Візантійська фотографія
Шрифт:
7-ма хвилина уроку
У знаковому просторі назва нової теми спрощується до слова «кохання». Друга частина Симфонії Стану, підпорядкована цій темі, відбувається в темпі Andante (спокійно) і супроводжується символами підпілля та андерґраунду. Центр розгорнення спіралі визначається у відношенні глибинних станових цілісностей Юлії Маркевич та Юрія Зацького. — «3.141. Речення не є сумішшю слів, — читає Балюта, — як музична тема не є сумішшю звуків. 3.142. Сенс можуть виражати лише факти, а не група назв». — Геннадій Пузло потихеньку дістає з-під столу самвидавський рок-часопис. — Вчителька цитує Ковалевського: «Біля Харкова є місце, яке називають Гужвінське, що належало поміщикам Земборським, котрих любив Сковорода за добрість їх…» — Ґольдман нишком підглядає за Золотаренком, який уважно записує лекцію, і лише зрідка відволікається, щоб подивитись на муху. — Тодоська робить помилку в прізвищі «Земборські» і пише «Зомборські». Світлана Гундяк зауважує це і
8-ма хвилина уроку
Рука Зацького все ще вивчає структуру тканини Юліної спідниці. — Дмитро Сич витягує з торби підручник з біології і чує шепіт сусіда: «Та не буде він перевіряти домашки. З бе-класу казали, що Тарас Богданович водив їх на екскурсію в парк та навколо озера». — Вивчення структури тканини триває: наявна на Маркевич спідниця зроблена з трикотину (25% вовни, 75% полікапролактаму (— NH — (СН 2) 5— CO — In), хоча в можливих паралельних станових визначеностях Другої Теми присутні також міні-спідниці з плащівки, чистої вовни, капрону, нейлону, крепдешину тощо. Ворс трикотину, ніжний на дотик, зігрітий теплом стегна, тягнеться за вологою долонею Зацького. — Ґольдман читає в романі: «Дівчина закриває у живоплоті хвіртку, на котрій відразу спалахує напис: „Не турбувати!“»
9-та хвилина уроку
Розгублена безперервним штурмом вікна, муха сідає на підвіконня. — «Переборюючи втому і хворобу, — розповідає Тетяна Юрківна, — Сковорода прибув у село Іванівку.Тут він 9 листопада 1794 року і скінчив свій життєвий шлях. Запишіть дату, вона є на дошці». — Іван Гундяк на прізвисько Бічуноза перестає чухати носа і записує дату. Мітов штовхає його стілець. Бічуноза не обертається. Він виводить число «1794» і згадує, що Галина Соболь живе в дев'яносто четвертій квартирі. Йому знову свербить ніс. — «Запишіть, будь ласка, — продовжує вчителька, — славетний напис, який Григорій Савович заповів викарбувати над місцем свого останнього спочинку:
„Світ ловив мене, але не спіймав“». — «3.262. Те, що не знаходить свого виразу в знаках, виявляється в їх застосуванні», — смакує Балюта карбовану тезу Вітґенштайна: «Те, що знаки приховують, виповідає їхнє застосування». — Зацький знімає руку зі стегна Маркевич. Та повертається до нього і шепоче: «Стомився?» — Тодоська замість «спіймав» пише «споймал». Світлана Гундяк штовхає її лікоть: «У тебе помилка!» — У Попадюка перестає писати ручка і він розгвинчує її корпус. Шість обертів. Ампула порожня, як лоно пустелі Аравійської. — Уляна Тарасівна відмічає в записнику: «Біографія Сковороди — десять хвилин».
10-та хвилина уроку
Розгорнення теми Кохання отримує додатковий імпульс: Маркевич розстібає верхній ґудзик шкільної уніформи. Зацький намагається не дивитись у її бік. Соболь повертається до сусідки і помічає червоне обличчя Зацького та розщеплений ґудзик у Юлії. В просторі обумовлених координат стану Галини колір згаданого обличчя розпадається на п'ять відтінків: аонь, май, шангао, юаро-бінь, бінь-го (згідно з класифікацією, визнаною китайським імператорським двором в епоху імператриці у (684—705 pp.). (Колір вух Зацького поступ змінюється від частково-локального Каро-бінь до повного бінь-го. Юлія Маркевич торкається середнім пальцем лівої руки другого ґудзика). — Ґольдман знову спостерігає за Золотаренком і згадує, що забула вдома зошит з біології. — Пузло відкриває рок-часопис на сімдесят дев'ятій сторінці, де вміщено інтерв'ю Єгора Лєтова і текст його пісні «Місячний лилик». Пузло починає переписувати текст «Місячного лилика» у свій записник. Роблячи це, він гризе ніготь великого пальця лівої руки.
11-та хвилина уроку
«З.32. Знак є частиною символу, який можна сприйняти чуттєво». — Маркевич бере другий ґудзик двома пальцями. Тетяна Юрківна не витримує і повертається до неї: «Тобі парко, Юліє?». Їхні погляди на мить зустрічаються. У великих чорних очах Маркевич мавпує Безодню безмежний, нерухливий, впевнений у високій якості мавпування, спокій: «Так, Тетяно Юрківно, дуже парко». Зацький вдає, що пише в зошит. Галина Соболь усміхається. — «А тепер, — каже вчителька, — Діанка прочитає нам вірша Максима Рильського, присвяченого Григорію Савовичу Сковороді». Діана Гундяк іде до дошки. Золотаренко помічає масну пляму на її спідниці. — Пузло зустрічає в тексті Лєтова нецензурне слово і вагається, чи записувати його, чи поставити три крапки.
12-та хвилина уроку
«Благословенні ви, сліди, — читає вірша Діана, — Не змиті вічності дощами…» Горембйович підглядає за Балютою і намагається прочитати назву книги, що читає співголова Філософського товариства. «Що він читає?» — питає Олег Антіна Попадюка. «Про Еманюель», — повідає той. — Маркевич тулиться до Зацького і питає його: «Хочеш, я розстібну всі ґудзики?» Зацький мовчить. Тетяна Юрківна дивиться на Юлію гранично можливим для вчительки поглядом. Так втомлений шляхами клоун мандрівного цирку дивиться
14
Geh"ause (нім.)— буквально: шкаралупа, футляр. К. Ясперс використовує цей термін для характеристики замкнених на себе світоглядних систем.
13-та хвилина уроку
Стьобецька чекає — вчителька нахиляється над класним журналом, ставлячи «п'ятірку» за відповідь Діані Гундяк. Галина Гундяк витягує з-під підручника чотирикутне дзеркальце. — «Ось ми познайомилися з біографією Григорія Савовича Сковороди, — говорить Тетяна Юрківна, — а тепер нам потрібно зрозуміти його філософську теорію. Ось на дошці…» Вчителька бере указку і обертається до дошки. Стьобецька кидає записку Соболь на стіл, де сидять Маркевич і Зацький. — Пузло дописує «Місячного лилика». Його сусід Олійник витягує з ранця іграшку «робот-трансформер» і запитує в Пузла: «Як буде по нашому „трасформер?“» «Якщо російською — „обманоїд“, то українською буде „облудоїд“», — відповідає Пузло. — «…Ось ви бачите на дошці схему», — Тетяна Юрківна робить указкою обертовий жест, подібний до фехтувальної вправи часів Людовика Тринадцятого. — «На схемі репрезентовано світогляд Сковороди». Намальована на дошці схема складається з трьох кіл, з'єднаних між собою подвійними стрілками. У лівому колі написано: «мікрокосм людини», в правому: «макрокосм, або Природа», у центральному: «світ біблійних символів». «Перш, ніж я поясню вам зміст схеми, — каже вчителька, — перемалюйте її в зошити». — Наявний простір наповнює дріботливе грюкання писемних пристроїв.
14-та хвилина уроку
Зацький піднімає руку: «Тетяно Юрківно, можна вийти?». Вчителька киває головою на знак дозволу. Зацький проминає двері класу, виходячи з внутрішнього простору симфонічної орхестри; з цього моменту Тема Кохання в Симфонії Стану починає занепадати. — Учні й завуч перемальовують схему в свої зошити. В трактаті Вітґенштайна Балюта натрапляє на тезу: «У реченні „Цей старий уже дуже старий“, де друге слово є іменником, а останнє прикметником, ці слова мають не просто різне значення, а є різними символами».
15-та хвилина уроку
Ґольдман перемальовує схему швидше за інших і починає прикрашати її: ліве та праве кола вона зафарбовує червоним олівцем, а центральне — жовтим. — Олійник грається облудоїдом. — Соболь повертається, щоб віддати Стьобецькій циркуль, і Маркевич показує їй язика. — Тетяна Юрківна починає пояснення схеми: «Філософські роздуми привели Сковороду до створення теорії трьох світів: світу людини, світу природи і світу символів, котрий він, під впливом релігійного ідеалізму, ототожнював із Біблією». — «Які бздури!» — поціновує Балюта коментар вчительки. — В Симфонії Стану закінчується пауза і поступово розгортається Третя Тема — Тема ієрархії. Центр розгортання її екзистенційної спіралі зароджується в сукупному віддзеркаленні схеми «трьох світів» на знакових оболонках свідомостей суб'єктів Симфонії. — «Сковорода, — продовжує вчителька, — ототожнював поняття „природа“ і „Бог“, вважаючи, що цінність мікрокосму, тобто людини, не упосліджується цінністю макрокосму…» — Балюта кидає слухати лекцію і повертається до тез Вітґенштайна: «Мова маскує думку. І маскує так, що з зовнішньої форми маски не можна скласти уявлення про форму замаскованої думки». — Дмитро Сич нарешті розташовує підручник з біології та зошит у таких позиціях, що може відчувати себе в безпеці поза зонами обсервації вчительки та завуча; він починає робити домашнє завдання, перемальовуючи з підручника схему поділу подвійної спіралі ДНК. Сич накреслює подумки план роботи: спочатку він передбачає намалювати спіраль простим олівцем, а потім розмалювати її кольоровими фломастерами, котрі можна позичити або у Світлани Гундяк, або в Зацького, якщо той швидко повернеться. Вже накреслюючи перший виток спіралі, Сич вирішує, що чекати Зацького є марною справою. Він уявляє майбутній шедевр, від якого Тарас Богданович буде в захваті: синю, червону, зелену і жовту схему ДНК. — Мітова, який бачить приготування Сича, охоплює дивний і незрозумілий для нього неспокій. Він оглядає клас, бачить як муха стартує з підвіконня, як чухається Бічуноза — все нібито спокійно — але дивне відчуття негаразду не полишає його.