ТАРС уповноважений заявити…
Шрифт:
— Лісник не помітив людей?
— Взагалі глуха темрява, але жодного перехожого. А він іде, як вовк, перевіряється, вдає, що робить гімнастику, іноді починає бігти підтюпцем…
— Блокуйте всі виходи з парку, дивіться уважно — може пройти машина; де загальмує, зупиниться — фіксуйте…
— Добре, постараємося, товаришу Іванов. Включився Коновалов:
— Об'єкт на великій швидкості раптом повернув з шосе на вузьку дорогу, яка веде від Ближньої дачі до Тріумфальної арки; загальмував, перевірився; ми залишили його на шосе; здається, він ще раз повернув і на малій швидкості поїхав вузенькою дорогою. Парк блоковано.
— З Можайського шосе можете вести спостереження?
— Даю завдання. Зачекайте хвилинку, мені передають,
— Де ваші? Є на Можайці?
— Так, дві машини біля виїзду з парку, дві повільно їдуть в напрямку до Тріумфальної арки, намагаються фіксувати Лунса. Машина Лунса їде дуже повільно.
Константинов повинен був прийняти рішення — єдине й точне — за кілька секунд. Якби контррозвідники затримали Лунса чи Дубова й не знайшли в них доказів — вся операція провалилася б, агент — якщо Дубов справді агент, а не людина, що стала жертвою збігу випадковостей, які ще належить довести, — законсервував би свою роботу, співробітник ЦРУ діяв би далі, посольство заявило б ноту протесту і, між іншим, правильно вчинило б.
Справа в тому, що саме зараз запланувало ЦРУ — знову ж таки, якщо у них був цей план, а не збіг випадковостей.
Хто повинен передати інформацію? Дубов?
Чи — навпаки — ЦРУ надсилало агентові нові інструкції?
А може, це контрольний виїзд — і агента, і людей ЦРУ? Але чому тоді мчить у цьому ж напрямку ще одна машина з посольства? Страхуються?
Отже, не контрольний виїзд, а операція? Константинов натиснув на кнопку телефону, що зв'язував його з Коноваловим:
— Ви не можете пригадати, мимо машини Лісника, коли він лишав її біля Інституту міжнародних відносин, ніхто з ваших підопічних не проїжджав? Позавчора о п'ятій, зрозуміли мене?
— Думаєте, машина — це якийсь знак? Пароль? Сигнал, точніше кажучи?
— Ви не пригадуєте? — повільно повторив Константинов. — Чи не фіксували?
— Так, ми цього не фіксували.
«Отже, коли припустити, що свою машину Дубов поставив біля Інституту міжнародних відносин і пішов на побачення з Ольгою, для того, щоб хтось із розвідників прочитав сигнал, проїжджаючи по Кримському мосту, — звичайний маршрут, ніяких тобі підозрінь, навіть гальмувати не треба, дивись собі навкруги, — тоді, виходить, обмін інформацією відбувається часто, разів чотири на місяць. Якщо це так. А якщо ні?»
— Знімайте спостереження з другої машини, забирайте своїх з шосе, щоб нас не помітили. Все.
Константинов поклав обидві трубки й відчув, що в нього на лобі виступили краплинки поту.
За п'ятнадцять хвилин співробітники знову вийшли на зв'язок:
— Лісник повернувся на зупинку автобуса, в руці пін тримав, як і раніше, газету, але згортка в ній, здається, вже немає.
— Треба Лунса брати, — простогнав Дронов, — у нього ж усе!
— А він згорток викине з машини і скаже, що ми порушуємо його імунітет.
— Та я його маму бачив разом з імунітетом!
— Маму його ви не чіпайте…
Лунс виїхав з Парку Перемоги коло Тріумфальної арки і на великій швидкості помчав у посольство. Було пів на другу ночі.
Дубов повернувся останнім автобусом, знову довго стояв на порозі кімнати, озираючись, потім кинув газету на підлогу, підійшов до столу і, витягши з кишені гілку, відкрутив її і вийняв звідти батарейку.
— Ану, ану, — сказав Константинов лейтенантові Дронову, — невже це контейнер?
— Мені здається, це чотириста тридцять сьомий елемент, товаришу генерал, — таких у магазинах навалом…
… Дубов сидів біля столу й відгвинчував дно звичайнісінької батарейки від кишенькового ліхтарика елемент 437. Їх справді можна купити в магазині, саме ці, а інші тільки в «Берізці» продають. От молодці хлопці з ЦРУ, ну й передбачили все,
Дубов дістав з батарейки плівку, поклав її на стіл, важко зітхнув, помалу підвівся, човгаючи черевиками, підійшов до книжкової полиці, вийняв з нижньої шухляди окуляри, повернувся до столу, звичним порухом розгорнув плівку й заходився читати її, повільно, злегка ворушачи губами.
«На окуляри ніхто не звернув уваги, — відзначив Константинов, — а це не окуляри — це йому такі лупи зробили».
Дубов довго читав інструкцію, яку щойно передав Лунс, потім сховав її в батарейку, вклав батарейку в китайський ліхтарик, що стояв на столі, перевірив — чи горить; горів нормально, потім витяг зі столу папір, щось накреслив на ньому, спалив; розтер попіл у руці; спалив ще один аркуш; потім третій — малював авторучкою, боявся, що залишаться сліди; підвівся й помалу пішов до дверей; повернувся за хвилину, сів до столу, обхопив голову руками.
— Черствий все-таки хліб у шпигуна, — Константинов обернувся до Дронова, — можна скульптуру ліпити: «страх і відчай».
О 7. 30 Лісник вийшов з дому в спортивному костюмі н сорок хвилин бігав підтюпцем — до Парку Перемоги й назад. У Парку Перемоги ні з ким у контакт не вступав, оббіг навколо обеліска, повернувся додому, о 8. 45 спустився до машини й поїхав на роботу…
О 9. 10 була вже санкція прокурора. О 9. 40 група Никодимова розкрила тайник, схований у батарейці. В першій інструкції було написано:
«Передаємо нове місце. Від виходу метро «Спортивна» (найближча до Лужників) ідіть праворуч від Фрунзенського валу, паралельного залізниці, в напрямку до Новодівичого кладовища. Як тільки наблизитесь до річки, побачите великий залізничний міст. По цьому мосту дозволено ходити пішоходам. Там є стежки й сходи, що ведуть до мосту з обох кінців. На мосту чотири вишки, по дві з кожного боку. Підніміться по сходах, що ведуть до мосту з Фрунзенського валу, навпроти автозаправної станції, тобто на тому боці, що ближче до центру міста. Коли перетинатимете річку, доріжка, якою ви підете, проведе через одну з цих вишок. Наш пакет буде всередині вишки на виступі глибокого кам'яного вікна ліворуч од вас за тридцять-сорок сантиметрів від краю. Замаскуємо його під уламок сірого каменю, приблизно 15 X 20 сантиметрів. Ваш сигнал підбору: залиште зім'ятий молочний пакет і покладіть щось важке в нього, щоб не здув вітер. Якщо. хочете передати матеріали нам, покладіть їх у цей пакет. Неодмінно покладіть цей молочний пакет скраю, на те ж саме місце, де ви знайдете наш пакет для вас. Потім ідіть далі через міст і спускайтесь по сходах на набережну, до річки, туди, де Київський вокзал. Міліціонер завжди стоїть на цьому боці річки, біля світлофора. Але він не зможе побачити ні те місце, ні вас, коли ви переходитимете міст. Він кінчає чергування десь о 22. 30 чи о 23. 30. Наш пакет буде на місці обміну о 23. 00, ви повинні його забрати о 23. 15, замінивши його сигналом «забрано», тобто залишивши порожній зім'ятий важкий молочний пакет з матеріалами для нас. Якщо ж ви покладете пакет для нас, ми залишимо вам зім'ятий молочний пакет коло автобусної зупинки на Бережківській набережній. Цього разу нашим сигналом підбору буде порожня, трохи погнута бляшанка з-під горошка, в кутку, в глибині, з того боку, де починається вулиця. Ви зможете побачити сигнал підбору о 24. 00. Слухайте наші радіопередачі, як завжди, в ту саму годину; новий ключ до розшифрування ви знайдете в романі Бічер-Стоу, «Детгиз», 1965 рік, сторінка 82, який передали вам під час контакту минулого разу; ми будемо, страхуючись, повторювати наші сеанси з 7. 00 до 7. 30, коли ви робите гімнастику перед пробіжкою до Парку Перемоги. Вудь ласка, не припиняйте бігати підтюпцем, ми повинні мати повсякчасну можливість бачити вас — на випадок крайньої потреби».