Візантійська фотографія
Шрифт:
Отже,
мову Хомського я назвав би «від'ємною», або АПОФАТИЧНОЮ. Головний принцип цієї мови: для того, щоб щось визначити чи о-значити, треба підвести — в межах самої мови — буття цього «щось» під сумнів. У мові Хомського це досягається кількома шляхами. Ключове слово мови — СУО, «небуття»; відповідно домінуючий словоутворювальний елемент — СУмає три значення: «ні», «ніщо», «навпаки». Переважаючим типом мовного тропу у цій мові є КАТАХРЕЗА — мовна помилка, піднесена до норми вживання. В нашій звичайній мові також присутні катахрези: наприклад, «червоне чорнило».
Поняття «життя» в мові Хомського передається словом ФАРСУА— «суще-ніщо»; відповідно слово СУФАРСУАТІ(істота)
Змістова визначеність речень ЗМИВАЄТЬСЯ за допомогою особливих слів, що їх Хомський назвав «емерджентами [9] незмінності». Філологи досі сперечаються відносно функцій цих дивних знакоутворень. Так відомий мовознавець А. С. Кац вважає емердженти незмінності «чорними дірами змістовності» в словосполученнях мови Хомського. Дехто припускає, що емердженти незмінності утворюють в текстах, написаних цією мовою, паралельні простори трактування, кількість яких не може бути визначена.
9
Емерджент— елемент нової, раптової якості, яка обумовлює новий (вищий) рівень системності ознак.
Ось декілька слів зі Словника Хомського:
СУТІС— «буття» або «безодня»,
СУЛУЛ— «земля» або «зависання»,
ІСУ— «радість» або «сум»,
СУІ— «щастя» або «відчуження»,
Р'ОЙСУ— «протилежна стать»,
ТІ— емерджент незмінності 1-го типу,
СТДЖАЛ— емерджент незмінності 2-го типу,
УСУРУЛОН— «святе чудовисько»,
ПСУ' ЙОТ— «двоваріантність подальшого міфу».
Серед шістнадцяти правил цієї мови, які скорше нагадують ТАБУ, аніж правила, є заборона вживати слово «Бог» та будь-які з його синонімів. Єдине слово, яке Хомський запозичив із СТАРИХ мов — НІРВАНА. В Його мовному проекті воно означає те саме, що і в санскриті.
Синтаксичні конструювання в мові Хомського підкоряються «правилу стихійності». Воно забороняє дотримуватись певного порядку слів у реченнях при складанні та тлумаченні текстів. Так речення СУГІ Р'ЙОСУТ ПСУ СУО можна перекласти двома канонічними способами і безліччю довільних, апокрифічних. Перший канонічний переклад означає: «вони покохали одне одного», другий — «воно вбило когось всередині / іззовні себе / його». На мій погляд, обидва канонічні переклади в глибині змістовного простору тотожні.
Ще одне правило-табу забороняє вживати числа, як знаки неоднорідності Буття. В мові Хомського є тільки один чисельник — ХЬО, який означає всі можливі числа.
Ця особливість мовного проекту великого парадоксаліста, на мій погляд, спростовує припущення пана Окрю про наявність у Хомського «кабалістичного синдрому». Наш чудовий біограф ставить Хомському такий діагноз, базуючись на цитаті з монографії Міхаеля Лайтмана «Кабала»: «Поняття протилежні у нас, мають у духовному світі один корінь» (сторінка 51-а Новосибірського видання 1993 року російською мовою). Але відомо, що спосіб мислення кабаліста передбачає Число, як сутність форм Світобудови. «Втеча від Чисел», що її А. С. Кац називає серед п'яти парадоксів мови Хомського, скорше характерна для нірванічного мисленні арійських святих. З іншого боку, в Словнику присутнє слово ЗІТУО, яке розтлумачено автором як «множинність» Майкла Даммета: «Філософія мови є, здебільшого, саме філософією».
На відміну від Хінтона [10] і Дальграно [11] , Миколай не мав амбітних планів запропонувати свою мову людству як універсальний засіб спілкування. Відлюдник,
10
Хінтон Чарльз Говард(1791–1873) у книзі «Нова ера мислення» висунув ідею універсальної мови.
11
Дальграно Джордж(1626–1687) запропонував проект універсальної мови у праці «Мистецтво знаків» (1661), яка стала одним з фундаментальних творів герменевтики.
13 квітня 1980 року Хомський написав свій перший вірш. Він був присвячений Галині Т. Ось його повний текст:
ФАРХ'ОСУ ОСУ НХІСУОТ
ІСУДЖО СТДЖАЛСУ АЛЬО-УСУ
СУО ІМ СУ
ІСУДЖО ІМ СУРОЙОТ.
Безперечно, що змістом наведеної поезії є кохання. У другому і четвертому її рядках ми зустрічаємо слово ІСУДЖО, яке Словник Хомського тлумачить: «Кохана/ненависна привабо/мерзото». Разом з тим, другий рядок містить слово СТДЖАЛСУ, домінуючим конструктивним елементом якого є емерджент незмінності 2-го типу СТДЖАЛ, що перетворює весь другий рядок у знакосполучення високого щаблю невизначеності. Особливо в мене він викликає передчуття зимових сутінок у спекотний липневий полудень.
Окрю Іржон згадує про знамениту поезію Хомського як про незрозумілий текст, збережений в архіві Галини Т. Він також стверджує, що останнє її побачення з Хомським відбулось у березні 1981 року. Я додам, що в червні того ж року Миколай отримує диплом про середню спеціальну освіту і починає колекціонувати старовинні годинники. Він вступає у присмерковий еон свого недовгого життя: протягом 1981–1985 років парадоксаліст пише головні твори — «Онагра» та «Григоріаду». В «Онагрі» він сформулює славетний Парадокс.
Отже,
знаки «Онагра» почали складатись у текст восени 1981 року: Хомський працював над ним з перервами дев'ять місяців. Схильний до табулювання та класифікації автор «Терену уможливлення» визначає жанр «Онагра» як історико-філософське оповідання. Текст займає п'ятдесят шість сторінок машинопису. Рукопис не зберігся.
Дія оповідання відбувається у 217 році до н.е., під час славетної битви побіля сірійського містечка Рафія між арміями єгипетського царя Птолемея Четвертого Філопатора і селевкидського монарха Антіоха Третього Великого. Обидвох героїв оповідання — каменеметальну торсіонну машину типу «онагр» (монанкон) і грецького найманця Нікандра — автор уміщує в лави Єгипетської армії. В кінці оповідання обидвоє гинуть. Перед загибеллю героїв відбувається містичне — на рівні сутностей гностичних знаків — їх злиття в одну непізнавану цілісність. Існують неспростовані свідчення про те, що Хомський спочатку спробував написати «Онагра» СВОЄЮ МОВОЮ, але попри сізіфові зусилля, перейти через п'яте речення не спромігся. Друг Хомського Славомир Балюта доводить, що апофатичною мовою обсяг «Онагра» був би не більшим за десять-дванадцять речень. Нам не суджено дізнатись про ступінь істинності цього твердження.
Як би там не було, але достовірним є факт, що, створюючи «Онагра», Хомський вперше в житті розпочав окупацію ВОРОЖОГО простору звичної для нас мови. Окупація була вдалою.
Захоплений текстовим виром, добродій Іржон у своїй книзі не в силах утриматись від смакування. На 96-й сторінці свого опусу він цитує Хомського, наводячи блискучий уривок з «Онагру», де Миколай описує зустріч у битві африканських бойових слонів Птолемея з індійськими Антіоха. Першоджерело епізоду — Полібій, який детально описав Рафійську битву. Я теж зацитую Хомського: