Твори в 4-х томах. Том 4
Шрифт:
— Атож, — сказав Томас Хадсон. — І про тих на острові теж добре подбали.
— Так, — мовив Віллі. — Оце ж бо й страшно, правда?
До кубрика зайшов Пітерс. Він завжди поводився як військовий моряк, навіть коли бував не в найкращій формі, і дуже пишався тією дисципліною без зайвих формальностей, що була правилом на судні. З усієї команди він як ніхто умів з цього користатися. Але тепер зайшов, став струнко, віддав честь, виказавши тим, що він уже п'яний, і промовив:
— Томе…
— Хто помер?
— Полонений, сер.
— Гаразд, — сказав Томас Хадсон. — Запусти свій генератор і спробуй зловити Гуантанамо. — У них щось має для нас бути, подумав він. — Полонений нічого не сказав? — спитав він Пітерса.
— Ні, сер.
— Віллі, — мовив Томас Хадсон. — Як ти себе почуваєш?
— Чудово.
— Візьми кілька магнієвок і сфотографуй його в профіль з обох боків, потім стягни з нього ковдру та шорти й зроби знімок на повний зріст так, як він лежить там на кормі. А тоді ще один анфас голови й так само на повний зріст.
— Слухаюсь, сер, — сказав Віллі.
Томас Хадсон піднявся на місток. Невдовзі він почув, як загув генератор, і побачив короткі спалахи магнієвих ламп. Вони там, нагорі, де все міряють на числа, не повірять і тому, що ми захопили хоч такого німця, подумав він. Ніяких доказів немає. Скажуть, що це був просто труп, якого викинули з підводного човна, а ми підібрали. Треба було сфотографувати його ще живого. Е, та ну їх к бісу. Може, завтра ми злапаємо й інших.
До нього підійшов Ара.
— Томе, кого ти призначиш одвезти його на берег і поховати?
— Хто в нас сьогодні найменше працював?
— Усі працювали багато. Я візьму з собою Хіля, і ми все зробимо. Закопаємо його в пісок над самою межею припливу.
— Можна трохи вище.
— Я пришлю до тебе Віллі, скажеш йому, що написати на дошці. Там, у коморі, є придатна дошка від ящика.
— Гаразд, пришли.
— Зашити його в брезент?
— Не треба. Просто загорніть у ковдру, яка при ньому була. Пришли до мене Віллі.
— Що я маю зробити? — спитав Віллі.
— Напиши на дошці: «Невідомий німецький моряк», — і постав унизу дату.
— Гаразд, Томе. Мені теж їхати на берег його ховати?
— Ні. Поїдуть Ара й Хіль. Зроби напис і відпочивай. Можеш чогось випити.
— Як тільки Пітерс почує щось із Гуантанамо, я пришлю когось тобі сказати. А ти сам не спустишся вниз?
— Ні. Я відпочиваю й тут.
— Ну і як воно тобі на містку такого великого корабля, обтяженому відповідальністю і всяким іншим лайном собачим?
— Майже так само, як ото писати на тій дошці.
Згодом принесли розшифровану радіограму з Гуантанамо. В ній говорилося: «Пильно шукайте далі в західному напрямку».
Це
IX
За годину до світанку Томас Хадсон спустився вниз і поглянув на стрілку барометра. Вона була на чотири десятих ниже, ніж напередодні, і він збудив помічника й показав йому на барометр.
Помічник подивився й кивнув головою.
— Ти ж бачив учора шквали над Романо, — пошепки промовив він. — А тепер повертає на південний вітер.
— Будь ласка, запар мені чаю, — сказав Томас Хадсон.
— Є холодний у пляшці на льоду.
Томас Хадсон пішов на корму, взяв швабру й відро і вишарував там палубу. Її вже драїли, але він вишарував ще раз і добре вимив швабру. Потім узяв із собою на місток пляшку холодного чаю і став чекати світанку.
Ще вдосвіта його помічник вибрав кормовий якір, разом з Арою підняв великий якір з правого борту, а тоді вони втрьох із Хілем втягли на борт шлюпку. Потім помічник викачав трюмну воду й перевірив мотори.
Вистромивши голову нагору, він доповів:
— Хоч зараз можна вирушати.
— Чому набралося стільки води?
— Сальник ослаб. Я вже трохи підкрутив. А загалом хай краще буде трохи води, ніж перегріватимуться мотори.
— Гаразд. Пришли до мене Ару та Генрі. Будемо зніматися. Вони підняли якір, і Томас Хадсон обернувся до Ари:
— Покажи мені ще раз те дерево.
Ара показав йому дерево над самою смугою піщаного берега, від якого вони відчалювали, і Томас Хадсон поставив олівцем на карті маленький хрестик.
— Пітерс так і не зловив більш Гуантанамо?
— Ні. Він знову щось там спалив.
— Ну що ж, ми переслідуємо їх, попереду їх перестрічають інші, і ми маємо наказ, — Як по-твоєму, Томе: вітер справді поверне на південний? — спитав Генрі.
— За барометром має повернути. Побачимо, коли він зміцніє.
— Десь годині о четвертій він майже зовсім ущух.
— Мошва тебе не кусає?
— Тільки вдень.
— То піди вниз і оббризкай там усе. Нема чого нам возити її за собою.
День був гарний, і, дивлячись назад, на бухту, де вони стояли на якорі, і на добре знайомий їм обом берег Кайо-Крусу з хирлявими деревами, Томас Хадсон і Ара бачили високо над суходолом скупчення хмар. Кайо-Романо так підносився над морем, наче то був уже материк, а над ним високо в небі стояли хмари, обіцяючи або переміну вітру, або штиль на морі й шквали над суходолом.
— Як би ти вчинив на місці тих німців, Аро? — запитав Томас Хадсон. — Що вирішив би, побачивши ці хмари й зрозумівши, що ти втрачаєш вітер?