В погоні за привидом

Томан Николай Владимирович

— Поздоровляю вас, Костю! — привітно промовила вона, простягаючи Шатрову загорілу руку. — Такий составчик притягли!.. — Вона кивнула на поїзд, на платформах якого стояли землерийні машини, і додала: — А я, знаєте, спеціально прийшла на станцію побачитися з вами…

Малиновкін не без цікавості трохи постежив за ними, але треба було виконувати завдання Єршова — і він поспішив до начальника будівельних робіт і почав оглядати будівельну площадку. Зате пізніш, коли лейтенант повернувся до поїзда, щоб їхати назад до Перевальська, він мимоволі став свідком прощання Шатрова з Ольгою.

— До

побачення, Олю! — палко говорив Шатров, рвучко потискуючи руку дівчини. — Ми рідко зустрічаємося, але я щасливий, що хоч під одним небом з вами живу і що палить нас одне і те ж азіатське сонце… Бачте, хотів, між іншим, запитати ось про що: кажуть, інженер Вронський залицяється тут до вас. Правда це?

Дівчина зніяковіло усміхнулася.

— Ну, гаразд, не відповідайте, — заспішив Шатров. — Так воно і є, мабуть. Хай залицяється… Хай хоч всі тут до вас залицяються. Адже ви така!.. — голос у нього зірвався раптом, і він перейшов на шепіт: —Тільки б ви не вийшли заміж за нього. Не поспішайте…

— Ну, а коли візьму раптом і вийду? — засміялась Ольга і пустотливо блиснула очима.

Шатров похилив голову і промовив тихо, але твердо:

— Все одно я завжди буду там, де ви, якщо тільки ваш чоловік дозволить вам нові дороги будувати.

— Мабуть, кращих друзів, ніж ви, Костю, і не буває на світі! — зворушено промовила Ольга і, міцно потиснувши руку Шатрову, поспішно пішла із станції.

Майор Єршов не знає, що й думати

Коли лейтенант Малиновкін повернувся в Перевальськ, було зовсім темно. Гульджан вже спала, але в будинку напроти, у кімнаті Єршова, ще горіло світло і вікно було відчинене. Проходячи повз нього, Дмитро заглянув поверх занавіски і, побачивши майора, який сидів за книгою, непомітно кинув йому на стіл заздалегідь приготовлену записку.

В ній повідомлялося, що лейтенант побував на будівельній дільниці, і докладно описувалося все, що він там бачив і з ким розмовляв. До записки додана була офіціальна довідка про вантажі, що йшли на адресу будівництва. Малиновкін одержав її від заступника начальника будівельної дільниці, якому він пред'явив свої документи, підписані генералом Сабліним.

Двічі перечитавши повідомлення Малиновкіна, Єршов задумався. Хоч про застосування атомної енергії лейтенант і не ставив нікому питання — і без того було ясно, що її тут не застосовували. Гірські породи і земляні масиви висаджували в повітря на будівництві залізничної магістралі переважно амонітом. Це було і безпечніше і легко піддавалося керуванню. Вибухи тут так і називалися: спрямованими вибухами і вибухами на викидання. Перші допомагали миттю споруджувати великі насипи, другі — виїмки. Це були розумні вибухи, послушні волі будівників.

«Атомна вибухівка» була набагато сильнішою, але вона була небезпечна не тільки своєю страшенною силою, але й наслідками. Вона зробила б радіоактивними повітря, землю, уламки породи, а це могло б згубно позначитися на людях, вимагало спеціальних застережних заходів.

Майор

Єршов знав, звичайно, що атомну енергію можна було використати і іншим способом: перетворити її в тепло, а тепло перетворити в електричну енергію, але, за повідомленням Малиновкіна, на будівництві застосовувались поки що тільки звичайні електричні станції.

Чи знав про це Жанбаєв? За словами Малиновкіна, він міг пробратись на будівництво з групами численних робітників або навіть на своєму мотоциклі. Місцевість це дозволяла. Що ж тоді цікавило його тут? Вантажі? Ні, судячи з довідки заступника начальника будівництва, вони були звичайнісінькі. Але тоді незрозуміло: навіщо Жанбаєв дав завдання Єршову повідомити йому про ці вантажі? Нічогісінько тут не можна зрозуміти; Все було аж надто хитромудро. Залишалася одна надія, що Жанбаєв зв'яжеться все-таки з ним по радіо і дасть нове завдання, яке внесе у всю цю історію яку-небудь ясність.

Єршов подивився на годинник — час було готуватися до нічного радіосеансу. Він зачинив вікно, погасив світло і вийшов у двір. Готуючи рацію на прийом, майор згадав, що у Малиновкіна сьогодні радіосеанс з Москвою. Може, Саблін повідомить йому що-небудь таке, що допоможе розгадати наміри Жанбаєва?

Так само, як і минулої ночі, Єршов просидів понад годину в колючих кущах глоду, але не прийняв на умовленій хвилі від Жанбаєва жодного звуку. Рація була справна. У телефони її навушників вривалися то музика, то голоси людей, то писк морзянок, але, може, зіпсувалася рація у Жанбаєва або що-небудь перешкодило йому вести передачу?

Не знаючи, що і думати, Єршов вирішив уже був вимкнути радіостанцію, та раптом знову згадав: «Адже саме зараз Малиновкін розмовляє з Москвою. Підключусь-но і я до їхньої розмови…»

Він швидко настроївся на хвилю, на якій тримав зв'язок з Сабліним Малиновкін, і незабаром уловив чіткий стукіт радіотелеграфного ключа. Спочатку йому важко було догадатися, хто передавав: Саблін чи Малиновкін, бо він пропустив початок передачі і не прийняв ключової групи радіотелеграфних знаків. Судячи з чутності, мабуть, передавав Малиновкін.

Та ось настала невелика пауза і знову заспівала морзянка, тепер уже тихіше; передавали, мабуть, здалеку, і радіохвилі, заломлюючись десь дуже високо над землею, то завмирали, то чулися голосніше.

Тепер Єршову вдалося прийняти і ключову групу знаків. Код цей був йому знайомий. Прийнявши всю радіограму, він розшифрував її у себе в кімнаті.

Генерал Саблін передавав:

«Атомна енергія на будділянці Перевальськ—Кизилтау не застосовується. Жанбаєва цікавить, видно, щось інше. Вдалося перехопити шифровку його резидента. В ній не все ясно, але, може, вона пригодиться вам. Передаємо її текст: «Щоб ми могли виправити припущену вами помилку, використайте сюрприз номер три».