Візантійська фотографія
Шрифт:
«Розділені сто тисячоліть тому катастрофою Гондвани, дві видові гілки облисілих мамонтоїдів Півдня зустрілись біля Рафії, настовбурчили хоботи, з невимовною огидою відчули знайоме у незнайомому, неподібне в подібному; заревіли. Від того реву захитались дерев'яні криївки на хребтах грізних довгоносиків і породили у візничих відчуття нетривкості збаламученого царями Всесвіту. Слони вирішили битись; їх бажання досягло слонячих кісток у надрах обох половин розколотої Гондвани, і предки бойових слонів Рафійської баталії, ті, що бачили цнотливе юне Сонце палеоліту, застогнали
Один із епізодів «Онагру» особливо привернув увагу пана Окрю. Я вже згадував його схильність до сексуальної археології — тут автор «Терену уможливлення» досягає вершин герменевтичної витонченості. Кілька рядків з «Онагру» розгортаються ним у психоаналітичне дослідження, яке займає 45 (!) сторінок книги — майже шосту частину її обсягу.
Найманець Нікандр, один з двох головних героїв оповідання, під час битви згадує своє кохання до хлопчика Федона. Хомський спрощує спогад приреченого на смерть і злиття з «онагром» вояка до такого:
«Він згадав, як спадало місячне сяйво на обличя хлопчика, вкрите вологою пристрастю нічного повітря Віфінії…»
Збуджений метафорами, пан Окрю повідомляє своїм читачам, що Віфінія була батьківщиною Антиноя, коханця римського імператора Елія Адріана. Ми не будемо полемізувати з добродієм Іржоном відносно його згадок про «від'ємну форму кохання» у «філософії тіла» Хомського. В архіві Славомира Балюти досі зберігаються поезії Хомського, датовані періодом створення «Онагру», присвячені його нареченій Оксані П. Того, що нам відомо про кохання Миколая та Оксани достатньо, щоб перекреслити цінність згаданих сорока п'яти сторінок «Терену уможливлення».
Акцентуючи увагу на еротичних інтенціях «Онагра», пан Окрю майже забуває, що цей твір увійшов в обраний корпус світової філософської літератури завдяки Парадоксу Хомського, котрий скромно схований автором у передостанньому абзаці оповідання.
Отже,
ми наближаємось до квінтесенції земної справи Хомського, до його Парадоксу. Автор «Терен уможливлення» на 156 сторінці книги знайомить читачів з цим інтелектуальним шедевром, перетворюючи його малозрозумілу епістеміологічну формулу:
«Парадокс Хомського, — пише він, — полягає в тому, реальність спроможна до відтворення в спогаді тільки тоді, коли носій спогаду перебуває у цій реальності не як наявне, але як можливе, або наднаявне».
Я вважаю це визначення примітивізацією Парадоксу, зведенням його в площину академічного студійства, але мушу визнати, що на звичайній ПОЗИТИВНІЙ мові передати зміст Парадоксу краще, ніж це зроблено в Окрю Іржона, важко.
В чернетці «Онагра» Хомський постулює свій Парадокс апофатичною мовою: СУТІСТІ К'ЙСУ ТІЗНУСУ СУТІС СУО. Я можу запропонувати два МОЖЛИВИХ переклади цього речення. Я свідомий того, що в майбутньому нові генерації дослідників феномену Хомського зроблять досконаліші переклади — зробив, що міг, хай здібні підуть далі.
Перший переклад: «Буття напіввідзеркаленого без дзеркала-в-Бутті двічі протилежного часу». Другий:
З народженням Парадоксу (осінь 1981 — літо 1982 pp.) в житті Хомського відбулись зміни. Його старша сестра вдало вийшла заміж — після багатоступеневого обміну житлової площі Миколай отримав окрему однокімнатну квартиру. Він перевіз у нову оселю ліжко, стіл, колекцію годинників та обтяжив своє існування новим хобі — будівництвом з дерева та дроту макетів мостів. До кінця життя він зробив дев'ятнадцять таких іграшок у масштабі 1 до 500. У 1984 році він пориває з Оксаною П. І записує текст пророцтва, якому перші дослідники спадщини парадоксаліста накинули умовну назву «Григоріада».
Отже,
«Григоріада», — дивний твір без авторської назви; для нього навіть видатний класифікатор Окрю Іржон не спромігся підібрати жанрової ніші. Апофатичність Хомського досягає у «Григоріаді» шляхетного артистизму: подих Безодні Якоба Бьоме, глибини найнижчих регістрів органу, здивування чабана Амоса — все є у цьому тексті. Він створений людиною, котра пише ще традиційно мовою, але мислить вже виключно тими невловимими віддзеркаленнями Буття, що крізь них зорить привид невблаганної від'ємності — СУ. У «Григоріаді» відчувається вичерпність земних шляхів Хомського, яка наздоганяє його вищою платою за досконалість; далі — НІРВАНА.
Останній твір парадоксаліста відкривається авторською заявою про упослідження ним кордону між відкритим та потаємним світами і знаходження симфонії знакових сутностей, що відкривають БРАМУ ПРИХОВАНОГО від послідовно існуючих.
«Я пірнув у вершини піднесеного над Всесвітом провалля», — так починає «Григоріаду» Миколай Хомський. Далі він розсікає площину тексту надрізами хаотичних речень. Серед них: «Ритуал є імітацією виповнення часів, коли до Єдиного повертаються всі речі, відпущені Ним на навчання циклічністю… Людина — сумна знакова мавпа… Творчість заради безсмертя — це втеча від натовпу,що помирає здивовано…»
Нарешті, на четвертій сторінці машинопису, Хомський витягає з текстової кишені свій КЛЮЧ від Брами Майбутнього. Він повідомляє своїм читачам, що знайшов числовий ритм Прихованого у списку Римській понтифіків. З їх офіційного переліку Хомський зробив вибірку років правління всіх Пап на ім'я Григорій. До неї він додав також двох МАЙБУТНІХ Римській понтифіків двадцять першого століття.
Григорій Перший Великий 590-604 рр.
Григорій Другий 715-731 рр.
Григорій Третій 731-741 рр.
Григорій Четвертий 827-844 рр.
Григорій П'ятий 996-999 рр.
Антипапа Григорій 1012 р.
Григорій Шостий 1045-1046 рр.
Григорій Сьомий 1073-1085 рр.
Антипапа Григорій (Восьмий) 1118–1121 рр.
Григорій Восьмий 1187р.
Григорій Дев'ятий 1227-1241 рр.
Григорій Десятий 1271-1276 рр.
Григорій Одинадцятий 1370-1378 рр.
Григорій Дванадцятий 1406-1415 рр.
Григорій Тринадцятий 1572-1585 рр.