Ти чуєш, Марго
Шрифт:
Монастир колись був водночас фортецею, а тепер нагадував лише зламаний зуб у беззубому роті. Коли дивишся на нього, стає трохи моторошно.
В усякому разі оптимізм, з яким їхали виручати шефа, дещо пригас.
– Щось він мені нагадує...
– замислено сказала Марго.
– Щось дуже знайоме і близьке. Ба, навіть рідне...
Вона перевела погляд на колег, і її осяйнула думка:
– Так це ж...
– Наша
– голосом ігумені Ісидори сказав Сидоренко і перелякано закрив собі рота.
– Цигельдорф, - сказав Андибер.
На нього всі звернули здивовані погляди.
– Цигельдорф - у перекладі з німецької: поселення під черепицею.
Свєтці стало погано. Вона закотила очі під лоба і заголосила: "Блаженна ти єси, королево... Ноги тобі омиватимуть і воду питимуть, спасителько..."
''Це мене стосується?" - спитала себе подумки Марго і додала: "'Щось зі мною теж діється не те... Мене магнітом тягне до гори".
Здається, те саме відбувалося з Андибером. Він крутився на місці, як породистий кінь, якого стримує вершник. Леська також зигзицею рвалася до монастиря.
Найрозумніше в цій ситуації вчинив Вася. Він силою запхав усіх в мікроавтобус і помчав геть від злощасного місця.
За селом усі відчули полегшення, їм немов полуда впала з очей.
Що це було?
– тримаючись за скроні, спитала Леська.
Ми були біля самого отвору в інший вимір, - сказав Вася.
– Зверніть увагу: це я вас усіх звідтіля витяг!
– Що ж робити далі? Може, плюнути на все і махнути додому? Бог дасть, шеф і без нас звідтам вибереться, - сказала Марго.
– Не будемо туди пхатися!
– Будемо!
– похмуро сказала Свєтка. Побачивши на собі здивовані погляди, вона стала виправдовуватися: — Це не я кажу, це в мені юродива промовляє. — І почервоніла.
– Не червоній, Свєтко, ми всі тут юродиві, -мирно сказала Леся.
– Давайте почекаємо до ранку, - запропонувала Марго.
– Переночуємо з нашою проблемою. А там... будемо "дослухатися до свого серця".
На цьому й порішили.
Друзі надибали на трасі симпатичний мотель і зупинилися там на ніч.
Мотель був розташований біля болота, де романтично кумкали жаби. У квітнику запаморочливо пахли матіоли. Десь поряд дзюрчав потічок чи гірська річечка. У великій клітці кричали павичі. Об ноги терся безшерстий кіт.
Друзі повечеряли на свіжому повітрі свіжою форелькою і стали насолоджуватися літньою українською ніччю.
Офіціант (а він виявився ще й господарем ресторану) - дуже жвавий і запопадливий малий - закидав їх анекдотами і повчальними історіями. Відвідувачів не було взагалі, тож дуже скоро він пив з ними пиво.
– Ми в своїй "Королеві Марго" - справжні
– облизуючи пальці, гордо говорив директор.
– У чому-чому?
– перепитали усі.
– В "Королеві Марго", - намагаючись чітко вимовляти всі букви, сказав сп'янілий господар.
– А що?
Та тут у нас є ще одна "королева Марго''! Марго піднялася і церемонно вклонилася.
– Це ви?
– відразу ж протверезів директор.
– Вибачте! Я відразу не впізнав.
Усі розреготалися, як від гарного жарту. Але директор, здається, не жартував. Він рвонувся прожогом на кухню, і за п'ять хвилин увесь розбурканий зі сну персонал став носити на стіл різні страви.
– Усе за рахунок закладу.
– запобігливо цокотів директор.
– Як ся маєте, пані?
Та нічого.
– Ви до Обертениці? Так. а звідки ви знаєте?
– Та ми тут в усій околиці все про вас знаємо! Марго перелякалася. Що саме?
Нарешті ви приїхали!
– - бігав круг столу зворушений директор.
– Яка радість! Яка честь! Я знав, що ви саме до мене завітаєте! Я завжди знав! Саме тому я й назвав свій ресторанчик вашим іменем! Тепер я розбагатію! Йой! Матка Боска!
Марго розгубилася. Вона не любила, коли її приймають не за ту.
– Пан, певно, помиляється. Мене просто зваги Марго. Це ви-пад-ко-во!
Так, пані, випадково. Так і легенда каже.
– Яка легенда?
– Йой! Пані, певно, жартує! Легенда про визволення бунтівного духа Ахмета.
З мене досить, - сказала Свєтка, встала і пішла геть.
Чим я панночку образив?
– перелякався директор.
– Не хвилюйся, вона все така прикра, - заспокоїв його Андибер.
– - То що там легенда каже?
– Над усією нашою округою лежить прокляття. А все через дух Ахмета, що бродить у підземеллі монастиря в Обертениці. Раз на рік він виходить на верхівку гори і починає нестримно вити. І від того виття всі жінки округи слабнуть, слабнуть і хворіють по півроку. Ось і чекає вся округа повернення королеви на ймення Марго, яка колись закляла той дух і яка випустить його на волю й подарує всій окрузі спокій.
– Здрастє, я ваша тьотя, я приїхала з Києва, буду жить у вас...
– іронічно прокоментувала легенду Марго.
– Я цього не витримаю! Я йду спати!
– Не поспішайте, пані! А десерт? Я маю чудовий десерт!
– Від солодкого жінки тупіють і стають безвольними рабинями чоловіків!
– Е ні, пані, наш десерт є особливий! Він має пікантний смак. Його колись придумала власниця замку в Обертениці.
"Тобто я", - подумала собі Марго і байдужим голосом промовила: