Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах

Ткаченко Анатолий Федорович

від нападів реакційної критики.

Виїжджаючи за кордон, Марко Вовчок сподівала-

ся швидко повернутися на батьківщину. Але після се-

лянської реформи 1861 року царизм розпочав наступ

на прогресивні суспільні сили, які викривали її гра-

біжницький характер. Почалася розправа над борця-

ми проти самодержавно-кріпосницької системи, закри-

213

валися прогресивні видавництва, заборонялися твори

революційних демократів. 1862

року був заарештова-

ний і ув'язнений у Петропавлівську фортецю М.Чер-

нишевський (1828-1889), якого у 1864 році засудили

на сім років каторги і довічне поселення в Сибіру. 1883

року його поселили в Астрахані, а 1889 року дозволи-

ли жити в Саратові, де він і помер того ж року. За ре-

волюційну публіцистику у тому ж 1862 році був ув'яз-

нений у Петропавлівській фортеці відомий критик та

ідейний керівник журналу «Русское слово» Д.Писарєв

(1840-1868). Український журнал «Основа» (1861-1862),

в якому протягом двох років друкувалися твори Мар-

ка Вовчка, був заборонений. Російські журнали «Совре-

менник» та «Русское слово», де також публікувалися її

твори, зазнали утисків.

Особливо посилилась реакція після придушен-

ня польського національно-визвольного повстання

1863-1864 років проти російського царизму. У 1863

році в Росії обмежили друкування книжок українсь-

кою мовою, їх видання майже припинилося.

За таких обставин від'їзд Марка Вовчка на батьків-

щину затягнувся майже на вісім років.

Перебування Марка Вовчка за кордоном було на-

повнене напруженою творчою працею. У Парижі вона

закінчила оповідання «Ледащиця» і «Пройдисвіт», на-

писала повісті «Три долі», «Від себе не втечеш», «Ли-

мерівна», оповідання «Два сини», «Не до пари», казки

для дітей. Тут були написані повісті і романи російсь-

кою мовою «Глухой городок», «Червонный король»,

«Тюлевая баба», «Жили да были три сестры», «Запи-

ски причетника» тощо.

214

Свої враження про столицю Франції, про побут її

мешканців, зустрічі з людьми різних верств і профе-

сій вона друкувала у 1864-1866 роках у газеті «Санкт-

Петербургские ведомости» під назвою «Отрывки пи-

сем из Парижа».

Марія Олександрівна знала багато українських пі-

сень, які чудово співала своїм контральто. У 1864 році

вона підготувала до видання збірник українських на-

родних пісень з нотами. На ноти їх поклав капельмей-

стер Люцернської опери композитор Едуард Мертке,

якому вона наспівала двісті десять пісень. У 1866 році

з друку

вийшов тільки один зошит (25 пісень) із вось-

ми. Через брак коштів видання припинилося, руко-

пис пропав. Після аранжування пісень Е.Мертке на-

писав і опублікував «Шість експромтів на українські

теми».

З 1865 року Марія Олександрівна стала постійним

співробітником популярного «Журналу виховання й

розваги», який видавав прогресивний французький

видавець і дитячий письменник П'єр Жуль Етцель.

Співпраця з Етцелем переросла в багаторічну дружбу.

Внаслідок праці в журналі Марко Вовчок стала також

і французькою письменницею та перекладачкою ро-

сійською мовою багатьох книжок французьких пись-

менників. У 1866-1871 роках на сторінках «Журналу

виховання й розваги» було опубліковано французь-

кою мовою сім казок і оповідань письменниці і повість

«Слизький шлях», написану разом з Етцелем.

За кордоном Марія Олександрівна познайомила-

ся з молодим юристом Олександром Пассеком, якого

після закінчення Московського університету посла-

215

ли збирати в західноєвропейських країнах матеріали

для проекту нового тюремного положення. З перших

днів знайомства вони покохали одне одного. Та ї ї ща-

стя було недовгим, у вересні 1866 року Пассек помер у

Ніцці від туберкульозу.

У лютому 1867 року Марія Олександрівна повер-

нулася до Петербурґа. У вересні 1867 року в Чернігові

помер її чоловік Опанас Васильович Маркович.

У Петербурзі Марко Вовчок стає співробітником

журналу

«Отечественные

записки», редактором яко-

го з 1868 року став М.Некрасов. У журналі вона керує

відділом іноземної літератури. В цей час найближчим

другом і порадником письменниці був ї ї троюрідний

брат Дмитро Писарєв. У співробітництві з ним вона

здійснила переклад російською мовою «Походження

людини» Чарльза Дарвіна і «Життя тварин» Альфре-

да Брема. Дружба і творча співпраця видатних діячів

культури була плідною, але, на жаль, тривала недо-

вго. 16 липня 1868 року, під час купання у Ризькій за-

тоці біля Юрмали (Латвія), Дмитро Іванович Писарєв

потонув. Смерть дорогого друга була для Марії Олек-

сандрівни тяжким ударом. Після його смерті вона до-

вго хворіла.

Переборюючи утиски цензури, М.Некрасов і М.Сал-

тиков-Щедрін опублікували в журналі «Отечествен-

ные записки» ї ї романи і повісті «Живая душа» (1868,