Убити пересмішника...
Шрифт:
— То тепер ми уже не зможемо гратися разом? — запитала я.
— Вдома буде, як і раніше,— відказав Джем.— А от школа — розумієш, зовсім інша річ.
Це справді було так. Першого ж ранку наша вчителька міс Кароліна Фішер викликала мене і перед усім класом відлупцювала лінійкою по долоні, а потім наказала стояти в кутку до великої перерви.
Міс Кароліні було щонайбільше двадцять один рік. Каштанове волосся, рожеві щоки, пофарбовані темно-червоним лаком нігті. Лаковані, на високих каблуках туфлі, червоне в білу смужку плаття. Вона скидалася на м'ятну цукерку, і пахло від неї цукеркою. Вона наймала горішню
Міс Кароліна написала своє ім'я на дошці великими літерами і сказала:
— Тут написано, що мене звуть міс Кароліна Фішер. Я з Північної Алабами, з округу Уїнстон.
У класі зашепотіли. Певно, характером міс Кароліна мало відрізнялася від своїх земляків, а їх знали добре. (Коли 11 січня 1861 року Алабама відокремилася від решти південних штатів, округ Уїнстон відокремився від Алабами — в округу Мейкомб про це знає кожна дитина). В Північній Алабамі безліч горілчаних заводів, ткацьких фабрик, сталеварних компаній, республіканців, професорів та іншого люду без роду-племені.
День почався з читання. Міс Кароліна читала нам про котів. Коти довго розмовляли між собою, вони були в гарненьких платтячках і жили на кухні в теплій хатці, під пічкою. Коли місіс Кицька подзвонила в аптеку і замовила сухих мишей у шоколаді, весь клас зареготав. Міс Кароліна, здавалося, не розуміла, що її учні — хлопчики в подертих сорочках і дівчатка в платтях з мішковини, діти, які, ледве навчившись ходити, доглядають бавовник і годують свиней,— що ці діти не сприйнятливі до красного письменства. Міс Кароліна дочитала до кінця і сказала:
— Ну, як, гарна казка?
Потім підійшла до дошки, написала великими друкованими літерами алфавіт і, звернувшись до класу, запитала:
— Хто знає, що це таке?
Знали всі. Більшість дітей були другорічники.
Міс Кароліна викликала мене, певно тому, що знала, як звуть; коли я почала читати алфавіт, ледь помітна зморшка з'явилася у неї між бровами; потім вона загадала мені прочитати майже весь буквар та біржовий бюлетень з «Мобіл реджістер», впевнилася, що я вмію читати, і глянула на мене несхвально. А тоді веліла передати батькові, щоб він мене більше не вчив, бо це може зашкодити моєму шкільному навчанню.
— Щоб більше не вчив? — здивувалася я.— Але ж він і не вчив, міс Кароліно. Аттікус не має часу вчити мене,— додала я, коли міс Кароліна всміхнулась і похитала головою. — Він так стомлюється, що ввечері тільки сидить у вітальні та читає.
— Якщо не він, то хто ж тебе вчив? — запитала міс Кароліна доброзичливо.— Хтось же вчив. Не від народження ж ти читаєш «Мобіл реджістер»?
— Джем каже, що саме так. Він читав одну книжку, і там я була не Фінч, а Булфінч. Джем каже, що моє справжнє ім'я — Джін Луїза Булфінч, що мене підмінили, коли я народилась, а насправді я...
Міс Кароліна не сумнівалася, що все це я вигадала.
— Не даватимемо волю фантазії,— мовила вона.— Перекажи батькові, щоб він тебе більше не вчив. Учитися читати краще в школі. Скажеш йому, що тепер я візьмуся за тебе і спробую виправити помилку...
— Що ви сказали, мем?
— Твій батько не вміє навчати. А зараз сідай.
Я промимрила вибачення, сіла на місце і подумала, в чому був мій злочин. Ніколи не
Розуміючи, що міс Кароліна незадоволена мною, я сиділа до кінця уроку і дивилась у вікно. На перерві Джем побачив мене у дворі серед першокласників, одвів убік і по цікавився, як мої справи. Я розповіла.
— Якби можна було піти додому. Джеме, ця клята леді каже, що Аттікус учив мене читати і щоб він цього більш не робив...
— Не журися, Всевидько,— заспокоював мене Джем.— Наша вчителька каже, що міс Кароліна навчає по-новому. Вона вчилася цьому в коледжі. Скоро так буде в усіх класах. За цим способом книжки майже не потрібні. Приміром, ти хочеш дізнатися про корову — треба її подоїти, зрозуміло?
— Так, Джем, але я не хочу вивчати корів, я...
— Ти повинна. У нашому окрузі на них тримається половина господарства.
Я тільки запитала Джема, чи не збожеволів він.
— Ох ти вперта ж. Я тобі просто пояснюю, що першокласників відтепер навчатимуть за новим способом. Називається «десяткова система Дьюї».
Я ніколи не сумнівалася в тому, що казав мені Джем, отож повірила йому й тепер. «Десяткова система Дьюї» зводилася до того, що міс Кароліна розмахувала перед нами карточками, на яких було написано друкованими літерами: КІТ, ВІН, ВІЗ, ВИ. Од нас, певно, не ждали ніяких коментарів, і клас мовчки сприймав ці імпресіоністські нововведення. Мені все набридло, і я заходилася писати листа Ділу. Міс Кароліна помітила це і ще раз веліла сказати батькові, щоб він перестав навчати мене.
— Крім того,— зауважила вона,— в першому класі ми пишемо тільки друкованими літерами. А вчитися писати по-справжньому ти будеш у третьому класі.
В усьому була винна Келпурнія. В негоду я могла довести її до божевілля, вона знаходила мені роботу: надряпає алфавіт зверху на грифельній дощечці, а нижче велить переписувати главу з біблії. Якщо мені вдавалося копіювати літери, в нагороду я одержувала шматок хліба з маслом і цукром. Келпурнія була вимоглива вчителька, і мені рідко діставалася нагорода.
— Всі, хто ходить снідати додому, піднесіть руки,— сказала міс Кароліна, перериваючи мої думки про кривди Келпурнії.
Міські діти піднесли руки, і міс Кароліна уважно оглянула нас.
— Всі, хто взяв сніданок із собою, покладіть його на парту.
Невідомо звідки з'явилися на партах відерця з мелясою, і на стелі заграли веселі зайчики. Міс Кароліна ходила між рядами парт, оглядаючи сніданки, схвально кивала головою або хмурилася. Біля парти Уолтера Канінгема вона зупинилась.