки питимуть.
Ломбард скоро повернувся.
— Тримайте, дівчино, цього разу все по-чесному. — Ломбард тицьнув нерозкупорену пляшку Вірі під ніс, зняв бляшаний ковпачок, відкоркував пляшку. — Поталанило, що в домі є запас спиртного. Так би мовити, дбайливість А. Н. Оуена.
Віра вся тремтіла. Армстронг потримав склянку, Філіп налив туди бренді.
— Випийте, міс Клейторн, — сказав лікар, — ви щойно перенесли тяжкий шок.
Віра зробила кілька ковтків, на щоках у неї знов заграв рум'янець. Ломбард посміхнувся:
— Це перший злочин, котрий не здійснився за програмою!
— Ви вважаєте, мене хотіли вбити? — прошепотіла Віра.
— Передбачалося, що з переляку ви сконаєте, — відповів Ломбард. — Таке трапляється, хіба не так, докторе?
— Гм-гм, точно тут нічого не можна сказати, — невпевнено відповів Армстронг. — Міс Клейторн молода й здорова дівчина… На серце не хворіє. Але з іншого боку…
Він узяв склянку з бренді, яку приніс Блор, вмочив кінчик пальця й обережно лизнув. Обличчя його залишилось байдужим.
— Звичайний смак, — неохоче визнав він.
Блор попрямував до нього, задихаючись од люті:
— Спробуйте тільки сказати, що я отруйник, вмент розмалюю вашу свинячу пику!
Віра, котрій бренді вернув тонус життя, намагалася відвернути увагу розлючених чоловіків:
— А де суддя?
Троє чоловіків перезирнулися.
— Дивно… — мовив Ломбард. — Я вважав, що він іде слідом за нами.