Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
Шрифт:
— Що не дарма? — він сіпнувся, відчувши, як рука невидимого намащувача сковзнула його сідницями і торкнулася геніталій.
— Будеш жити, будеш знати, — сказали за його спиною. Тепер це був голос Ліди.
«Значить, це вона натира мені задницю», — зрозумів Вигилярний.
— Куди ви поділи Сашка? — запитав він. — Чи, може, він сам подівся?
— Помовч, — відрубала Ліля. — Ми у волі богів. Усі.
— Ти повинен мовчати, інакше все може піти неправильно, — підтримала її невидима Ліда. — Тоді ми не зможемо тебе врятувати… Сестра, допоможи мені.
За мить
Раптом Ліля зупинилась й наче до чогось прислухалась.
Спочатку нічна тиша не ускладнилась жодним новим звуком. Тріскотіло багаття, нічні істоти шкряботіли в смерекових і соснових хащах.
А потім десь далеко, дуже далеко, завив пес.
Тепер «сестри» усі як одна дивилися у той бік, звідки долинуло псяче виття. Їхні обличчя ані на йоту не змінили свого відчуженого виразу, але в постатях «сестер» накреслилось нове напруження. Та з них, котра тримала кинджал, машинально змінила захват зброї, міцно обхопивши руків'я і поклавши великий палець на заглибину гарди.
Щось змінилося, зрозумів Павло Петрович.
— Розпочинаємо ритуал, — наказав чоловічий голос.
Вигилярний знов озирнувся в тому напрямі, звідки, як йому здалось, лунав голос. Але знов не побачив його власника. Зате під скелею відновився рух. Чотири постаті оточили багаття, а вогонь у ньому спалахнув з подвійною силою, розкидуючи навсібіч іскри.
— На ушкодження келет, — прошепотів чоловічий голос. Тепер сину капітана здалось, що він лине звідкись здалеку, з-за меж того темного гірського громаддя, що оточувало освітлений вогнищем майданчик Відьминого лазу.
— Запалюють вони вогонь і дивляться на схід, туди, звідки приходить Світло, — проспівав мелодійний, дзвінкий і юний дівочий голос і продовжив:
Вони, вісім дочок Берлада і Славуні,
Вони, вісім світлих променів зірки,
Вони, вісім смілих сестер Крука:
Перша з них — Ламія Галиця з гострим розумом,
Друга — Ламія Сана з твердими руками,
Третя — Ламія Лінна з могутнім голосом,
Четверта — Ламія Ярина з невтомним лоном,
П'ята — Ламія Тура зі стрімкими очима,
Шоста — Ламія Ерця з її червоною коровою,
Сьома — Ламія Хольва з її чарівним казаном омей і
Восьма — Ламія Навна з благословенним знанням Баа.
Виходять вони
Виходять вони спільно проти духів страху,
Духів небесних боліт, духів передсвітання.
Виходять вони нарозвидні і йдуть вони дружньо,
Йдуть-крокують, співаючи гімн Аведі,
Гімн голосний, гімн світлий, що закликає ранок,
Так що демонам келет сил не стає
Й часу не стає до того, як сходить Сонце.
Скупе світло олійної лампадки освітлювало ікони старовинного подільського письма. Келія ієромонаха — маленька землянка, зігріта розтрісканою пічкою — набувала від світла лампадки вигляду особливого місця, звільненого від стражденних законів світу. Тут панував дух вимогливий і вияснювальний. Бесіда Сковороди з Авксентієм за всіма правилами мала перетворитися на сповідь Григорія. Проте не перетворилась. Потім він сам не міг собі пояснити, чому не розповів ієромонахові про Констанцу та оргію у Трієсті. Як би там не було, а все, що стосувалося масонів, емблем та випробувань Венери, Григорій у своїй розповіді про європейські мандри оминув. Зате він не приховав нічого зі своїх шпигунських пригод, детально оповівши про віденські справи, про ексодус [92] православних сербів з володінь Габсбургів та про той спротив, що чинив уряд австрійської імператриці цьому рушенню. Не приховав він свого зацікавлення картами Таро та розповів про закляття вбивчої блискавки, що переслідувало його від дитячого віку.
92
Ексодус — вихід (лат.).
Ієромонах слухав уважно, жодним словом не перериваючи розповіді. Коли вона вичерпалась, довго німотствував, а потім спитав:
— Як давно був під грозою?
— Цього літа, отче, на Спаса.
— Ховався?
— Заліз до пивниці, молився там. Вогниця двічі хльоснула землю біля того місця, де я сидів. Полює за мною, отче. Моє закляття — свічадо гріхів моїх.
— Не закляття, Григорію, а обтяження долі. Хочеш від нього звільнитися?
— Звісно, отче.
— Іноді, сину мій, від такого не варто звільнятись.
— ?..
— Господь нічого не робить без мети. Якщо тебе обтяжено, значить, у цьому заховано мету. Знак на тебе накладено, обрано тебе серед сущих. Радій, звеселися, тварень Божа! Харизму, сіреч дарунок небесний, отримав ти во дні отрочі. Святі мужі дякували Господові за хорі і каліцтва. Зрили премудро в них знаки обраності своєї і плекали через них пряміших шляхів до Царства Божого.
— Це обтяження за гріхи мої.