"Теорія та методика навчання математики, фізики, інформатики. Том-1"
Шрифт:
У навчальному процесі педагогічного вузу можна говорити ще про один аспект методу навчання – конструктивно-педагогічний, який полягає в тому, що метод, використовуваний в навчанні студентів, накладається на їхню свідомість (або відкладається у підсвідомості) як деяка, поки що віддалена дидактична модель. Пізніше, коли студент сам стане вчителем, ця модель актуалізується, набуде чіткого усвідомлення і використається педагогом в своїй діяльності. Таким чином, метод навчання, задіюваний викладачем в педагогічному вузі, стає об’ємним, він, немовби, складається з трьох граней: пізнавальної з боку студентів, керуючої з боку
Виходячи з цього, важливо, щоб викладач в навчальній роботі зі студентами відображав або, як ми говоримо, моделював гаму шкільних методів навчання; це моделювання повинно мати акцентуючий, цілеспрямований характер з тим, щоб той чи інший вид діяльності досягав не лише навчально-пізнавальних чи розвивальних цілей, але й засвоювався тими, що вчаться, з методичною метою для майбутньої діяльності.
Активне засвоєння знань досягається завдяки позитивній мотивації учіння. А на мотивацію учіння впливає в значній мірі різноманітність прийомів навчальної роботи в рамках одного методу і вміння вчителя варіювати самі методи навчання.
При виборі методів навчання на практичних заняттях, таким чином, викладач мав би керуватися двома дуже важливими з педагогічного погляду положеннями: 1) моделювати в навчально-педагогічній діяльності відповідні прийоми, методи і форми навчання математиці у школі; 2) дбати про різноманітність цих прийомів, методів і форм.
Серед багатьох актуальних задач вищої педагогічної школи проблема формування професійної самостійності спеціалістів має дуже важливе значення.
Професійна самостійність педагога – це складне якісне утворення, яке проявляється в таких здатностях його, як спостережливість, зосередженість уваги, мобілізація просторових і кількісних уявлень, сила і гострота інтуїції, математичне мислення, вміння застосовувати знання в конкретних умовах, дидактичні вміння, ініціатива і винахідливість, самоаналіз і критичне ставлення до результатів своєї роботи.
Розвиток самостійності майбутніх спеціалістів відбувається в рамках відповідних форм і методів навчання. Всі перелічені вище здатності формуються преш за все на практичних заняттях. Звідси випливає, що роль практичних занять у розвитку професійної самостійності студентів досить велика. Слід пам’ятати, зрештою, що спеціаліст створюється лише в процесі його власної діяльності, а зусилля викладачів повинні бути спрямовані перш за все на організацію цієї діяльності і управління нею. Можна стверджувати, що для формування і розвитку професійної самостійності студентів найбільш відповідним методом навчання на практичних заняттях є метод самостійних робіт.
Самостійна робота студентів складається з двох частин: позааудиторної самостійної роботи (ПСР), яка мала б бути найважливішою складовою навчального процесу у педагогічному вузі, і самостійної роботи, яка виконується на практичних заняттях (аудиторна самостійна робота або АСР) під керівництвом викладача.
Під самостійною роботою студента на практичному занятті будемо розуміти таку організацію навчання, при якій студенти в основному самостійно працюють над розв’язанням проблем, поставлених викладачем у відповідний
При організації аудиторних самостійних робіт переслідуються цілі: 1) розвиток логічного математичного, зокрема, алгоритмічного і творчого, мислення студентів; 2) формування вмінь опрацьовувати математичні джерела, складати плани і опорні конспекти по лекційних темах, розв’язувати різноманітні математичні задачі навчального характеру; 3) самостійно здобувати знання, проводити певні дослідження; 4) формування таких якостей особистості тих, що вчаться, як працелюбність, активність, самостійність; 5) прищеплення студентам деяких професійно значущих вмінь загальнопедагогічної і конкретнометодичної діяльності.
Система аудиторних самостійних робіт з математики у педвузі, розрахована на всі роки навчання, могла б сприяти формуванню не лише спеціальних математичних вмінь (опрацьовувати теоретичний матеріал, розв’язувати задачі, створювати типові задачі), але й відповідних педагогічно-методичних вмінь (виробляти прийоми викладу матеріалу, доступно пояснювати, організовувати самостійну роботу тощо).
З вищесказаного випливають такі вимоги до проведення аудиторних самостійних робіт.
АСР має навчальний і розвивально-пізнавальний, а не контролюючий характер.
При плануванні і організації АСР враховуються моменти формування у студентів деяких професійно-методичних вмінь, на основі моделювання педагогічної діяльності вчителя викладачем вузу.
Активізуючий потенціал АСР забезпечується їх різноманітними видами.
Завдання на АСР повинні бути в основному індивідуальними.
Доцільно розглядати самостійні роботи не тільки за цілями навчання, але й за способами управління викладачем навчальною діяльністю студентів. В зв’язку з цим виділяємо п’ять груп аудиторних самостійних робіт.
1. Роботи з керівництвами. Виконуються згідно заданої програми дій. Вкажемо декілька їх різновидів.
а) Задача розв’язується усно або складається план розв’язання. Студенти реалізують план самостійно на письмі.
б) Дається згорнуте (розгорнуте) розв’язання задачі. Студенти самостійно розгортають (згортають) його.
в) Дається (усно або письмово) деяка програма дій, виконавши її, студенти помічають відповідну закономірність, котра формулюється у вигляді гіпотези. Доведена гіпотеза стає умовою задачі.
г) Самостійну тренувальну роботу за зразком можна урізноманітнити варіюючи спосіб пред’явлення зразка (усний, письмовий, розгорнутий, згорнутий, план-схема, на дошці, на дидактичних картках), його виконання і сприймання студентами.
2. Роботи з посібниками. Самостійність студентів при виконанні цієї групи робіт збільшується за рахунок того, що вони працюють з посібниками (конспекти, лекції, дидактичний роздатковий матеріал, навчальні посібники, спеціальна література), у яких вони самостійно знаходять відповіді на поставлені викладачем завдання-проблеми. Такими завданнями є: 1) система запитань викладача, на які потрібно знайти відповіді (питання носять, в основному, проблемний характер); 2) складання опорного плану-конспекту прослуханої і записаної в розгорнутому вигляді лекції; 3) пошук способу розв’язання задачі з відповідної теми курсу; 4) складання задач за прослуханою темою; 5) завдання на порівняння викладу того чи іншого теоретичного матеріалу по різних навчальних посібниках і т.д.