Таємниця Зоряної кімнати
Шрифт:
Тим часом тато відчинив крайню шафу, в якій виявились десятки пляшок із золотистими написами. Але найбільше враження на нього справила пляшка, наполовину наповнена коричневою рідиною. Тато понюхав і здивовано вигукнув:
— Коньяк! Ти розумієш, Юрку, що це означає? У підземеллі недавно хтось був! Виходить, таємниця мідних блискіток давно вже комусь відома! І цей хтось зачаївся, надійно охороняє панське добро, тримає напоготові зброю. Ти глянь, скільки тут порожніх пляшок з-під коньяку — ціла батарея! Не менше ста пляшок! Думаю, випито їх не за один рік!
У трьох шафах зберігалися фарфоровий
Батько позачиняв шафи й замислено сказав:
— Знову привиди старого палацу. Приховав пан у підземеллі своє добро, коли втікав за кордон, і комусь з прихвоснів доручив наглядати. От цей прислужник навідується сюди, попиває коньяк, чогось вичікує, тримає зброю…
— Тату, — промовив Юрко, — поглянь на гобелен. На ньому ж виткано нашу Прип'ять. А то Стрілецький ліс, а зліва, на узліссі, росте могутній цар-дуб. Як я відразу не додумався? Тільки на Павелковому лузі немає верб. Їх, мабуть, тоді ще не було. На узгір'ї видніється палац з баштами, Біла вежа з золотистим шпилем. На березі Прип'яті — кам'яна хатина, зараз її вже немає.
— Була колись біля пристані хатина, — придивляючись до гобелена, пояснив тато, — тільки її ще до революції почала підмивати річка, і цей будиночок довелося розібрати. А ти, Юрку, поглянь праворуч, там теж є картина.
На стіні виднілася величезна картина, на якій художник намалював гурт панів, а між ними вродливу дівчину в пишному волошковому вінку. І пани, і дівчина були одягнені в якийсь чудернацький іноземний одяг. Поруч дівчини стояв підстаркуватий пан з чорними пронизливими очима. Коротко підстрижене волосся спадало на низьке чоло, пооране глибокими зморшками. Довгі сивуваті вуса звисали на груди, прикрашені хрестами та медалями. За дівчиною та паном гурт людей в довгополих незвичних сюртуках. У хмарах над людьми літали крилаті малюки, тримаючи в рожевих пухкеньких ручках невеличкі луки й стріли.
Юрко мимоволі задивився на вродливе в зажурі обличчя дівчини, йому здалося, що незнайомка дивиться на нього з надією, ніби сподівається, що він, Юрко, зуміє захистити її від якоїсь небезпеки, помститься за заподіяну кривду.
— Оце, Юрку, — озвався батько, показуючи на старого пана з довгими вусами, — пан Костянтин Хоткевич, який кріпаками, як худобою, торгував. Матір — одному покупцю, сина — другому, а дочку — третьому. Дуже лютий і жорстокий був цей пан. Він і Тимофія Кушніра розіп'яв, а перед тим йому випалили на щоках та чолі три літери — «вор». Таврували й інших повстанців. Знущався над людьми й останній з Хоткевичів — Олександр. Це він, як село захопили німці й петлюрівці, наказав постріляти в лікарні поранених червоноармійців. Згодом їх переховали на майдані, поставили пам'ятник.
— А хто та дівчина на картині? Чого вона така сумна?
— Мабуть, якась кріпачка пана Хоткевича. Забирав він до палацу вродливих дівчат, а потім виганяв їх покритками. Часом вони кидалися в Прип'ять, кінчали життя самогубством…
Юрко зітхнув. Жаль йому дівчину на картині. Серцем відчув її тяжке горе. Талановитий художник малював цю картину. Дівчина була, як жива, здавалося, що вона
Татову увагу привернув круглий стіл з опуклими тумбами і точеними інкрустованими ручками, який стояв посеред зали. Він спочатку відкрив верхню шухляду. У ній лежало кілька книжок іноземною мовою та газети. Батько погортав їх і поклав на місце. Потім узяв газету, придивився до неї, і на його обличчі відбилось хвилювання.
— Ти поглянь, Юрку, що я тут знайшов! У підземеллі напевно хтось недавно був, це вже без сумніву. Якась непроста пташка кублиться тут не перший рік! От гад повзучий! Хто б міг подумати. Тепер мені зрозуміло, хто проникав у комору, забирав продукти, взуття, куплене для дітей-сиріт.
Юрко подивився на тата і ніяк не міг збагнути, чого той так схвилювався, чого знову і знову переглядає газету. Взагалі, який тут зв'язок: газета, продукти, викрадені з комори, звідки така певність, що хтось буває в підземеллі?
А в шухляді лежала газета «Известия», датована 14 червня 1941 року, тобто видрукувана вісім днів тому. Її хтось приніс у підземелля, читав, робив помітки, написав німецькою мовою: «Здається, дочекалися! Крига нарешті скресла. Зер гут! Ура!»
У газеті було надруковано повідомлення ТАРС про перекидання німецьких військ у східні й північно-східні райони Німеччини, безпосередньо прилеглі до кордонів нашої країни. У повідомленні згадувалося про чутки, розповсюджувані світовою пресою, про намір Німеччини розірвати пакт про ненапад і розпочати війну з Радянським Союзом.
Текст повідомлення ТАРС окреслено червоним олівцем.
Юрко тривожно оглянувся, мимоволі подумав, що, можливо, й справді в підземеллі причаївся ворожий шпигун-диверсант, пильнує за кожним їхнім кроком, і кожної миті може гримнути постріл. Недавно хтось був у підземеллі, читав і перечитував повідомлення ТАРС, радів, сподіваючись, що невдовзі розпочнеться війна і на нашу землю нападуть фашисти.
Тато уважно придивився до напису на газеті:
— Ніби знайомий почерк, а кому він належить, не можу сказати. Мабуть, хтось із колишніх панських посіпак зачаївся в селі, чекає повернення своїх господарів, приходить у підземелля, переховує тут зброю.
Батько відкрив ще одну шухляду, і ніби на підтвердження його слів там виявився чорний лискучий пістолет і тупоносі патрони.
— Німецький, зброя кайзерівських офіцерів ще з вісімнадцятого року. Пам'ятаєш «Як гартувалася сталь»…
Ще б пак, Юркові одразу пригадався епізод, як Павка через вікно забрався в кімнату німецького офіцера-окупанта і забрав його пістолет.
Павка Корчагін його улюблений герой.
А батько знову розглядав написи на газеті, наче знайомий почерк не давав йому спокою.
— Ти бач, яка контра, радіє, що на нас можуть напасти фашисти, сподівається, що повернуть йому хутір або маєток. Тільки даремна твоя радість. Постараємось, щоб якнайшвидше з тобою познайомився лейтенант Вершина.
Тато висунув ще одну шухляду, тут лежала папка, зав'язана рожевими шовковими шнурками. На ній наклеєний білий аркуш з написом: «Список мешканців села Відрадне, які активно підтримують більшовиків і підлягають негайному знешкодженню. Кількість злочинців — сімдесят п'ять чоловік».