Твори том 2
Шрифт:
Лікар усміхнувся:
— Справді, пані, ви не помилились: кохали саме чоловіка. Ви його знаєте, це пан Шуке, містечковий аптекар. Ту жінку ви теж знаєте — це стара плетільниця солом’яних стільців, яка щороку бувала й у замку. Але я розповім докладніше.
Захват жінок підупав, і на їхніх гидливих обличчях було написано «пфе», немов кохання — доля тільки осіб ніжних і значних, єдино гідних викликати інтерес порядного товариства.
Лікар провадив далі:
— Три місяці тому мене покликали до цієї жінки, коли вона вже вмирала. Напередодні вона приїхала возом, який правив їй за домівку і якого тягла шкапа — ви її,
Батьки її плели солом’яні стільці. Вона ніколи не мала домівки, збудованої на землі.
Зовсім маленькою вона вже мандрувала, обірвана, заво-шивлена, брудна. Звичайно спинялись де-небудь на околиці, край канави. Воза випрягали, кінь пасся; собака спав, поклавши морду на лапи, а дівчина гасала по траві, поки в холодку придорожніх берестів батьки сяк-так лагодили старі стільці з усього села. Не багато розмовляли в цій пересувній оселі. По кількох словах, потрібних, щоб вирішити, кому обходити садиби, вигукуючи відоме: «Лагодимо стільці!» — починали скручувати солому, сидячи поруч або одне проти одного. Коли дитина відходила надто далеко або починала бавитися з якимсь сільським хлопцем, батько сердито відкликав її: «Вернись-но сюди, ледащо!» Оце тільки й було ніжних слів, які вона чула.
Коли дівчинка підросла, стали її посилати збирати сидіння дірявих стільців. Тоді в неї завелися подекуди знайомства з дітворою, але тепер уже батьки її нових друзів грубо кричали на своїх дітей: «Вернись сюди, пустуне 1 Нехай тільки побачу, що ти балакаєш з цими волоцюгами!»
Хлопці часто кидали в неї каміння.
Коли господині давали їй по кілька су, вона їх старанно ховала.
Якось — їй було тоді одинадцять років. — .вона, блукаючи цими краями, побачила за кладовищем маленького Шу-ке — він плакав, бо товариш забрав у нього два ліари. Гі зворушили сльози маленького хазяйського сина, одного з тих дітей, що, на думку знедоленої дівчинки, мали бути завжди веселими й вдоволеними. Вона підійшла ближче і, взнавши причину горя, висипала в руку йому всі свої заощадження, сім су, які він, звичайно, й узяв, витираючи сльози. Тоді, нетямлячись від радості, вона зважилась його поцілувати. Уважно роздивляючись одержані гроші, хлопчисько не пручався. Бачачи, що її не проганяють і не б’ють, вона знову міцно, від щирого серця поцілувала його. Після чого втекла.
Що сталось у цій бідолашній голівці? Може, вона прихилилась до цього опецька тому, що подарувала йому все своє багатство, чи, може, й тому, що віддала йому свій перший ніжний поцілунок? Таємницю кохання однаково оберігають серця і дорослих, і дітей.
Цілі місяці вона марила про цей куток за кладовищем та про хлопця. В надії його побачити знову вона обкрадала батька, уриваючи якийсь гріш то тут, то там, на лагодженні стільців чи купівлі провізії.
Коли вона прийшла знову, маючи в кишені два франки, то змогла тільки мимохіть подивитися на маленького чепурного хлопчика, що сидів за вікном батькової аптеки, поміж червоним бутлем та скляною посудиною з солітером.
Вона ще більше покохала його, захоплена, розчулена, приваблена пишнотою підфарбованої води, апофеозом блискучого кришталю.
Вона зберегла
Він узяв ті гроші й дозволив пестити себе, скільки їй хотілось.
Протягом чотирьох років вона висипала йому в долоні всі свої заощадження, які він сумлінно ховав у кишеню, дозволяючи за це цілувати себе. Одного разу вона дала йому тридцять су, іншим разом — два франки, ще якось — лише дванадцять су (вона плакала з досади й жалю, та рік був поганий), а останнього разу — п’ять франків, велику круглу монету, і він сміявся задоволений.
Вона думала тільки про нього, а він також з якоюсь нетерплячістю чекав, коли вона повернеться; ледве побачивши* її, біг назустріч, і серце в дівчинки починало кидатися в грудях.
Потім він зник, його віддали до колежу. Про це вона дізналася, хитро розпитавши. Далі, вдавшись до тонкої дипломатії, почала просити батьків, щоб ті змінили свій маршрут і приїхали сюди під час канікул. їй пощастило досягти свого аж через рік. Отже, вона не бачила його два роки й ледве впізнала його, так він змінився, виріс, покращав і став такий показний у своєму мундирі з золотими гудзиками. Він удав, ніби не бачить її, й гордовито пройшов повз неї.
Дівчинка проплакала два дні й відтоді дуже страждала.
Вона приїздила щороку; проходила повз нього, не зважуючись* його й привітати, а він не вшановував її навіть поглядом. Вона кохала його до нестями. Вона сказала мені: «Його самого я лише й бачила на землі, пане лікарю, я навіть не помічала, чи є ще інші чоловіки».
Батьки її померли. Вона продовжувала їхнє ремесло, але, замість однієї собаки, взяла двох, двох страшних собак, яких ніхто не зважувався зачіпати.
Повернувшись одного разу в це село, де лишилося її серце, вона помітила вродливу даму, що виходила з аптеки Шуке під руку з її милим. То була його жінка — він одружився.
Того ж вечора вона кинулась у ставок, що на площі біля мерії. П’яний нічний гультяй витяг її й відніс до аптеки. Молодий Шуке вийшов у халаті, щоб її оглянути і, нібито не впізнавши, роздяг, розтер і тоді сердито сказав: «Та це ж божевілля! Не робіть більше таких дурниць!»
Цього було досить, щоб вона видужала! Він говорив з нею! Вона довго почувала себе щасливою.
У винагороду за свої турботи він нічого не захотів узяти, хоч вона будь-що намагалася йому заплатити.
Отак минуло все її життя. Вона лагодила стільці й марила про Шуке. Щороку вона бачила його за вікном аптеки. Вона завела звичку купувати в нього запаси домашніх ліків. Отож бачила його близько, розмовляла з ним і, крім того, давала йому гроші.
Як я вам уже сказав, вона померла навесні. Розповівши мені цю сумну історію, вона попросила мене все, що заощадила за своє життя, віддати тому, кого так покірно кохала: адже вона працювала тільки для нього, навіть голодувала, аби тільки щось відкласти й мати певність, що принаймні хоч раз, як вона помре, він подумає про неї.
Вона віддала мені дві тисячі триста двадцять сім франків. Коли вона упокоїлась, я залишив двадцять сім франків священикові на похорон, а решту забрав з собою.