Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
— Так, безумовно, — погляд блакитних очей Кари ковзнув по Оуену. — Піде як миленький.
11
— Що з тобою? — Запитала Келен, під'їжджаючи верхи до воза.
Річард виглядав розлюченим. Вона зауважила, що в одній руці чоловік тримає книгу, а іншу стиснув у кулак. Він було хотів відповісти, але Дженнсен, що сиділа поряд з Томом, повернулася подивитися, в чому справа, тому Річард звернувся до неї:
— Ми з Келен збираємося перевірити дорогу попереду. Стеж за Бетті, щоб вона не вискочила.
Дівчина посміхнулася і кивнула.
— Якщо Бетті буде погано поводитися, дай мені знати, і я відведу її до однієї леді, яка робить чудові ковбаски, — підморгнув Том.
Дженнсен розсміялася жарту і добродушно тицьнула його ліктем під ребра. Коли Річард вибрався з візка і зістрибнув на землю, вона вхопила Бетті за виляючий хвостик.
— Голубонько! Ти залишишся тут. Річард зовсім не хоче, щоб ти постійно тягалася за ним.
Бетті, яка встигла покласти передні копитця на борт воза, забекала, поглядаючи на Дженнсен і як би благаючи її передумати.
— Вниз, — скомандувала Дженнсен. — Лежати.
Бетті з незадоволеним виглядом стрибнула назад у візок, вимагаючи, щоб в розраду її хоча б почухали за вухами, а інакше вона не ляже.
Келен нахилилася в сідлі і відв'язала від воза поводи коня Річарда. Він поставив ногу в стремено і одним швидким рухом опинився в сідлі. Келен бачила, що він схвильований, але її серце раділо, коли вона просто дивилася на нього.
Річард перемістив вагу трохи вперед і підстьобнув коня. Келен, тримаючись поруч з чоловіком, стиснула ногами боки свого коня, пустивши його в галоп. Річард поїхав попереду неї, описуючи кола серед нерівних горбистих схилів. Скоро вони зустріли Кару і Фрідріха, об'їжджають місцевість.
— Ми збираємося перевірити цю частину, — сказав їм Річард. — Може, повернетеся, розвідаєте, що там ззаду?
Келен зрозуміла, що Річард відіслав їх назад для того, щоб Кара не стежила за ними, як вона обов'язково б зробила, поїдь вони в протилежну сторону. А так Кара могла не турбуватися про те, що вони будуть повертатися і заблукають.
Охоронниця натягнула поводи і повернула назад. Келен мчала вперед за Річардом, притиснувшись до холці. Пот просочив сорочку на її спині. Незважаючи на рідко ростучі дерева і високу траву, що покривала підніжжя пагорбів, спека не спадала. Вночі трохи холодало, але вдень було все так само спекотно. Коли над гребенями гір повисали хмари, повітря ставало ще і вологим.
Сувора гірська гряда на сході вселяла страх. Стрімкі кам'яні стіни піднімалися над плоскогір'ями, нагромаджуючись в хребет. Нависла кам'яна стіна висотою в тисячу футів, з якої раз у раз падали брили каменю, робила сходження неможливим. Якщо стежки через перевали і прокладені, вони, безсумнівно, небезпечні для подорожніх.
Перейти ці сірі розпечені гори було неймовірно важко, але шанс був. Куди більша проблема лежала далі.
Ближні гори, що простягаються по краю пустелі з півночі на південь, приховували за собою страхітливий ланцюг снігових піків, які повністю перегороджували шлях на схід. Келен ніколи не бачила таких великих гір. З ними не могли зрівнятися своєю непрохідністю навіть славетні гори Ранг-Шада в Серединних землях. Ці ж гори здавалися гігантами на на їхньому тлі. Стрімкі скелі здіймалися на тисячі футів. Похмурі схили не пожвавлювались ні єдиної стежкою або просвітом і були настільки круті, що на них не росло ні єдиного чахлого деревця; їх корінню просто не було за що вчепитися.
Днем раніше, коли Келен побачила, що Річард пильно вдивляється в ці гори, вивчаючи їх, вона запитала, чи можна їх обійти. Відповідь чоловіка була категорично негативною. Річард знав, що єдина можливість — це перетнути їх, пройшовши ущелиною, яку він зазначив, коли знайшов місце, де був загадковий кордон.
Зараз вони рухалися на північ зручною стежкою вздовж голих схилів близьких гір.
Недалеко від пологого покритого бурою травою горбу Річард зупинив коня. Він повернувся в сідлі, перевіряючи, що решта супутників далеко.
— Я переклав книгу, — Річард підвів коня майже впритул до Келен і все ж знизив голос.
— Коли я тебе питала, чому ти не перекладаєш книгу, ти сказав, що це не наймудріше рішення, — дружині не сподобався його тон.
— Знаю. Але я так ні до чого і не прийшов, а нам потрібно знайти відповіді. — Коні перейшли на легку рись. Річард потер плечі. — Після такої спеки насилу віриться, що настануть холоди.
— Холоди? Про що ти?..
— Ти зустрічалася з такими незвичайними людьми, як Дженнсен? — Шкіра сідла заскрипіла, коли Річард ще ближче схилився до Келен. — З тими, хто народжений без дару, навіть без найменшої його іскри? З тими, кого називають Стовпи Творіння? Знаєш, у минулому, коли була написана книга, їх можна було зустріти набагато частіше.
— Тобто, в їх народженні не було нічого дивного?
— Так, нічого. Вони виростали, одружувалися і народжували дітей — дітей без дару.
— Розірваний зв'язок у ланцюзі народжених з даром… — Келен подивилася на нього з великим здивуванням. — Це те, про що ти мені говорив раніше?
— Такими були діти лорда Рала, — кивнув Річард. — Не ті діти, що народжувалися у Даркена Рала, або у його батька. Розумієш, усі діти першого лорда Рала і його дружини були членами сім'ї, і їх лікували, якщо вони народжувалися такими. Це означає, що чарівники намагалися допомогти їм — спочатку прямим нащадкам, потім їх дітям, потім дітям їхніх дітей. Вони намагалися зцілити…
— Зцілити? Від чого?
Річард підняв руки в нетерплячому жесті.
— Від відсутності дару — від народження без крихітної його іскри, яка є у кожного. Чарівники намагалися відновити розірваний зв'язок.
— І як же вони думали зцілити народжених без іскри? Річард стиснув губи, підбираючи потрібні слова.
— Пам'ятаєш тих чарівників, які послали тебе через кордон шукати Зедда?
— Так, — починаючи прозрівати, вимовила Келен.
— Вони не були народжені з даром, не були природженими чарівниками. Ким вони були — чарівниками Другого або Третього Рангу? Ким? Одного разу ти розповідала мені про них, — він клацнув пальцями. — Чарівниками Третього Рангу. Так?
— Так. Тільки один, Джіллер, був чарівником Другого Рангу. Ніхто з них не зміг пройти випробування і стати Першим, як Зедд, тому що у них не було дару. Бути чарівниками було їх покликанням, але вони не володіли необхідним даром — тільки тією іскрою, якою більш-менш наділений кожен з них.
— Це якраз те, про що я говорю, — сказав Річард. — Вони не були народжені з даром чарівників, тільки лише з іскрою, як і всі. Зедд якимось чином навчив їх здатності застосовувати магію, тобто бути чарівниками, хоча вони не були народжені для цього і не мали дару.