В погоні за привидом
Шрифт:
— Дмитре! — майже вигукнув Єршов, схопивши лейтенанта за руку. — Стрибайте негайно і впіймайте Темірбека що б там не було!..
Малиновкін поквапливо хитнув головою і передав Єршову свою гвинтівку: у нього в запасі був пістолет.
Поїзд майже проминув станцію і розвинув таку швидкість, що стрибати з нього було рисковано. Але Малиновкін був добрим спортсменом і стрибнув благополучно.
Тепер уже майже зовсім розвиднілось. Невелика хмарка на сході стала яскраво-червоною. Червонуватий відблиск від неї ліг на землю.
«Чому
І тут у нього промайнула тривожна думка: Темірбек, мабуть, поставив на цьому поїзді міну уповільненої дії, яка повинна вибухнути на останньому перегоні або на кінцевій станції — Великому Кургані, де зосереджувались не тільки найбільш цінні вантажі і механізми, але й було багато робітників. Він розраховував, видно, залишити поїзд на передостанній зупинці, бо спочатку передбачалося, що ешелон зупинятиметься на всіх станціях. Піти з поїзда Темірбек, очевидно, не мав можливості, оскільки це викликало б підозру, та й міну, певно, не можна було залишати без догляду.
Але де ж може бути ця міна?
«Вона, мабуть, десь тут…» — вирішив Єршов і почав поспішно оглядати гальмову площадку.
Поїзд приходить до Великого Кургана
Розвиднялось, коли Ольга Бєлова, за дорученням свого начальника, прийшла на станцію зустріти поїзд Шатрова з вибуховими речовинами. Тривожно було в неї на душі. За день до цього начальник ознайомив її з документами, надісланими з МВС. В них повідомлялося про можливість диверсії з боку ворогів і пропонувалося посилити пильність в районі вибухових робіт.
До того ж була вчора у Ольги неприємна розмова з черговим по станції Великий Курган інженер-лейтенантом Грачовим. Він дорікав Ольгу за те, що підлеглі їй підривники досі не вивезли із станції значну кількість амоніту, що був у вагонах-складах. Вчора начальник Ольги наказав інженеру, який відповідає за безпеку вибухових робіт, негайно вивезти амоніт із станції, але той не встиг ще виконати його наказу. А станція і без того була забита цистернами з бензином і іншими матеріалами, які легко займаються.
Ольга ходила тепер по перону, тривожно роздумуючи про це і напружено вдивляючись в той бік станції, звідки повинен був з'явитись паровоз Шатрова. Вона вже хотіла довідатися у залізничного начальства, чи не спізнюється поїзд Костянтина, але в цей час до неї поквапно підійшов оператор Єрохін і покликав до чергового по станції.
Інженер-лейтенант Грачов здивував її блідістю обличчя і неспокійним блиском очей. Вона зразу ж подумала, що трапилося щось незвичайне, якщо так змінилась зовнішність цієї спокійної людини.
— Що чути про поїзд Шатрова, товаришу Грачов? — спитала
— Поїзд Шатрова близько, — відповів Грачов, і голос його затремтів трохи, хоч він, видно, з усіх сил намагався приховати своє хвилювання. — Прибуде з хвилини на хвилину, але…
Грачов зам'явся, ніби не наважуючись вимовити якесь страшне слово, але, зробивши над собою зусилля і поглянувши на всі боки, промовив, понижуючи голос майже до шепотіння:
— Він замінований.
— Як?.. — вигукнула Ольга, зразу ж відчувши, що долоні її рук стали вологими.
— Диверсанти, мабуть, поставили на ньому міну уповільненої дії. Вона може вибухнути кожну мить, — пояснив черговий, взявши, нарешті, себе в руки. — Треба діяти негайно! Прошу вас допомогти. Необхідно попередити всіх про небезпеку. Я закрию семафор і не пущу поїзд на станцію. Але якщо він вибухне, навіть не доїжджаючи до станції, все одно лихо буде велике.
— Що ж я повинна робити?
— Підніміть робітників у бараках і одведіть їх за пагорби. Адже бараки в кінці станції, саме за вхідним семафором.
— Значить, якщо там вибухне поїзд…
— Так, так! — нетерпляче перебив її черговий. — Саме тому треба виводити їх з бараків якнайшвидше!
— Гаразд, я зроблю це! — з несподіваною рішучістю промовила Ольга.
Вона відчула раптом незвичайний приплив сил і вже збиралася вибігти з контори чергового по станції, але Грачов швидким жестом зупинив її:
— Хвилиночку, Ольго Василівно! Я пошлю з вами Єрохіна. Він попередить поїзну бригаду про небезпеку, бо вони ще не знають, що поїзд замінований… Єрохін! — повернувся Грачов до оператора, молодого чоловіка, який насторожено прислухався до розмови чергового з Бєловою. — Зрозуміло вам, що ви повинні зробити?
— Так точно, товаришу інженер-лейтенант!
— Дійте!
Ольга і Єрохін майже одночасно вийшли з контори чергового. До вхідного семафора було ще досить далеко, але вони не витримали і побігли вздовж колії, стрибаючи із шпали на шпалу.
Вони пробігли вже значну частину відстані і наближались до семафора, коли крило його важко опустилося, немов прострелене кимсь живе крило смертельно пораненого птаха. І саме в цей час із-за пагорбів виринув паровоз Шатрова із ще не погашеним прожектором і якимсь гарячковим блиском буферних сигнальних вогнів.
— Знаєте шо, товаришу Єрохін, — Ольга зупинилась на мить і схопила оператора за руку, — паровозну бригаду попереджу я сама, а ви біжіть до бараків!
Єрохін подумав, що дівчина втомилась і не може бігти далі.
— Добре, — відповів він. — Попередьте їх, а я побіжу рятувати робітників.
Поїзд Шатрова помітно зменшив швидкість і от-от готовий був зупинитися. Ольга бігла до нього, спотикаючись і загрузаючи в сипучому піску. Але її помітили з паровоза. Костянтин, зупинивши вже поїзд, поквапно злазив з будки машиніста їй назустріч.