Тернистий шлях кубанця Проходи
Шрифт:
Треба було сповістити Компуза — саме так прозвали у полку нового командира. Пузицький одразу схопився на ноги — ніби був на передовій.
— Що?! Як?! Що трапилося?!
— Приніс вам, пане полковнику, телефонограму зі штабу дивізії.
— Яку телефонограму?! Негайна?!
— Так.
— Читайте!
— «Командирові 1-го Козацько-стрілецького полку, — почав Василь. — З одержанням цього наказую негайно прибути в Конотоп… Начальник дивізії отаман Палій».
Пузицький протер очі, подивився на осавула, щоб пересвідчитись,
— Нічого не розумію. Давайте ще раз!
Та й на цей раз нічого не второпав. Тоді полковник узяв телеграму і зачав сам читати.
— Що за чортова мати?! Нічого не розумію. Який такий отаман Палій?! Звідки він взявся?!
— Це старий капітан російської армії. Раніше служив у нашій дивізії. Його звільнили, як дивізія прибула до України, — ніби за «шовінізм» і демократичні погляди…
— А де ж подівся командир дивізії Васильєв-Чечель і начальник штабу Піонтковський?
— Не знаю…
— Ось що! Тут може бути якась провокація. Треба послати до Конотопа надійного старшину з рапортом начальникові дивізії від мене. Маєте шифр із собою? Пишіть шифрований рапорт начальникові дивізії без зазначення прізвища. Пишіть: тільки що одержав телефонограму такого змісту. Якщо ви дали такий наказ, прошу підтвердити його і доручити сотникові Гейкові…
Через годину сотник Гейко з двома підстаршинами на позичених у гармашів конях вирушив до Конотопа.
Пузицький уже не лягав.
Як гадаєте, Василю Хомичу, що це є?
— Мені здається, що це повстання проти нашого гетьмана за російський напрямок.
— Якщо повстання є під гаслом самостійності України, я перший приєднаюсь до нього. Лише поки про це нікому не говоріть…
Настав ранок, і Пузицький «як неспокійний дух» пішов по сотнях полку перевірити, чи все в порядку. Про зміст телефонограми вже знали всі [96, с. 259, 260].
О 10-й годині ранку до штабу під'їхав на коні поручник Анатолій Костик. Вигляд у нього був таємничий.
— Маю наказ нового начальника дивізії арештувати Пузицького, — довірився він Проході. — В штабі дивізії стався переворот. Я призначений командиром нашого полку.
— Щодо Пузицького, то ти трохи легше… Наказ Палія нікому не показуй, а то Пузицький сам тебе арештує за те, що неправдиво інформував нового начальника дивізії.
— Та ти що?! Компуз же явний чорносотенець!
— Ти дуже помиляєшся. Ходімо до нього. Маєш доповісти йому.
І Костик зважився.
Вислухавши рапорт, Компуз поставив декілька питань. Тоді наказав скликати старшин.
Почав без передмови. Розповів про повстання проти гетьмана, причиною якого, мовляв, стало підписання гетьманом грамоти про федерацію з Росією. Сказав, що новим начальником штабу є сотник Морозевич, а командиром дивізії — отаман Палій, який наказав прибути до Конотопа для боротьби з гетьманськими відділами.
— Кожний із нас тепер
Оплески були відповіддю командиру.
— Прошу дати мені врочисту обітницю добровільно виконувати всі мої накази так, як я буду виконувати накази командування УНР.
Один за одним підходили до полковника Пузицького старшини, казали «Обіцяю!» і стискали йому руку.
— А тепер, панове командири сотень, зберіть своїх підлеглих, роз'ясніть важливість подій і нехай вони також дадуть вам обітницю стати до бою за незалежну УНР. Хто такого бажання не виявить, може негайно відійти додому. Нейтральних у полку не повинно бути…
Є й дещо інша розповідь про ту ж подію. Згадував Йосип Мандзенко: «Одного листопадового пізнього вечора стало відомо, що вибухнуло повстання проти Гетьмана. Командир 3-го полку в Конотопі арештований. Гетьманська міліція обеззброєна. Штаб дивізії і штаб 3-го полку підняли повстання в Конотопі, на чолі дивізії став командир куреня 3-го полку — сотник Палій.
Всі негайно зібрались у приміщенні курінного Анатолія Костика. Полковника Пузицького рішено негайно арештувати і з полком іти на допомогу Конотопові, який був загрожений з боку Бахмача гетьманськими (властиво, російськими добровольцями) відділами і двома бронепотягами» [124, с. 38].
О 1-й годині ночі четверо озброєних старшин вирушили до школи, де в одній з кімнат мешкав полковник Пузицький. Йосип Мандзенко і Задорожний стали біля вікон кімнати Пузицького, що виходили в сад. Стахівський зайняв позицію біля дверей. Костик увійшов до приміщення, розбудив джуру і попрохав повідомити полковника, що він прибув у терміновій і дуже важливій справі.
Джура постукав у кімнату полковника… Звідти донісся голос:
— Просіть!
Костик увійшов. Полковник сидів у ліжку напівсонний, у нічній білизні. На столі горіла свічка.
Курінний витягнувся перед командиром і доповів, що вибухнуло повстання проти гетьмана. У Конотопі виступив 3-й полк. На Чернігівщині на чолі повстання став сотник Борис Палій.
— Які накази будуть, пане полковнику?
— Негайно ладуватись і вирушити на допомогу 3-му полку, — рішуче відповів Пузицький.
Костик розгубився, адже він чекав зовсім іншої відповіді.
Віддавши честь, курінний вибіг виконувати наказ. Надворі повідомив товаришів, що «Пузицький наш».