В погоні за привидом
Шрифт:
Майор Кірєєв нервував. «Чи не занадто пізно встановили спостереження за цим Верешем? Може, він давно вже встиг прийняти парашутиста і допоміг йому сховатися?» — думав майор.
Щоб розвіяти ці сумніви, Кірєєв зв'язався з авіаційною частиною місцевого гарнізону і з прикордонниками. Виявилося однак, що випадків порушення кордону за останні дні помічено не було. Довелося набратися терпіння і вести далі спостереження за Пенчо Верешем.
Майор влаштувався в одному з будиночків селища і з горища за допомогою бінокля ретельно вивчив житло, в якому мешкав Вереш.
На третій день спостереження за Верешем Кірєєв спробував пробратися в його житло. Для початку він направив до нього лейтенанта Шагіна.
Пізно ввечері лейтенант під'їхав до будинку Вереша на легкому візку і, зіскочивши з нього, не поспішаючи підійшов до дверей. Вереш, який завжди лягав спати о десятій годині, цього вечора чомусь дуже засидівся — крізь щілини віконниць на його вікнах було видно світло.
Шагін постукав тихо, але енергійно. Двері розчинились через стільки часу, скільки треба було б для того, щоб пройти через одну з кімнат (ту, в якій горіло світло) до дверей будинку. Вереш відчинив Шагіну, не запитавши навіть, хто стукає до нього в такий пізній час.
— Чому ж ви не питаєте, хто до вас завітав? — весело спитав лейтенант. — Адже можуть і грабіжники ввірватися.
— А в мене нічого грабувати, — спокійно відповів Пенчо, запрошуючи Шагіна до кімнати.
Лейтенант, переодягнутий у цивільний костюм, зняв кепку і переступив через поріг.
— Я до вас, папашо, ось у якій справі, — з удаваною ніяковістю промовив він. — Коня мені треба напоїти, чи не можна відро роздобути?
— А чому ж не можна?
З цими словами Вереш не поспішаючи пішов через задні двері в коридор, який виходив, мабуть, у двір. Незабаром звідти пролунав гуркіт залізних відер.
Залишившись у кімнаті сам, лейтенант швидко її оглянув. Все тут було дуже просто і ніби на виду: стіл посередині кімнати, дерев'яний диванчик біля вікон, старовинний комод, овальне дзеркало на столі, декілька стільців вздовж стін.
Світло до другої кімнати падало так, що можна було роздивитися ліжко — мабуть, там була спальня Вереша.
Ледве Шагін встиг поглянути на всі боки, як Пенча вже зайшов до кімнати з відром води у жилавій руці, яку було видно з-під засуканого до ліктя рукава,
— Ось, візьміть, — промовив він, ставлячи відро на підлогу.
— Навіщо ж ви самі несли, папаша! — з жалем похитав головою Шагін. — Сказали б, де взяти, я б миттю… — Недобре вийшло, слово честі!
Вереш недбало махнув рукою:
— Та що там!
Лейтенант швидко схопив відро і вибіг з дому. Кінь його, який справді томився спрагою, опустив морду у відро і, форкаючи, почав жадібно пити. Напоївши коня, Шагін ще раз подякував Верешу і, скочивши у візок, торкнув віжки.
Через декілька хвилин лейтенант вже доповідав майору Кірєєву:
— Цей Пенчо —
Розповівши. Кірєєву подробиці свого візиту до Пенчо, Шагін з цікавістю заглянув йому у вічі, чекаючи, що вирішить майор.
— А, ви що ж, думали хіба, що як тільки, до нього зайдете, то відразу і застанете йога за передачею таємних повідомлень по рації? — посміхнувся Кірєєв. — Або що він в цей час готує вибухівку для диверсійного, акту? Ні, дорогий! Не так все це просто, на жаль. Але вже і те добре, що ми розташування його кімнат тепер знаємо і. обстановку в них.
— Треба думати, що сьогоднішня, ніч пройде спокійно, — чи то запитав, чи то зробив висновок лейтенант.
— А це ще побачимо, — знизав плечима Кірєєв. — Хто у нас сьогодні в дозорі?
— Єфрейтор Марченко, — товаришу майор.
— Ну гаразд, ідіть відпочивати.
Було біля дванадцятої години ночі, але спати Кірєєву ще не хотілося. Він погасив світло, відчинив вікно і запалив папіросу. Ніч була темна, душна. Дуже пахло квітами, що росли під вікном. Навколо було тихо, тільки десь далеко тріщали коники…
І раптом пролунав різкий звук телефонного дзвінка, ший здався майору незвичайно голосним. Кірєєв здригнувся від несподіванки. Скочивши з підвіконня, він майже бігом кинувся до телефонного апарата.
— Біля телефону майор Кірєєв.
— Говорить черговий хазяйства Пчелов, товаришу майор. — (Пчелов був командиром авіаційної частини). — Повідомляю, що, здається, з'явився довгожданий птах. Курс у всякому разі збігається. Ви зрозуміли, товаришу Кірєєв?
— Зрозумів.
— Тоді дійте. Птаха засікли п'ять хвилин тому — значить, хвилин через п'ятнадцять він буде у вас. На зворотному курсі ми його приземлимо, звичайно.
«Як же це виходить, — подумав Кірєєв. — Пенчо Вереш сидить собі дома, а літак, якому він повинен подавати сигнали, вже майже в районі, де повинні вистрибувати парашутисти. Та чи той де Вереш? Чи немає ще й іншого Верегла?..»
Майор засвітив світло і, поглянувши на годинник, швидко кинувся до кімнати, в якій спав лейтенант.
— Шагін! — крикнув він. — Вставайте швидше!
Лейтенант миттю скочив з ліжка і, ще не зрозумівши після сну, що трапилося, схопив штани і одягнув їх з незвичайною спритністю, виробленою тривалим тренуванням у військовому училищі. Ще декілька секунд — і він уже натягував на свої широкі плечі гімнастьорку.
А майор Кірєєв тимчасом дзвонив черговому місцевого гарнізону.
З його уривчастих слів лейтенант зрозумів, що майор просить підняти по тривозі черговий підрозділ для спіймання парашутиста.
— Наших теж піднімайте по тривозі! — закінчивши розмову з черговим, обернувся Кірєєв до Шагіна. — 1 швидко за мною до будинку Вереша!
Поки Шагін побіг будити солдатів, Кірєєв поспішив до будиночка Пенчо. У зарослях чагарника тихо оклякнув його єфрейтор Марченко.
— Ну, як тут у вас? — ледве переводячи дух, спитав його Кірєєв.