Украинка против Украины
Шрифт:
Бедная "хвора" со своим тоталитарным мировоззрением не может себе представить, что Царство Божие — не колхоз, куда загоняют всех гуртом. Если человек не хочет знать Бога, то его нельзя приговорить к раю, так как он свободен.
В финале она победно завершает спор одним ударом:
Хвора. Чернице, спогадай: стоїть у вашій книзі: "Ніхто немає більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів"…В ответ — тишина:
Умовкла хвора, і черниця тихо Сиділа, очі в землю опустивши…Так больная атеистка "срезала" безответную монашку. Но все-таки кое-какие аргументы у христиан имеются. Самопожертвование вполне можно себе представить и в преступном сообществе, которое руководствуется
И эти духовно "хворі" еще цитируют Евангелие…
А пока их революционные замыслы не реализованы, они пребывают в глубоком пессимизме:
Не раз мене обгорне, мов туман, Страшного розпачу отрутнеє дихання, Тяжке безвір’я в себе, в свій талан І в те, що у людей на світі є призвання… Не раз мій голос дико залуна, Немов серед безлюдної пустині, І я подумаю, що в світі все мана І на землі нігде нема святині… Я знаю се, і жду страшних ночей, І жду, що серед них вогонь той загориться, Де жевріє залізо для мечей, Гартується ясна і тверда криця. Коли я крицею зроблюсь на тім вогні, Скажіть тоді: нова людина народилась; А як зломлюсь, не плачте по мені! Пожалуйте, чому раніше не зломилась!Так закалялась сталь. После победы долгожданной революции другой украинец, атеист и коммунист Н. Островский, продолжит воспитание "нової людини" для "борьбы за освобождение человечества". И в двадцатом веке слово Украинки не оставалось без работы:
Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться? Чом ти не гострий, безжалісний меч, Той, що здійма вражі голови з плеч? …Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів. Брязне клинок об залізо кайданів, Піде луна по твердинях тиранів, Стрінеться з брязкотом інших мечей, З гуком нових, не тюремних речей. Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою… Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам!Мечты сбываются.
В цикле "Ритми" Украинка писала о своем кровожадном творчестве:
Я не на те, слова, ховала вас і напоїла кров’ю свого серця, щоб ви лилися, мов отрута млява, і посідали душі, мов іржа. Промінням ясним, хвилями буйними, прудкими іскрами, летючими зірками, палкими блискавицями, мечами хотілаМожет быть, какие-нибудь безнадежные пацифисты и выберут осенний дождик. Но она предпочитает безумные песни. О чем — не важно, лишь бы кровавые:
Хотіла б я уплисти за водою, немов Офелія, уквітчана, безумна. …Потім би на хвилі зостався тільки відгук невиразний моїх пісень, мов спогад, що зникає, забутої балади з давніх часів; в ній щось було таке смутне, криваве…Безумная песня выходит из подчинения автора и он становится одержим ею:
…Ні! я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги повстала, ні маски не вмію накласти на неї, ні в ясну одежу убрати не можу, — б’є чорними крильми, мов хижая птиця, і ранить, як тільки я хочу приборкать її силоміць. Гей, шаленая пісне! І в кого вдалась ти така непокірна? …Нема тобі впину. Тобі все одно, що стрівши, вогонь доведеш до пожежі, що хвилі, спіткавши, розгониш до бурі, що темнії хмари в хаос помішаєш, що вбогу хатинку, останній притулок, важкою лавиною скинеш в безодню, — тобі все одно! Той нехай собі плаче, хто іскру лишив на шляху необачний, хто човен не певній воді доручив, хто вийшов в дорогу темненької ночі, хто вбогу хатину, останній притулок, поставив високо над краєм безодні, — вдалась ти крилатою, — мусиш летіть! Так, вільна, вільна пісня! Я не знаю, на щастя чи на горе тая воля… …Непросіть потіх и ви всі, що смутні, від такої пісні. Нічого в ній лагідного нема. Вона від туги й розпачу зродилась, за скритий жаль вона помститись хоче вогнем, отрутою, мечем двусічним туги. Коли вам страшно — геть ідіть з дороги! …Не треба їй ні сліз, ні спочування, їй треба тільки волі і простору. Так божевільний волю здобуває, щоб гнатися на безвість до загину… Летить безумна пісня — стережіться! Бо жаль ваги немає, так, як смерть!Жалость здесь не играет никакой роли. Совсем другое дело — смерть. Забужко комментирует это безумное творчество так: "Ерос", як і природа, не знає добра і зла… Такою самою етичною нейтральностю відзначається й творчий ерос — пор. у "Ритмах" звертання до власної "пісні" (10, 457).
Далее самозванный поводырь народных масс сетует:
О, як то тяжко тим шляхом ходити, широким, битим, курявою вкритим, де люди всі отарою здаються…Но кто же оценит подобные страдания и стенания? Разве что другой сверх человек? Только такая публика способна оценить и кровавые "Червоні легенди":
У легендах стародавніх справедливості немає, все там річ іде про жертви та кривавії події. …Ті легенди червоніють, наче пишна багряниця, наче пурпур благородний, від крові людей невинних. Та горить у мене серце, коли я їх пригадаю, — проти сих легенд червоних білий світ блідим здається.