Таємниця індіанського острова
Шрифт:
Нагорі, в моєму чемодані.
— Ви дозволите нам упевнитися в цьому? — спитав суддя.
Процесія на чолі з суддею мовчки піднялася сходами У лікареву спальню. Вміст чемодана вивалили на підлогу. Шприца в ньому не було…
— Шприц украдено! — заволав Армстронг.
Запала тиша. Армстронг прихилився спиною до вікна. І знову чотири пари очей уп'ялися в доктора. Він мляво виправдувався:
— Присягаюся, шприца вкрали!
Блор і Ломбард перезирнулися.
— Тут, у кімнаті, нас п'ятеро. Один із нас — убивця. Становище стає все небезпечнішим. Ми повинні зробити все можливе, щоб зберегти безпеку чотирьох невинних. Я прошу доктора повідомити, які ліки він узяв із собою.
— Я захопив сюди похідну аптеку, — відповів Армстронг. — Подивіться самі, тут лише снотворні: тріонал, таблетки сульфоналу, пакетик брому, далі сода, аспірин, от і все. Ціанідових препаратів у мене немає.
— Я теж привіз із собою снотворне, — укинув суддя. — Сульфонал, здається. У великих дозах він начебто смертельний. А у вас, містере Ломбард, наскільки мені відомо, є пістолет.
— Ну то що? — роздратовано сказав Ломбард.
— А те, що я пропоную зібрати й заховати у надійне місце докторову аптечку, моє снотворне, ваш пістолет, а також усі інші ліки та вогнепальну зброю, якщо така в когось є. Коли це зробимо, кожного з нас обшукаємо.
— Щоб я віддав пістолет — та нізащо в світі, — аж підскочив Ломбард.
— Містере Ломбард, — сердито урвав його суддя, — ви, безперечно, сильний і спритний мужчина, та колишній інспектор Блор, либонь, не слабкіший за вас. Не беруся передрікати, хто з вас переможе у двобої, та одне я знаю напевно: доктор Армстронг, міс Клейторн та я будемо на Блоровому боці й допомагатимемо йому як зможемо. Отже, коли чинитимете опір, перевага буде не за вами.
Ломбард відкинув назад голову, по-вовчому вишкірився:
— Ну, коли ви всі заодно, нічого не поробиш.
Суддя Уоргрейв кивнув:
— Що ж, ви розсудливі, молодий чоловіче. Де ж ваш пістолет?
— У шухляді нічного столика.
— Гаразд.
— Я піду за ним.
— Либонь, краще буде, коли ми підемо разом.
— Що, біс підозри не дає вам спокою? — з посмішкою, схожою на вищір, процідив Ломбард.
Пройшли до його спальні. Ломбард одразу ж попрямував до нічного столика, висунув шухляду і з прокляттям відсахнувся — шухляда була пуста.
— Ну, задоволені? — спитав Ломбард, стоячи серед кімнати в чому мати народила, коли троє чоловіків закінчили скрупульозний обшук його кімнати, одягу. Віра Клейторн чекала в коридорі. Обшук тривав. Обшукали почергово доктора Армстронга, суддю Уоргрейва, колишнього інспектора Блора.
Вийшовши з Блорової кімнати, чоловіки попрямували до Віри.
— Міс Клейторн, — звернувся до неї суддя. — Сподіваюсь, ви розумієте, що винятків не може бути. Нам необхідно знайти пістолет. У вас, напевне, є з собою купальний костюм?
Віра кивнула.
— Тоді прошу вас пройти до спальні, вдягнути купальник і повернутися сюди.
Віра причинила за собою двері. За кілька
— Дякую, міс Клейторн, — сказав суддя. — Будь ласка, зачекайте нас тут, поки ми обшукаємо вашу кімнату.
Віра сиділа в коридорі, терпляче чекаючи повернення чоловіків. Потому переодягнулася й приєдналася до них.
— Тепер ми впевнені в одному: в жодного з нас зараз немає ні зброї, ані отрути. Ліки ми зараз покладемо в надійне місце. У буфетній, певно, є сейф для столового срібла.
— Все це чудово, — урвав його Блор. — Але в кого зберігатимуться ключі від сейфа? Звичайно, у вас?
Суддя не удостоїв його відповіддю. Він попрямував до буфетної, четверо гостей ішли за ним слідом. Там вони справді знайшли маленький сейф, поклали туди ліки й замкнули його на ключ. Потім поставили сейф у буфет, а той, в свою чергу, замкнули на ключ. Суддя протягнув ключ од сейфа Філіпові Ломбарду, а від буфета — Блорові.
— Ви тут найдужчі, — пояснив він, — тож кожному з вас нелегко буде відняти ключа в другого, і жоден з нас не зможе відняти ключа в будь-кого з вас. А зламувати й буфет, і сейф — просто безглуздо, бо зломщик зчинить гармидер на весь будинок. Тепер, — вів далі суддя, — нам належить вирішити ще одне вельми важливе питання: куди подівся пістолет містера Ломбарда?
— Мій скромний досвід підказує, — зауважив Блор, — що відповісти на це питання повинен перш за все власник зброї.
У Філіпа Ломбарда роздулися ніздрі.
— Ви, Блоре, тупоголовий бовдур, скільки разів повторювати, що пістолета в мене вкрадено!
— Коли ви бачили його востаннє? — запитав суддя.
— Вчора ввечері, коли влаштовувався спати, я про всяк випадок поклав його до шухляди нічного столика.
— Виходить, — розмірковував суддя, — його вкрали вранці. В такій метушні це неважко було зробити. Спочатку ми заклопоталися пошуками Роджерса, потім знайшли його труп…
— Пістолет сховано десь у будинку, — впевнено сказала Віра, — його слід шукати.
Суддя Уоргрейв звиклим жестом погладив підборіддя й промовив:
— Гадаю, що пошуки не дадуть наслідків. Злочинець мав удосталь часу, щоб заховати пістолет у надійне місце. Відверто кажучи, я втратив надію знайти зброю.
— Я, звичайно, не знаю, де пістолет, — зауважив Блор, — зате достеменно знаю, де шприц. Ідіть за мною.
Він відкрив вхідні двері й вивів усіх на терасу. Проти вікна їдальні знайшли шприц. Поруч валялися уламки фарфорової статуетки. Це було шосте індійчатко.
— Йому більше ніде бути, — торжествуюче пояснив Блор. — Вбивши міс Брент, злочинець відчинив вікно й викинув шприц геть, а слідом індійчатко.
На шприці не виявили ніяких слідів. Мабуть, його ретельно обтерли.
— А тепер нумо шукати пістолет, — рішуче запропонувала Віра.
— Гаразд, — погодився суддя. — Але за однієї умови — триматися всім укупі. Пам'ятайте: хто ходить поодинці, той грає на руку вбивці.
Вони знову обнишпорили весь будинок, крок за кроком, од підвалу до горища, та безрезультатно. Пістолет зник!