В океані
Шрифт:
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
НОРВЕЗЬКИЙ ЛОЦМАН
Караван заходив у норвезькі шхери. Лоцман Олсен вдивлявся в берег, потім глянув на репітор гірокомпаса.
— Форті дегріс, — сказав лоцман.
— Право руля. Курс сорок градусів! — скомандував Сливін голосно, щоб чули рульовий і сигнальник.
— Право руля, курс сорок градусів! — повідомив капітан Потапов у штурманську рубку.
Вони
Чотирикутний лоцманський прапор — верхня половина біла, нижня червона — майорів на щоглі «Прончищева». Швидко перебираючи фал, Жуков піднімав на нок верхньої реї сигнал повороту праворуч.
Попереду маленький чорний «Пінгвін» підняв такий самий сигнал, повільно показував правий борт.
Карпов за склом рульової рубки повернув колесо штурвала, дивився на цифри компаса.
«Прончищев», ідучи за «Пінгвіном», повертав праворуч, тягнучи за собою на вкорочених буксирах важкий док. Лягаючи на новий курс, стальна громада доку описувала півколо.
— На румбі сорок градусів, — доповів рульовий.
Караван ішов прямо на чорну зубчасту стіну велетенських ребристих скель, що прямовисно здіймалися над спокійною синьою водою.
— Фіфті файв дегріс, — роздільно сказав, спираючись на поручні, норвежець.
— Право руля. Курс п'ятдесят п'ять градусів, — скомандував Сливін, швидко підняв важкий бінокль, що висів на грудях, почав дивитися на стіну скель, яка наближалася.
Здавалося, тут немає проходу, караван іде просто на берег. Але ось скелі почали повільно розсуватися, розчинялись, як ворота фортеці, відкривали вузький, лазурносиній фарватер. А попереду вже виростала нова стіна скель, і вона теж здавалася непрохідною…
Маленькі жовточервоні будиночки — високо над обривами де-не-де вкритих зеленню гір…
Округлі чорні острівці серед голубого зибу фіорду… Маленькі рибальські човники на воді. Рибалки ніби задрімали в них.
Лишилися позаду похмурі хвилі і штормовий вітер Каттегату. Легкі смуги нерухомих хмар ледь рожевіли в ранковому небі.
Напружений, заклопотаний голос норвезького лоцмана зовсім не в'язався з навколишньою театрально красивою природою.
— Файв дегріс лефт, — сказав лоцман.
— Ліво руля. Курс п'ятдесят градусів, — скомандував Сливін.
Знову відкрився вузький скелястий прохід. Він повільно розширювався, попереду розгорталася широка синява.
Спершись на штурманський стіл, лейтенант Ігнатьєв старанно вів прокладку, відмічаючи тонкою лінією шлях криголама, всі його круті повороти.
Увійшов Курнаков, поклав бінокль на диван.
— Виходимо на чисту воду. Піду, товаришу лейтенант, трохи приляжу.
— Ви б по-справжньому відпочили, Семене Іллічу, — самолюбиво
Не відповідаючи, Курнаков вийшов з рубки.
На містку лоцман Олсен трохи підняв кашкет, пригладив біляве з сивиною волосся, знову насунув козирок на зморшкуватий лоб. Швидко по-англійськи щось сказав Сливіну.
— Херре Олсен говорить, — пояснив Сливін Потапову, — найскладнішу частину фарватеру пройдено.
— О, не треба мене називати херре! — Олсен заговорив по-російськи, повільно підбираючи слова. — Нагадує німецьку… У Норвегії від фашистів багато лиха.
— В такому разі, містер Олсен…
— Містер — теж недобре. Нагадує англійську. В Норвегії трошки багато розмовляють по-англійськи… — Олсен підбирав слова. — Я хочу просити називати мене товариш.
— Товариш Олсен говорить, — сказав Сливін, — що найскладнішу частину фарватеру пройдено, а в Бергені ми матимемо хороший відпочинок.
Олсен задоволено закивав, усміхнувся Сливіну, і капітан першого рангу відповів йому дружелюбною посмішкою.
Він вдивлявся в обличчя норвезького лоцмана, жовтуватокоричньове, як старий пергамент. Обличчя звужувалося донизу, від широкого костистого лоба з очима, які ховалися під сивими кошлатими бровами, до запалих щік і маленького, щільно стиснутого рота. Обличчя людини, що багато бачила, багато пережила. Сливін не міг забути, як здригнулося воно від хвилювання під час першої розмови лоцмана Олсена з радянськими моряками.
Коли лоцманський бот підійшов до борту «Прончищева» і худорлявий старик у високому кашкеті та довгополому дощовику з ходу вхопився за поданий йому трап, у два ривки опинився на палубі криголама, — моряки експедиції одразу визнали в ньому досвідченого мореходця. Поривчасто й легко лоцман збіг на місток, відрекомендувався командирові експедиції, потис руки Потапову, Курнакову, Андросову.
— Веар велкоммен! [3] — сказав Сливін, потискуючи худі вузлуваті пальці. Обличчя лоцмана, що зберігало суворо офіціальний вираз, проясніло. Він сказав щось по-норвезьки. Сливін усміхаючись розвів руками. Лоцман перейшов на калічену англійську мову, дуже поширену в скандінавських портах.
3
Просимо до нас! (норв.)
— Я думав, ви говорите моєю рідною мовою, — сказав розчаровано Олсен.
— На жаль, ще ні, — відповів по-англійськи Сливін. — Тільки починаю вивчати мову наших норвезьких друзів. Ми хочемо знати якнайбільше про країну, народ якої так мужньо боровся з фашистами.
Норвежець слухав з байдуже-люб'язним виразом обличчя.
— Ми, радянські люди, з захопленням стежили за цією боротьбою, — продовжував Сливін. — Ми пам'ятаємо, як боролися за свободу норвезькі моряки, як під час вторгнення гітлерівців у Норвегію бергенська берегова батарея влучним вогнем пошкодила крейсер «Кенігсберг».