Вирвані сторінки з автобіографії
Шрифт:
Колтонюк пише протест: «Преступления, совершенные против народа, не могут подлежать никакому сроку исковой давности. Эти преступления не относятся к разряду преступлений совершенных в пьяной потасовке двух соседей!» З трудами Дмитру Семеновичу висилають копію вироку на батька.
Читай, Буковино. У цих вироках змінювали лише прізвища:
«1948 г. февраля месяца 3-го дня Черновицкий областной суд (...) рассмотрел в закрытом судебном заседании уголовное дело по обвинению Колтонюка Семена Михайловича, 1895 г. р., (...) украинца, с образованием за 3 класса, единоличника, несудимого, - в преступлении, предусмотренном
Колтонюк, будучи враждебно настроенным против Советской власти, проживая на временно оккупированной территории немцами в селе Клишковцы, в период 1943-1944 гг. проводил среди населения антисоветскую агитацию, клеветнически отзывался о колхозах, восхвалял буржуазный строй и в оскорбительном тоне говорил. о советских партизанах.
Он же, будучи на службе в Советской армии в период 1944 и позже 1945 г., клеветал на советскую действительность и вооруженные силы СА.
На основании изложенного областной суд признал Колтонюка виновным в проведении контрреволюционной агитации в военное время».
Читачу, ти дуже спокушений юридичними категоріями? Я ні. І все ж... сліпому видно: Колтонюк не був «крестьянином-кулаком, единоличником». Він працював на державній роботі: в Хотинському райпромкомбінаті, механіком Клішковецького млина (про що Дмитро Семенович має відповідну довідку). Мало того, за період 1946- 1947 pp. є розміри його зарплати, яка коливалася між 440 і 70 карбованцями (перед арештом). Далі. У 1943-1944 роках Буковина була «під румунами», а не німцями. І Колтонюк-старший не винен, що тодішній уряд Антонеску і Румунська держава була в альянсі з гітлерівською Німеччиною. Далі. Що міг на той час Колтонюк-старший «клеветать» на колгоспи, коли ними ще й не пахло? І ще. Якби, будучи в армії, Семен Михайлович побріхував на армію (а це ж під час війни!) судили б його швидше, аніж у 47-му. Тут і адвокатом не конче бути.
Довгими були митарства Колтонюка-сина поки він після кількаразових відмов одержав «Опис майна», відібраного у Колтонюка С.М. Цей опис нараховує 132 пункти домашнього начиння ; починаючи від воску, тридцяти двох тарілок, щітки для чобіт, однієї фати і закінчуючи паровим млином, соломорізкою і будинком на дерев'яній підлозі.(У вироку йшлося лише про конфіскацію майна, що належало особисто засудженому!)
Колтонюк-син, порахувавши вартість майна, плату за оренду відібраних приміщень впродовж 41 року, виставив місцевому колгоспу рахунок – 105 тисяч 490 карбованців. (Обласна комісія у справах реабілітованих оцінила майно в 326 карбованців»).
Далі почалася тяганина з фінансовими органами. « Ваш батько реабілітований без повернення конфіскованого майна», - відповідає фінуправління облвиконкому 30.08.89.«Реабілітований з пограбуванням, значить?!» -жахається Колтонюк.
Іде тяганина з УКДБ області, з обласним судом. Відмовляють... відмовляють... радять шукати свідків... Фінвідділ робить викрутас: « Перевіркою органами УКДБ встановлено, що Ваші батьки добровільно передали паровий млин органам Радянської влади, що підтверджується їх свідченнями по кримінальній справі».
А май ще хочете? А май ще чуєте, Дмитре?
Не чує. Знаходить свідків того пограбування.
Однак часи міняються. 24 січня 1990 року обласна комісія у справах реабілітованих визнає, що будинок «безпідставно був присвоєний колгоспом ім.Лєніна і просять про його повернення законному спадкоємцю».Все. Житловий будинок, приміщення колишнього млина, літньої кухні, амбар (уce в аварійному стані) 6 квітня 1990 року повернуто тому, кому належить. Ні, не все. Колтонюк просить виділити присадибну ділянку площею 0,5 га і провести рекультивацію цієї землі. Це чудо, це чисте чудо-диво, скільки сесій сільської і районної Рад розглядали Колтонюкові заяви, скарги, протести! Врешті-решт вирішили повернути землю. Біля будинку, Та наміряли лише 40 соток. Решта - під колгоспними спорудами: пилорамою, кузнею.
...Але ж дивний чоловік, отой Дмитро Колтонюк! Давали йому город отам, далі, в саду. Не бере. «Не моє, - каже, - завтра знайдеться господар. А я чужого не хочу».
Упертий! «Дайте таки - тут, а не інде... А у нас, може в Хотині завтра усі Клішківці будуть, як не буде, де розпилити труну: пилорама ж», - це один.
А другий... «Якби я був на місці Колтонюка, я діяв би так само. Але я при владі. Я його розумію. Мабуть, час ще не прийшов, щоб було так, як має бути. Колтонюк правий».
Коли я приїхала у Клішківці, у дворі пилорами чоловіки долагоджували труну. Колишня Колтонюкова земля тепер - суцільна вибоїна. Вона таки горбата камінням, занедбаністю. Прибудови - в аварійному стані. Хата - ще так нічого. Але коли з неї «забирався» колгосп, забрали навіть батареї, біля яких можна було грітися. Це, щоб зробити болючіше.
Звичайно ж, Клішківці проти нього. Але це доти, поки їх самих не торкнулися подібні проблеми. А в Клішківцях - 7.600 душ народу. Понад тисяча хоче землю до півгектара. 28 хочуть стати фермерами. Є там колишні репресовані. Чотирьом вернули хати чи кошти за майно. Люди займають «дідівські» землі самовільно. 20 відсотків тримають землі незаконно. Колгосп володіє 2200 гектарами землі. Сільська рада 500 гектарами землі і 270 гектарами пасовищ. Люди хочуть брати землю поблизу села.
Таки перепитала його:
– Чому ви такі вперті, Дмитре Семеновичу? Це ж нерви. Колгосп обіцяв навіть допомогти «розв'язати» проблему: завалити ваші будівлі.
Він виразно, може, із смутком, що питаюся про таке, подивився на мене:
– Я на тій території не був сорок два роки. Але ця справа честі моєї сім'ї. Честь - категорія не більшовицька.Через те мене не розуміють. Але я прощаю тим, колишнім, котрі не знали, що чинили. Теперішнім прощати не можу Вони мають владу. Вони грамотні, закони знають, а не бояться. Не можу...
Гм... Вас багато, синів, котрі отак - коса на камінь - пішли за скривджених батьків?! Він вважає себе не дурнем, а скільки митарств! А що тим, з полонин і урочищ, застрашеним, пригніченим, тим, хто не знає, не може, не має терпіння?
«Я не винен, що влада любить ходити на кривих ногах». Так сказав Заратустра. Так щодня каже чи не кожен із нас, навіть не будучи у «шкірі» Колтонюка.
Боже, дай нам Колтонюків-синів, щоби батьки наші покоїлися з чесними іменами. Хоч там, на тому світі. І прости їм усі гріхи їхні. Амінь.