Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

Гудкайнд Террі

— Але, пане генерал, ви сказали, що Творець звелів вам це зробити.

Це велика честь, якщо Творець вам говорить свою Волю.

— Я думаю, що Творець… Вони в'їхали на гребінь пагорба, і сидячий на козлах мрісвіз піднявся і вказав лапою вперед.

— Бачу! — Прокричав він, гортанно прицокнувши.

Броган підняв голову і побачив розкинуте внизу величезне місто, за яким блищало море. В центрі міста, на острові, оточеному відпливаючою в море рікою, височів величезний палац. Його вежі і дахи сяяли на сонці.

Брогану і перш доводилося

бачити великі міста, та й палаци теж, але з таким видовищем він зіткнувся вперше. Незважаючи на огиду, яку він відчував до цього місця, генерал був вражений.

— Це прекрасно! — Видихнула Лунетта. — Лунетта, — прошепотів Броган, — минулої ночі Творець знову з'явився мені.

— Правда, пане генерал? Це чудово! Напевне, Він приготував вам якусь величну роль.

— Те, що він говорить, звучить все більш ненормально.

— Ненормально? Те, що говорить Творець?

Броган трохи повернув голову і зустрівся поглядом з сестрою.

— Лунетта, я думаю, грядуть неприємності. По-моєму, Творець сходить з розуму.

45

Карета зупинилась, і мрісвіз виліз, залишивши дверцята відкритими. Келен побачила, що мрісвізи зібралися в купу і про щось перемовляються. Нарешті вони з Еді залишилися одні.

— Що, по-твоєму, відбувається? — Шепнула Келен. — І де ми? Еді виглянула у вікно.

— Добрі духи! — Здивовано прошепотіла вона. — Ми в самому серці ворожої території!

— Ворожій території? Про що це ти? Де ми?

— В Танімурі, — пошепки відповіла Еді. — Ось це Палац пророків.

— Палац Пророків?! Ти впевнена? — Еді відкинулася на сидінні.

— Я впевнена. Я жила тут деякий час, коли була молодою, п'ятдесят років тому.

Келен недовірливо дивилася на чаклунку.

— У Старому світі? У Палаці Пророків?

— Це було багато років тому, дитя, і це довга історія. Зараз у нас немає часу на довгі розповіді, але якщо коротко, це бути тоді, коли Захисники пастви вбили мого Пела.

Кожен день вони їхали до повної темряви, вирушаючи в дорогу задовго до світанку. Келен з Еді могли хоча б трохи подрімати в кареті, вершники ж, по суті, не спали. Один з мрісвізів, а іноді Лунетта, постійно охороняли полонянок, і жінки за кілька тижнів шляху зуміли перекинутися заледве парою слів.

У міру того як загін просувався на південь, ставало помітно тепліше, і Келен нарешті перестала постійно мерзнути.

— Цікаво, навіщо нас сюди привезли? — Задумливо промовила вона.

— А мене набагато більше займає, чому нас не вбили відразу, відгукнулася Еді.

Келен, виглянувши у вікно, побачила, що мрісвіз розмовляє з Броганом і його сестрою.

— Тому що живі ми представляємо для них набагато більшу цінність.

— Яку ж? — Хмикнула Еді.

— А як ти думаєш? Хто їм потрібен? Коли я спробувала знову об'єднати Серединні Землі, Імперський Орден нацькував

на мене чарівника, і мені довелося тікати з Ейдіндріла. А хто тепер об'єднує Серединні Землі? — Брови Еді злегка підвелися.

— Річард. — Келен кивнула:

— Саме так. Вони сподівалися по одній захопити всі країни, що входять в Серединні Землі. Але Річард змінив правила гри, змусивши ці країни здатися йому. — Келен подивилася у вікно. — Як не боляче визнати, але Річард зробив єдине, що дає народам Серединних Земель надію на порятунок.

— Але навіщо ми їм, щоб дістатися до Річарда? — Еді поплескала Келен по коліну. — Я знаю, що Річард любить тебе, Келен, але він не дурень.

— Імператор теж.

— Тоді що він задумав?

Келен глянула в білі очі Еді.

— Ти коли-небудь бачила, як сандарійці полюють на гірського лева? Вони прив'язують до дерева ягня, а самі влаштовуються в засідці.

— І ти думаєш, що ми — те ж ягня? — Келен похитала головою.

— Імперці жорстокі, але вони не дурні. А зараз вони вже не вважають дурнем і Річарда. Річард не стане міняти одне життя на свободу всіх народів, адже він показав, що не боїться рішучих дій. Вони можуть створити ілюзію, що він в змозі нас врятувати, не йдучи при цьому ні на які поступки.

— Ти думаєш, вони праві?

— А ти як вважаєш? — Зітхнула Келен. Еді безрадісно посміхнулася.

— До тих пір, поки ти бути жива, він буде готовий битися своїм мечем навіть з ураганом.

Келен дивилася, як Лунетта злазить з коня. Мрісвізи пішли в самий кінець колони Захисників пастви.

— Еді, нам треба втекти, інакше Річард прийде за нами. Орден, без сумніву, на це розраховує, інакше нас давно б уже убили!

— Келен, з цією «прикрасою» на шиї я не здатна запалити навіть лампи.

Келен сердито дивилася вслід мрісвізам, які віддалялися в ліс. Ті на ходу загорнулися в свої плащі і зникли.

— Знаю. Я теж не можу торкнутися своєї чарівної сили.

— Так як же нам втекти?

Келен дивилася на Лунетту, одягнену в свої різнокольорові ганчірки.

— От якби ми зуміли перетягнути чаклунку на нашу сторону… Стара хмикнула.

— Вона не піде проти свого брата. — Еді знизала плечима. — Вона дуже дивна. Щось в ній є незвичайне.

— Незвичайне? Наприклад?

Еді похитала головою:

— Наприклад, вона безперервно використовує свою чарівну силу.

— Безперервно?

— Так. Чаклунки, та й чарівники, до речі, вдаються до магії тільки в разі потреби. Лунетта не так. З якоїсь причини вона користується нею постійно.

Вона весь час обгорнута в магію, як у свої різнобарвні лахміття. Це дуже дивно.

Лунетта забралася в карету, і вони замовкли. Сівши навпроти, вона мило усміхнулась полонянкам. Схоже, Лунетта перебувала в доброму настрої. Келен і Еді посміхнулися у відповідь. Коли карета рушила, Келен, влаштовуючись зручніше, виглянула у вікно. Мрісвізів вона не побачила, але це зовсім нічого не значило.