Твори у п'яти томах. Том 2
Шрифт:
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі небога
До суду божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати муровать,
Любить царя свого п’яного,
Та візантійство [145] прославлять,
Та й більше, бачиться, нічого.
1858, 22 ноября,
[С.-Петербург]
ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ
Мій боже милий, як то мало
Святих людей на світі стало.
145
Візантійство —
Один на другого кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть,
Чи швидко брата в домовині
З гостей на цвинтар понесуть?
А ти, о господи єдиний,
Скуєш лукавії уста,
Язик отой велеречивий,
Мовлявший: «Ми не суєта!
І возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик…
Та й де той пан, що нам закаже
І думать так, і говорить?»
«Воскресну я! — той пан вам скаже.—
Воскресну нині! Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих… Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово. І пониче,
Неначе стоптана трава,
І думка ваша, і слова».
Неначе срібло куте, бите
І семикрати перелите
Огнем в горнилі,— словеса
Твої, о господи, такії.
Розкинь же їх, твої святиє,
По всій землі. І чудесам
Твоїм увірують на світі
Твої малі убогі діти!
[1859, 15 февраля,
[С.-Петербург]
МАРКУ ВОВЧКУ
На память 24 января 1859
Недавно я поза Уралом
Блукав і господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите.
Голоднеє. І оживу,
І думу вольную на волю
Із домовини воззову.
І думу вольную… О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
1859, февраля 17,
СПб.
ІСАІЯ [146] . ГЛАВА 35
Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином [147] процвіти!
146
Ісаія — стародавній єврейський пророк, якому приписується авторство однієї із книг біблії.
147
Крин (стар. — слов.) — лілія.
І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданові святиє
Луги зелені, береги!
І честь Кармілова, і слава
Ліванова [148] ,
Тебе укриє дорогим,
Золототканим, хитрошитим,
Добром та волею підбитим,
Святим омофором [149] своїм.
І люде темнії, незрячі,
Дива господнії побачать.
І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
148
Карміл і Ліван — гори: Карміл — у Палестині, Ліван — у Лівані, вздовж Середземного моря.
149
Омофор — наременник, частина культового одягу вищого православного духівництва, зокрема, архієрея.
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива,—
Се бог судить, визволяє
Довготерпеливих
Вас, убогих. І воздає
Злодіям за злая!
Тойді, як, господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.
Оживуть степи, озёра,
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без гвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.
25 марта 1859,
[С.-Петербург]
N. N. [150]
Така, як ти, колись лілея
На Іордані процвіла
І воплотила, пронесла
Святеє слово над землею.
Якби-то й ти, дністровий цвіте…
Ні, ні! Крий боже! Розіпнуть.
В Сибір в кайданах поведуть,
і ти, мій цвіте неукритий…
Не вимовлю…
Веселий рай
Пошли їй, господи, подай!
Подай їй долю на сім світі
І більш нічого не давай.
Та не бери її весною
150
N. N. — За відомостями Г. М. Честахівського, вірш присвячено дочці священика з Поділля, Круїшцькій, яку поет побачив на студентському вечорі в Медичній академії.
В свій рай небесний, не бери,
А дай твоєю красотою
Надивуватись на землі.
19 апреля 1859,
[С.-Петербург]
НЕВОЛЬНИК
Думи мої молодії
Понурії діти,
І ви мене покинули!..
Пустку натопити
Нема кому… Остався я,
Та не сиротою,
А з тобою, молодою,
Раю мій, покою,