Твори
Шрифт:
— А що буде, як я розповім про це Ганні? Ну?
Дмитрій не відповідав. Тоді Аглая підійшла до нього і взяла його обличчя в свої руки.
— Ну, нічого,— сказала вона.— Я на тебе не ображаюсь. Більше того, скажу одверто — мені навіть приємно було, коли ти вкусив мене. Я переконалась, що ти є такий палкий, яким намалювала тебе моя уява. Чуєш?.. Я не ображаюсь!
Карамазову прийшла мисль, що дівчина просто жартує з ним. Вона, мабуть, і справді
— Ти дозволяєш мені говорити з тобою так, як я того хочу?
— Будь ласка! — кинула Аглая, не одриваючи очей від його обличчя.— Що ти думаєш мені сказати?
Дмитрій підійшов до вікна. За вікном в абрикосовому саду щось кричала хазяйка подвір’я, й над одною з ваз дзижчала муха. На ліву віконницю сів єгипетський голуб і протуркотів своє ласкаве «супруг».
— Ну, я тебе слухаю,— сказала Аглая.— Як ти там хочеш говорити зі мною?
— Бачиш,— почав мамулувато Карамазов і почервонів.— Я страшенно хотів би мати... тебе...
Аглая засвистіла. Боже мій, як їй не свистіти, коли Дмитрій такий без кінця наївний. Що значить «мати»? Чи не думає,
що вона так і кинеться йому в обійми? Ні, це зовсім несерйозно! І коли б хтось інший сказав так, вона б зуміла реагувати. Але йому вона радить тільки покинути свою «карамазовщину» й поважати себе і її.
— Ти зрозумів мене? — спитала вона, кінчаючи.— Ну, говори ж, Дімі!
Він нічого не відповідав і мовчки дививсь кудись у простір. Він почував себе дуже ніяково. Так пройшло кілька секунд. Але от раптом він зареготав сильним і цілком природним реготом.
— Знаєш що,— промовив він.— Дозволь мені поцілувати твою голову.
Аглая з зацікавленням подивилась на нього. Вона знову взяла в долоні його обличчя й промовила ласкавим, майже матерним голосом:
— Поцілувати мені голову?.. І цього не треба робити.
— Клянусь тобі,— раптом скрикнув Карамазов.— Клянусь тобі, що в мене й тіні не залишилось поганого почуття до тебе»
— Я дуже рада,— сказала Аглая.— Я вірю. Бапіе апаіі Ьіеп гаізоп сіє сііге ГЕпГегез! рапе йе Ьоппез гезоіеііоп 47 . Але я дозволю тобі це зробити тільки тоді, коли трапиться те, про що я зараз думаю.
— А про що ти зараз думаєш?
— Дімі, не треба бути таким наївним, а то я зовсім розчаруюсь у тобі. Ти зараз дуже подібний до свого друга Вовчика.
Аглая
— Чого ж це так довго нема наших від лікаря? — раптом сказала дівчина.— Як ти думаєш, Дімі?
— Очевидно, зуб виривають.
Карамазов вийняв портсигар і запалив нову папіросу. Повз вікно із криком пробігла дітвора й зникла за рогом. Знову затуркотів єгипетський голуб.
З дальнього дому відпочинку вдарили в дзвін: мабуть, скликали до другого сніданку. Біла лапа південного сонця полізла вище й поширилась.
У кімнаті стало ще душніш.
— Ну, Дмитрій,— сказала Аглая,— ти йшов би додому: я зараз думаю надягати купальний костюм.
Карамазов узяв капелюх і мовчки пішов до дверей.
— Я гадаю, що ми зустрінемось увечері? — сказала йому вслід Аглая.
Дмитрій повернувся. Вона стояла, заложивши руку за голову й загадково давилась на нього.
— Обов’язково! — сказав він і вийшов із кімнати.
«Щось почалось»,— раптом прийшло йому в голову. Не
той роман що до нього він хотів утекти од нудоти буднів нудної Ганни, почалось щось тривожне і — тепер він певний — трагічне. Але не жах викликало воно в нім, а почуття якоїсь безумної радості, ніби він мусив на днях одкрити цілком нову й надзвичайно цікаву сторінку в своєму одноманітному житті.
Карамазов пішов до ріки. Йому хотілось зараз кинутись у воду й попливти проти течії чорт знає куди — такими сильними й рішучими рухами розсікаючи дзеркальну поверхню.
IX
Він так ніколи не чекав вечірньої години, як того душного дня. І цілком нормальна людина не може уявити, як він мучився, коли Аглая не вийшла з дому.
Але вона не виходила й на другий день та на третій день — у п’ятницю. В суботу товариш Вовчик, зустрівшись із тьотею Клавою біля квартири флоберівських дам, поставив таке рішуче запитання:
— Скажи мені от що: чому це не видно твоєї племінниці? Чи не посварилась вона з Дмитрієм?