Візантійська фотографія

Ешкилев Владимир Львович

Конспект відкритого уроку

Повість-катена [12] , в котрій оповідається про педагогічний процес, помсту, кохання, гру з облудоїдом, а також про виникнення, велич та занепад двох славетних міст — Модернополя та Постмодернополя

[координати екзистенційної Симфонії Стану, місто С., 3-го жовтня 1995 року, загальноосвітня школа 1—З ступенів № 12, кабінет № 16, 9-А клас]

12

Катена— від catena (латин.)— скоба, дріт для скріплення блоків.

ТЕМА УРОКУ:Життя та творчість Г. С. Сковороди.

МЕТА УРОКУ:Дати стислий огляд життєвого і творчого шляху письменника, коротко познайомити учнів з ідейно-художнім змістом сатиричного вірша «Всякому городу нрав і права» та двох-трьох байок. Розкрити учням місце Сковороди в давній українській літературі. Виховати повагу до передової

культури нашого минулого та її діячів.

ОБЛАДНАННЯ: Літературний плакат «Г. С. Сковорода», ювілейні видання творів Сковороди і твори про нього: поема П. Тичини «Сковорода», роман В. Шевчука «Предтеча»; ювілейні марки і конверти, пам'ятні значки з портретами Г. Сковороди, фонохрестоматія (згідно з посібником для вчителів: Ф. М. Поліщук «Вивчення давньої літератури у 8 класі». — К: «Радянська школа», 1984. С. 77 — 78.)

[урок веде вчитель Тетяна Юрківна, 26 років, кваліфікаційна категорія — «спеціаліст 2-ої категорії»; на уроці присутні: 22 учні 9-А класу, завуч Уляна Тарасівна та студент 5-го курсу університету міста С., співголова «Філософського товариства ім. Миколая Хомського» Славомир Балюта; на уроці присутні також дві сторонні книжки: «Tractatus Logico-Philosophicus» Людвіга Вітґенштайна (видання українською мовою. К: Основи, 1995 p., переклав з німецької Євген Попович) та фантастичний роман Роджера Желязни «Створіння світла, створіння мороку»; «Логіко-філософський трактат» читає Балюта, а роман Желязни — учениця 9-А класу Фіра Ґольдман].

ОРХЕСТРА: просторове розташування суб'єктів Симфонії Стану.

СИМФОНІЯ СТАНУ: зріз сорокап'ятихвилинної екзистенції

1-ша хвилина уроку

«Антициклон — це двоопукла велетенська повітряна лінза» — згадує чомусь Світлана Гундяк, і звуки «п-у-к» у слові «двоопукла» накладаються у фонетичній шкірі її свідомости на звуки «а-й-б», що їх вимовляє Тетяна Юрківна, говорячи: «народився мАЙБутній письменник та філософ у 1722 році…»; Світлана синтезує з комбінації п-а-й-б-у-к образ великого, тлустого, чорного, кошлатого, моторного багатоокого павука, що біжить стелею, стіною, підлогою; Світлана повертає обличчя до жовтої стіни, немов хоче простежити траєкторію можливого павука, і рух її хвостоподібної зачіски відволікає Славомира Балюту від першої тези «Логіко-філософського трактату» Вітґенштайна: «Світ є все, що є подією» — «…У невеликому містечку Чорнухах, у родині малоземельного козака» — продовжує Тетяна Юрківна, а Фіра Ґольдман розгортає на колінах роман Желязни, і, перш ніж вчителька встигає сказати: «Відкрийте зошити і запишіть…», читає: «А Безіменне мертве? — Не знаю…»; «…дату», — закінчує Тетяна Юрківна. — У цей момент у можливому бутті народжується перший, визначений як елемент Симфонії Стану, екзистенційний потік у monoclonos [13] , котрий започатковує спіраль симфонічного згорнення надсвідомого. Поза знаком. — У наявному розгортаються учнівські зошити — шурхіт супроводжує текст перед очима Балюти: «1.13. Факти в логічному просторі є світом. 1.2. Світ розпадається на факти». — Сторінки розкритих зошитів, їхні зім'яті паперові периметри, їхні поліетиленові обкладинки, їхні тексти, що вдавлені в папір чорнильними, кульковими, капілярними пристроями для письма, їхні візиткові написи уможливлюють інтродукцію Симфонії. — «Білі, червоні, чорні троянди…» — читає Фіра і перегортає сторінку.

13

Monoclonos (латин.)— з одним відгалуженням.

2-а хвилина уроку

Гліб Олійник виймає смужку паперу і не встигає записати вчителькою: «…в Академії Сковорода навчався добре, писав красиво і…» — 3 дурним пластмасовим стукотом падає на підлогу пенал Христини Гундяк (такий собі яскраво розмальований пенал з антитрадиціоналістським Міккі-Маусом на вічці, котрий своїми розмірами, строкатістю та мультиплікаційною бадьорістю довів би до блювотного спазму Рене Генона, Юліуса Еволу, Мірче Еліаде та пізнього Гайдеггера разом узятих). — «2.012. У логіці, — читає Балюта, — немає нічого випадкового. Якщо річ може бути складовою частиною стану речей, ця можливість має бути вже наперед закладена в ній». Співголова філософського товариства спостерігає, як Христина піднімає пенал, як при цьому трансформується її спідниця, і не розуміє щойно прочитаної Вітґенштайна. — Світлана Гундяк припиняє думати про павука і записує пропоновану вчителькою дату: Грудень 1741 року (Сковорода вступає до придворної капели в Петербурзі, фельдмаршала Мініха везуть Володимирським трактом на Схід, Фрідріх Пруський проводить першу ніч з Аурікою фон Манґров, алхімік Серторіус відмовляється від зустрічі з Бенедиктом Чотирнадцятим і спалює свій трактат «Sospiro pro ultimum», князю Ле Гуану приводять наложницю з блакитними очима, приймає отруту Клод де Ре, маршал Франції, народжується Торонга — майбутній Імператор зулусів тощо). — Гліб Олійник починає малювати карикатуру на свого ворога хулігана Лисого, і в Симфонії Стану виникає ПЕРША ТЕМА — тема помсти, котра розгортається екзистенційною спіраллю в площині, що на тридцять станових визначеностей відхилена від площини розгорнення monoclonos. — Записуючи дату «1741», Павло Мітов виходить зі стану повільноплинного екстазу, що був спровокований ще вдома ранковою дефекацією, і помічає декольте Тетяни Юрківни. — Балюта досягає тези 2.01231: «Щоб знати предмет, не конче знати його зовнішні властивості, але доконче знати його властивості внутрішні». — Завуч Уляна Тарасівна відчуває першу методичну помилку молодої вчительки і формулює її у зошит, як «відсутність роботи з класом при обговоренні біографії письменника». — Фіра Ґольдман припиняє читання роману, щоб подивитися на потилицю Віталія Золотаренка.

3-я хвилина уроку

Христина Гундяк накриває брутального Міккі-Мауса підручником і нотує за вчителькою: «…За час перебування в Європі Сковорода побував у Відні, Братиславі та деяких інших містах…» — Гліб Олійник поступово завершує контур карикатури

і задає ритм першій частині Симфонії — Allegro agitato (швидко, збуджено). — Тетяна Юрківна просувається вглиб аудиторії, і Ґольдман відривається від спостереження Золотаренка: вона зітхає і краєм ока читає в романі: «Як звати цю танцівницю?» — Юрій Зацький вперше від початку уроку повертається до Юлії Маркевич і спостерігає за її профілем, чорним на золотому тлі вікна. — Тетяна Юрківна помічає рух Зацького, передбачає подальший розвиток подій і приречено продовжує розповідати: «Сковорода не хотів і в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких у нього завжди була велика відраза…» — Гліб Олійник зосереджено малює ліву частину голови Лисого з відстовбурченим гоблінським вухом. Вікторія Тодоська робить помилку, пишучи «цирковників» замість «церковників». Світлана Гундяк бачить помилку Вікторії, але мовчить: так їй, пліткарці, й треба. — Балюта читає: «2.014. У предметах закладена можливість усіх ситуацій». — «…Сковороду знову запрошують на педагогічну роботу в Харківський колеґіум», — каже вчителька, помічаючи, як завуч дописує чергове зауваження у записнику. — «Калеґіум», — пише Тодоська. — Гліб домальовує щетинясте вухо свого ворога. — Іван Гундяк на прізвисько Бічуноза чухає свій ніс.

4-та хвилина уроку

Мітов слідкує за декольте Тетяни Юрківни, бачить смужку бюстгалтера і вдоволено пирхає: колір смужки — чорний. — Бічуноза далі чухається. — «Так провалилась ще одна спроба церк/цирк/овників піймати Сковороду в свої тенета, ізолювати його від трудящого українського люду». — «2.0141. Можливість перебувати в станах речей є формою предмету», — читає Балюта і намагається уявити дрібні, найдрібніші й зовсім атомарні факти буття, але нічого, окрім схеми атому водню із шкільного підручника фізики, йому уявити не вдається. — Спіраль екзистенційного розвитку першої темизахоплює позазнаковий простір свідомости Олега Горембйовича — він злісно штурхає свого сусіда Антіна Попадюка. В Антіна замість слова «ізолювати», завдяки штурханові, виходить «ізоблювати». — Маркевич дивиться у вікно: золоте листя, чорна ворона. — Дмитро Сич згадує, що не зробив домашнього завдання з біології, а вчитель Тарас Богданович обіцяв його спитати. — Олійник переходить до правої частини малюнка, опоряджуючи зображення мерзенного Лисого свинячою щетиною. Він шморгає від задоволення і зовсім перестає помічати вчительку. — Балюта продовжує спроби уявити атомарний факт, і на поверхню його роздумів чомусь

… а гори Такі не схожі на мої, — шукаю Твоє обличчя в юрбах перехожих. Здогадуюсь, що марно. Не знаходжу. Відсутня головна ознака раю.

Співголова філософського товариства не може згадати, хто автор тексту, і помічає Юлію Маркевич, що дивиться у вікно: її очі, ніс, волосся, напівприховану досконалість вушок, засмагу шкіри — ніжнотоновану, немов спокусливий перламутр у глибинах океанської мушлі; Балюта раптом забуває про атомарні факти старого Вітґенштайна і про тезу 2.02: «Предмет простий». — Тема Помсти, що концентрує свою структурність навколо карикатури Лисого, збільшує потугу розгорнення: Олійник домальовує ворогові величезні роги. — Олена Паньків починає стиха схлипувати, сама не розуміючи причини раптових сліз. Вона дістає хустинку і рятує макіяж. — Тетяна Юрківна відчуває розгорнення екзистенційної спіралі як втрату контролю за класом

5-та хвилина уроку

і намагається врятувати ситуацію фронтальнимпитанням: «Хто розповість про історичну ситуацію в Україні часів Сковороди?» Юрій, Іван, Світлана та Христина Гундяки піднімають руки, і Тетяна Юрківна викликає Христину. — Гліб напружено вимальовує роги — апогей Теми Помсти триває. — «В часи життя Григорія Савича Сковороди…» — починає Христина. — «2.022. Певне, що й уявний світ, такий відмінний від справжнього, повинен мати з ним щось спільне: форму», — ковзає поверхнею тексту Балюта, неспроможний відірвати свою фантазію від нав'язливого видіння оголеної Маркевич. Він робить зусилля, щоб відігнати цей образ на запасний шлях, у депо знаків нічних та присмеркових, і знову концентрує увагу на тезах Людвіґа Вітґенштайна. — «…і в 1764 році ліквідували гетьманський титул», — розповідає Христина Гундяк — «2.022», — з кожною «двійкою» в номері тези гаснуть в уяві Славомира Балюти чорні очі дев'ятикласниці. Він починає розуміти текст: «Певне…»

6-та хвилина уроку

Від шафи відривається велика, товста, дзвинчлива муха; Горембйович фіксує її появу і захоплено спостерігає синусоїду її лету. Минає декілька секунд, і муху чують усі. Христина замовкає, згадуючи якусь дату. — Олійник розмальовує роги Лисого червоним фломастером, і в збоченському відгалуженні спіралі Першої Теми Симфонії виникає привид гросмейстера тамплієрів Жака де Моле, який кричить із надр вогнища, волає до Неба: «Nekam, Adonai, Nekam» (Відплати, Господи, відплати!) — Зацький бачить, як напружується тканина на стегні Юлії, як розкривається — повільно та невідпорно — бічний розріз її спідниці. — Муха досягає вчительського столу і зависає над двотомником творів Сковороди. Золотаренко дмухає на муху (ураган понад гірським плато); спостерігаючи це, Галина тишком сміється; Фіра голосно пхикає; Тетяна Юрківна робить їй зауваження: «Есфірь!» Муза з форсажним хурчанням злітає до вікна. — Зацький обережно торкається руки Маркевич, та відводить руку на дві секунди пізніше, аніж він очікував. — Відчужений від спокусливих видінь, Балюта читає в «Логіко-філософському трактаті»: «2.0233. Два предмети тієї самої логічної форми відрізняються один від одного — незалежно від їхніх зовнішніх властивостей — лише тим, що вони різні». — Тема Помсти в Симфонії Стану занепадає. Зображення рогатого Лисого вивершено. Олійник підписує свій твір поганим словом і тріумфально оглядає обрії класу. — Муха б'ється у скло. — Тетяна Юрківна дякує Христині Гундяк за відповідь, ставить їй «п'ятірку» і продовжує лекцію: «Листи Сковороди останніх років життя сповнені глибоких філософських роздумів про щастя, про добро і зло, красу і потворність» — Екзистенційна спіраль першої Теми згортається у станову невизначеність. — Зацький кладе руку на стегно Маркевич, і в надсвідомому вищі сили буття дають дозвіл на розгорнення другої теми.