Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана
Шрифт:
Дуже точні звістки находимо в історії Карла XII (1742) пастора Нордберга, королівського сповідника, що брав участь у всіх великих подіях під час походу на Україну. Цей основний твір великої історичної вартості Вольтер оцінив зовсім несправедливо з дуже легкої руки кажучи, що це «твір дуже зле перетравлений і дуже зле написаний». Полишаючи на боці форму, твір Нордберга має основне значення щодо фактів.
Вольтер з таким самим гнівом і однобічно скритикував немилосердно теж другий цікавий твір із дуже важними документами «Подорожі» Де ля Метре (1723). Автор тих споминів, французький протестант і великий мандрівник, перебував у Бендерах і Константинополі саме під час останньої дії Мазепиного життя.
У московських архівах знаходяться
«Мазепа» нашого великого історика Костомарова складений на підставі нових документів, віднайдених у московських архівах уже після появи Бантиш-Каменського.
Про смерть Мазепи читали ми цікавий текст, знайдений в архівах у Стокгольмі Н. Молчановським у 1903 р. Та сама тема є предметом книжки молдаво-волоських хронік майора М. Кагальніцеану (Ясси, 1845). Визначний шведський славіст, Альфред Єнзен, видав у 1909 р. збірку першорядних документів зі стокгольмських архівів про зв'язки мазепинців зі Швецією. Сюди належить теж єдине у світі видавництво Karolinka Krigares Dagbocker у Люнді в Швеції, яке від довгих літ видає рівномірно спомини, меморіали і матеріали про каролінців, товаришів Карла XII, що були з ним на Україні. Також Ернст Карльсон видав різні матеріали про них у стокгольмській Historiska Handlingar.
Шведські документи зібрав та інтелігентно використав шведський історик Фріксель у своїй «Історії життя Карла XII».
Михайло Грушевський не дійшов іще у своїй Історії України до доби Мазепи, але в окремій студії з 1909 р. торкнувся справи союзу Мазепи з Карлом XII.
Один із авторів цієї книжки І. Борщах робив розшуки у даному напрямку в архівах у Відні, Парижі та Лондоні. Він мав нагоду теж використати архіви французького міністерства закордонних справ і джерело першорядної ваги «Діярій» Орлика. Крім цього, використав він такі свої друковані праці: «Вольтер і Україна», «Північна війна і французька дипломатія», «Мазепа і тодішня французька преса». «Гетьман Орлик і Франція», «Дедукція прав України», (у випусках Київської Академії Наук і Наук. Тов. ім. Шевченка у Львові) і «Пилип Орлик» (В-во «Червона Калина»).
ІВАН МАЗЕПА В ОБ'ЄКТИВНОМУ І СУБ'ЄКТИВНОМУ СВІТЛІ
Спершу, поки зайде мова про трактування й оцінки, зупинимось на фактах, на тому, що в усій цій історії стоїть поза сумнівом.
Отже, факти такі. Йдеться про монарха — виборного гетьмана Української козацької держави. Монарх був українцем, одержав добру освіту: навчавсь у Киево-Могилянській колегії, потім — у Єзуїтській колегії у Варшаві, після чого, в 1656–1659 роках, побував у Німеччині, Італії, Франції й Нідерландах. Добре володів польською, німецькою, російською та італійською мовами, блискуче — латиною.
Не можна заперечити і той факт, що після Богдана Хмельницького Іван Мазепа тримав гетьманську булаву найдовше — понад двадцять років. Якщо врахувати, що його гетьманування сливе повністю припало на правління одного з найлютіших ворогів його батьківщини, Петра І, виснуймо з цього факту ще один, — з Мазепи був мудрий і зручний політик. Як відзначив професор Олександр Оглоблин, Іван Мазепа прагнув до об'єднання або принаймні консолідації українських земель — Гетьманщини, Правобережжя, Запорожжя і, по змозі, Слобожанщини та Ханської України — в складі єдиної Української держави під гетьманським регіментом. Прагнув він і до встановлення міцної автократичної влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою. Це — точне узагальнення його політики.
Характеризуючи особисті політичні здібності Івана Мазепи, пригадаймо перші кроки гетьмана. Потрапивши 1689 року до Москви в найнапруженіший момент двірцевої боротьби в ролі поплічника в переможнім поході на Крим, але вже приреченого князя Голіцина,
Ще ніхто не заперечував, що після тривалого лихоліття Великої Руїни, як назвали історики добу по Богданові Хмельницькому, мазепинська доба вирізняється бурхливим піднесенням промисловості й культури. Для цього відповідні якості знову-таки повинен був мати сам Іван Мазепа. Отже, французький дипломат Жан Балюз, що відвідав його в Батурині 1704 року, розповідав: «Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як він розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших… Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки».
Мистецтвознавець Володимир Січинський, котрий у своїй присвяченій Мазепі книжці (Філадельфія, 1951) зацитував це місце двічі, коментує його так. Усі згадані колекції й гетьманське майно російське військо 1709 року спалило й знищило чи пограбувало. Принаймні жодні реєстри цього майна не відомі. Якщо француз, побувавши в найбільших європейських осередках, висловлюється з таким захопленням, — очевидно, Мазепині збірки справді були особливо цінні. Вираз «збірка зброї» однак розуміти в буквальному сенсі не варто. У ті часи володарям личило мати передусім збірки зброї, і так називали кожну збірку старовини, якою володіли тодішні можновладці. Немає сумніву, що гетьманові належали, перебували в його посіданні й інші коштовні пам'ятки. Скажімо, 1701 року він придбав Пересопницьку Євангелію середини XVI ст., яку згодом подарував до кафедральної церкви в Переяславі (тепер у рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки АН УРСР). Що ж до самої збірки зброї, то з неї відома лише шабля, виготовлена 1662 року, з його йменням. Вона зберігалась у музеї Василя Тарновського в Чернігові, і ще в середині 1970-х років фото Тарновського з цією шаблею в руках можна було побачити в його онуки в Москві.
Автор монографії «Доба Мазепи», яка друкувалась із номера в номер у журналі «Самостійна Україна», Степан Килимник констатував, що на українську освіту, будівництво та церкву Мазепа витрачав багатства, що залишилися після гетьмана Івана Самойловича, максимум засобів Державної Скарбниці й свої необмежені матеріальні засоби (1952, ч. /, с. 13). Реєстр будівель Мазепиної фундації справді вражає. Тут і закінчення церкви Мгарського монастиря коло Лубен, що започаткував А Самойлович, і Богоявленська церква при київському Братському монастирі, і Миколаївський військовий собор та Феодосіївська церква на Печерську, і церква Всіх Святих над економічною брамою Києво-Печерської лаври, і п'ятибанні собори в Ніжині, Новгород-Сіверському й Прилуках, і церква Вознесенського монастиря в Переяславі, і Миколаївський монастир у Батурині, й багато, багато інших споруд.
Відразу після смерті Мазепи Карл XII призначив комісію для розгляду справи про його спадщину. Акти бендерської комісії опублікував 1938 року академік Михайло Возняк у відомому двотомнику «Мазепа» Українського наукового інституту у Варшаві. Серед матеріалів — реєстр особистих видатків гетьмана протягом останніх 12 років його життя, що склала з пам'яті старшина. Ось лише деякі з пунктів: позолочення бані Печерської церкви 20500 дукатів, мур довкола, Києво-Печерської лаври і церков у ній — мільйон, великий дзвін і дзвіниця в монастирі 73000 золотих, позолочення бані митрополичого собору в Києві — 5000 дукатів, віднова його 50000 золотих, церква Київської колегії з гімназіями — понад 200000 золотих і так далі.