Візантійська фотографія
Шрифт:
Після молитви графиня спитала вченого ченця, чи не є надзвичайна врода гріхом проти гармонійного задуму Творця. Брат Дієго відповів, що згідно з найновішими богословськими висновками найвизначнішого теолога Сарагоси отця Хірінеуса, досконалість є ознакою Божого Промислу і в ній упосліджується Сатана.
Графиня посміхнулась і запитала брата Дієго, якої страти заслуговує розпусна єретичка, що замкнена у в'язниці Лос Кампос да Санта Фе.
Учень достойного Хірінеуса згадав лекції з догматики отця ректора, рясно прикрашені оповідками про пекельні муки грішників, і запропонував колесувати циганку. Тут він, правда, висловив сумнів, що місцевому кату вдасться переламати тонкі жіночі кістки за класичним толедським варіантом, котрий передбачає сорок два переломи без
Біанка Рамона відповіла на це, що не хоче бачити, як кат — худобоподібний арагонський дядько — буде перетворювати на ковбасу досконале Боже творіння, і тупо знущатись над красою світу сього.
Брат Дієго уважно подивився на графиню і запропонував влити Рікеті у горлянку півказана киплячої олії. Володарка Лос Кампос да Санта Фе у відповідь зауважила, що неможливо вбити в рот єретички металеву лійку, не пошкодивши тим її обличчя.
Тоді брат Дієго нап'яв на себе образ задумливої виваженості і сказав, що Рікета може вмерти не єретичкою, але християнкою, якщо на те буде воля її світлості.
Біанка Рамона подумала і сказала, що їй треба порадитись із отцем Фернандо. Помахом руки вона відпустила секретаря.
Брат Дієго подався до палацової кухні, з'їв пісний сніданок, приготовлений для мандрівних ченців кухарем Пелайо, а потім, прихопивши з собою шматок м'яса, коржі та глечик з пивом, спустився у замкове підземелля. Там він знайшов клітку, де бавила пацюка Рікета, і, намагаючись не дивитись на її голе тіло, привітав циганку: «Мир тобі!» Тій здалось, що чернець прийшов сповідати її перед стратою; вона заверещала і всім тілом кинулась на ґрати.
На якусь мить брат Дієго побачив її всю, і це видіння надовго струїло його благочестиві сни. Похітлива примара щезла з нічних кошмарів графського секретаря лише після того, як намалював він власною кров'ю червоний квадрат із літер вірша Діянь Святих Апостолів.
«Не бійся», — промурмотів вчений чернець і просунув крізь ґрати у клітку коржі, м'ясо та глек. Потім додав: «Як станеш тут великою панею, не забувай бідного ченця Дієго…»
Ранком наступного дня жінкам, що мешкали у фортеці, стало відомо, що графиня всю ніч проговорила з отцем Фернандо, після чого старий священик навідав в'язницю і навернув Рікету в католицьку віру, охрестивши її під ім'ям Стефанії. А по обіді чорношкіра служниця розповіла своїм друзям-пажам, що добра володарка простила Стефанії всі провини її циганського минулого, і, з християнського милосердя, залишила жити служницею при своїй особі.
Увечері солдати пили жовте арагонське пиво за здоров'я та довголіття мудрої регентки, а хоробрий капітан Вамба присягнувся на хресті, що розвалить дурну голову Хуана де Альмахи, якщо той насмілиться просити у Великого Магістра де Рінехро командорство Ордену Калатрави.
Коли зорі прикрасили стелю мороку над водами Ебро, Біанка Рамона дозволила мавританці провести залишок ночі в кімнаті пажів і усамітнилась із новою служницею. Вона дозволила Стефанії зняти з себе одяг, звільнитись від натільного хреста та альтанки і звеліла служниці наблизитись. В ту мить, коли графиня відчула стегнами спраглого тіла доторк прохололої досконалості, вона чомусь згадала власне весілля і червоний квадратний килим, що на нього її поставив для виголошення шлюбної обітниці архієпископ Толедський…
Вічне повернення
Вікторії Загребельній
У 1521 році ногайський воєначальник Курбат-мурза перейшов на службу до Великого князя Московського Василія Третього, був охрещений Димитрієм і породив Василія Димитровича, син якого, Яків, у службових реєстрах почав писатись Курбатовим.
Онук Якова був наближений до першого воєводи Димитрія Трубецького і дістав поранення у двобої з Доменіком Радзівіллом року 1620 під мурами Смоленська. Дворянський рід Курбатових не загубився в часи Імперії, віддавши її військам шістнадцять чоловіків; на золоті погони одного з них, у 1876 році, імператор Олександр Другий посадив контрадміральських чорних орлів. 6 липня 1920
На вісімнадцятому році життя мешканець Москви Юрій Курбатов зненавидів своє місто. Переповнені вмираючими безглуздими звуками вулиці, контейнери із смердючим сміттям у вологих дворах-колодязях, червоне від іржі та дешевої фарби залізо сходів, балконів, труб, агрегати опалювальних систем, що звисають зі стель в кухнях, склались перед ним і обіруч нього у знаки всесвітньої Змови, вмонтованої прадавніми гросмейстерами в павучу геометрію дев'ятимільйонного мурашника. Прийшов час, коли він визнав геніальним план Великого Адольфа — створити на місці Москви величезне озеро, щоб на його берегах, серед спокою відтвореної природи, підносилися б до нескривдженого заводськими трубами неба гранітні вежі замків групенфюрерів СС. Степова кров пращурів та зелені сни з шляхетними білими лебедями спрямували Юрія Курбатова у теплий підвал, де стомлений істиною Євагрій Балашов збирав своїх однодумців.
Балашов носив жовті вуса, чорну сорочку, знав напам'ять четверту частину «Так говорив Заратустра» і три оповідання Говарда Лавкрафта. Свої вірші він підписував двома псевдонімами: «Орел Заратустри» та «Цхултху».
Балашов пояснив Курбатову зміст існування двох ойкумен — північного світу аріїв-ротарів, селищ, та честі і Південного світу торговців-семітів, міст та базарів. Він розповів неофітові про останню перемогу аріїв Ниневії над хитрим і розбещеним Півднем у 626 році до народження Христа, про наступні тисячоліття безперервного відступу шляхетних націй на Північ, про страшні їх поразки і створення всесвітньої торгової імперії недолюдків. І Курбатов уявив собі цей відступ. Він бачив, немов увіч, жменьку світловолосих струнких людей, що під серпанком нордичного присмерку відступає у крижані печери Скандії; старі жерці із Свастиками на білих шатах несуть списані рунами тисячолітні друїдські книги; стомлені біляві красуні ведуть крізь чорні хащі дітей з похмурими сірими очима; а з Півдня наповзає гуркіт і блиск багатомільярдного Міста, з його базарами, брудом, рекламами і блудницями; і серед червономерехтливого пекла снують міріади здичавілих споживачів всіх рас і народів, змішаних вавілонами вавілонів…
На заводі, де Курбатов працював помічником слюсаря, він знайшов бронзову плиту товщиною в два пальці. Він знав, що Творець Третього Рейху любив світлу бронзу. За тиждень Юрій вирізав з плити масивну Свастику і відполірував її до дзеркального блиску. Вдома він встановив Знак на різьблену тумбу, спробував медитувати, вдивляючись у спалахи бронзової поверхні. Іноді серед плинних вигинів власного відображення він бачив первісні ліси Євразії, неполоханих сріблястих оленів і чорну блискавку готської стріли. Тоді він відчував те, що назвав Вічним Поверненням, немов невідпорні заломи Свастики повертали його крізь хмари зганьбленої циклічності у цноту Початків.
10 вересня 1993 року Юрій Курбатов покохав Юлію. Його ровесниця і сусідка несла на собі знаки Обраності: волосся кольору стиглої пшениці, сіро-сталеві арійські очі, стрункі ноги північної мисливиці. Однодумці Євагрія Балашова перевірили походження її предків до 1896 року і не знайшли семітських домішок. 26 вересня Юрій писав коханій першого листа, в якому порівнював її з прекрасною Тойтборгою і цитував «Старшу Едду». Через три дні арійська красуня завітала до квартири Курбатових. Вівтар із Свастикою вона сприйняла достатньо оригінальним для продовження їх зустрічей, попередивши Юрія, що вирішила зберегти дівоцтво до двадцяти трьох років. Учень Балашова визнав це рішення достойним Традицій і отримав від Юлії вдячно-цнотливий поцілунок.
Английский язык с У. С. Моэмом. Театр
Научно-образовательная:
языкознание
рейтинг книги
