Вирвані сторінки з автобіографії

Матиос Мария Васильевна

1983року, приїхавши писати до обласної газети про практику студентів-географів у селі Репужинці Заставнівськогорайону, я зомліла просто посеред кімнати, побачивши до середини оголеного Миколу Жука, який «штопав» собі гімнастерку: на ньому від швів не було живого місця. 28 грудня 1979року (наступного дня після офіційного введення військ)Жука «ввели» до Афганістану, а 11 січня 1980 рокубронетранспортер, у якому знаходився і Микола, був підірваний. Він врятував себе сам: дивом вибравшись із палаючої машини, зібравши руками нутрощі і засунувши їх разом із піском у розірваний живіт. А коли відповз, машина

зірвалася. Непритомного солдатика підібрали згодом свої. Лікували Миколу в Самборі Львівськоїобласті. А коли він згодом у Чернівцях прийшов у військкомат по , документи, штабний клерк сказав, що не знає, де Жук порвав собі живіт: Жука, мовляв, в Афганістані у складі обмеженого контингенту радянських військ не було, а ветеранами держава визнає тих, хто потрапив туди з 1983року, і взагалі «він його в Афган не посилав».

(Військову частину мого чоловіка ввели на територію Афганістану ще у серпні 1979 року. Уже в 90-ті російські архіви відповіли йому, що названої частини, у якій він тоді служив лейтенантом, у складі Радянської армії... ніколи не значилося. Але треба знати мого чоловіка, коли йдеться про справедливість, щоправда, він виявився менш рішучим,ніж Жук, хоча так само став доктором наук, професором історії).

Мені ду-у-у-же, ну дуже! саме зараз! хочеться розказати, що зробив тоді у військкоматі Микола Жук, але... Але я не питала на це дозволу доктора економічних наук, професора, свого земляка, а нині киянина Миколу Васильовича Жука.Якщо дозволить - обов'язково внесу у повну версію книжки. Знаю, що він не пішов на соціальне дно, як сталося це з багатьма-багатьма тими, кому тилові щури казали «а я тебе у Афганістан не посилав»; як сталося це і з деким із тих, хто обіцяв мене захистити від кривдників.

Пленум.

У Рязані на пленумі відчуваю фізичну оскому: москвичі задають тон «почвенничеству», багато говорять про те, що в усіх бідах Росії винні інородці і т. д. і т. п. Тут якось тхне неприємно - людиноненависництвом (слова ксенофобія я тоді ще не знала).Якась така вже й не надто прихована ненависть до всіх. Крім росіян ( пам'ятаєте, згодом часто вживане, добре продумане! Єльцинське - рассияне!Закличне. Патріотичне). Недобре. Знайшла тодішній запис у блокноті: «Не люблю, коли вину звалюють на інших, не враховуючи вини власної»...

А з Сергієм Єсіним ми також тривалий час листувалися, уже навіть після розпаду Союзу Колись опублікую листи, повні життя, роздумів про творчість і якоїсь просвітленої людської печалі від розуміння багато чого на світі. Такий смішний епізод із того листування: ми обмінялися кулінарними рецептами. Єсін любив капусту - і я йому написала рецепт квашеної капусти із тміном, морквою і опеньками, як роблять у нас у Розтоках, чим він був дуже здивований, і навіть дещо уточнював у наступному листі, а мені Єсін надіслав рецепт смачненьких пиріжків із капустою (треба знайти!).Я їх пекла у Чернівцях..................................................................

ЄПИСКОП НА КОЛІНАХ [14]

(комічне під час серйозного)

...Секретар відчиняє двері - і його зіниці то розширюються, то звужуються від жаху: єпископ

стоїть переді мною на колінах...

КРУЇЗ КРАЇНАМИ ЧОРНОГО МОРЯ [15]

Записи від 13, 15, 16, 17-18, 19-20 листопада 1994 року.

14

Текст у повній версії книжки

15

Текст у повній версії книжки

1994. Теплохід «СВІТОВЕ ВІДРОДЖЕННЯ» під прапором ЮНЕСКО. Письменники 23 країн світу.

Юрко Покальчук – керівник делегації, домовляється із Нобелівським лауреатом САМАРАКІСОМ про візит нашої делегації до Самаракіса додому.

YES!! БУЛИ! ДЕТАЛЬНО РОЗПИСАТИ

Ігор Римарук, Василь Герасим'юк, Віктор Неборак, Роман Іваничук, Іван Малкович, Елеонора Соловей, Олесь Лупій

Юрко Андрухович на сцені тренується англійськими словами, написаними на папірці українськими літерами. Він точно колись вивчить англійську! Може, єдиний серед нас, який знає, чого хоче.

«Пси Святого Юра». Неймовірний успіх Неборака на вечорі читання!

Туреччина. Місто Ізмір.

Запис у блокноті від 21.11.94:

«20 листопада у нас трапилася велика біда: пропав Перепадя».

Анатоль Перепадя (як то можна знати кілька мов, а не вміти розказати в поліції, що йому потрібно в порт, де пришвартований наш лайнер?) Того дня в Ізмірі був футбольний матч. Поліглот Перепадя сказав таксистові «ПОРТ», а той зрозумів - СПОРТ. І відвіз його на стадіон. А ми на кораблі думали, що його захопили терористи (там із курдами тоді була чергова напруга). Олесь Васильович ЛУПІЙ написав від української делегації текст звернення до ООН і ЮНЕСКО з приводу «пропажі Перепаді».

НАПИСАТИ ДЕТАЛЬНО: про грека Дімітріса Лессіса , від якого у мене зупинялося серце, коли він казав: «Хай вона усміхається!» (це про мене). Ах, чорти його грець - не грек, а розрив серця! Була би вмерла - який був файний!

МОНАШКИ З МУКАЧІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ [16]

(Маріє, май совість!
– перенеси файл зі старого комп'ютера або допиши на новому!!!!!!)

16

Текст у повній версії книжки

1995. Осінь. Дорогою на Бєлград, на Міжнародний поетичний фестиваль.

Поїхала в Мукачеве у Свято-Миколаївський жіночий монастир. Монастирські келії - 1772 р. Монастир заснований 1360 р. Федором Коріатовичем - князем подільським.

Чищу на подвір'ї з «сестрами»-послушницями картоплю.

Розказують. Капітоліна, Єпистимія, Агрипіна, Мотрона, Флавія (каже, ми з себе сміємося, із своїх імен), Футилія, Зіновія, Архилая (наймолодша).