Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
— Ну так, — заїкаючись, вимовив Оуен. — Але це не дозволяло чужинцям завоювати нашу імперію. Ми виключили все насильство. Так поводяться непосвячені. За насильством слідує насильство, і так далі, нескінченний ланцюг насильства. Ми — вища раса, ми вище насильства наших предків. Ми виросли над ними, але поки світ не позбудеться від насильства, народ моєї країни, без кордону, що закриває перехід, може стати жертвою диких варварів.
— А зараз кордон зник.
— Так, — перш ніж відповісти, Оуен втупився в землю і сковтнув.
— Коли це сталося?
— Ми
Келен відчула запаморочливе почуття: її страхи підтвердилися.
Коли Оуен підняв голову, він уособлював собою саме страждання.
— Тепер імперія відкрита для диких варварів.
— Після падіння кордону Імперський Орден часто перетинає перевал? — Продовжував розпитувати Річард.
— Так.
— Земля за цими сніговими горами, Імперія Бандакар… Мешкають там чорнокрилі птахи? — Запитав воїн.
— Так, ці жахливі створіння, невинні в своїй злобі, полюють на людей, — Оуен здивувався тому, що лорд Рал знає про них. — Вночі, коли вони вилітають на полювання, ми не виходимо з дому. Але іноді ці страшні створення все ж таки хапають людей, особливо дітей…
— Чому ви їх не вб'єте? — З обуренням вигукнула Кара. — Не прикінчите? Не постріляєте з луків? Добрі духи, чому ви просто не запустите їм у голови камінь, якщо вони нападають на вас?!
Оуен виглядав враженим.
— Я ж казав, ми вище насильства. Було б дуже погано вчинити насильство над цими безневинними створіннями. Наш обов'язок — оберігати їх, тому що ми прийшли в їх землі. Ми, люди, винні в тому, що спокушаємо їх нападати на нас. Але така їх природа. Ми зберігаємо чесноти, приймаючи все в світі без упередження, що викликається нашими недосконалими почуттями.
Річард жестом наказав Карі замовкнути.
— Чи всі в імперії такі миролюбні? — Запитав він, відволікаючи увагу Оуена від Кари.
— Так.
— А чи не буває тих, хто… випадково, ну, поводиться неправильно? Діти, наприклад. Там, де я народився, діти іноді хуліганили. Діти твоєї батьківщини теж повинні пустувати.
Хлопець злегка знизав плечима.
— Ну так. Іноді діти поводяться неправильно і стають некерованими.
— І що ви робите з такими дітьми?
Оуен кашлянув, відверто соромлячись.
— Ну, їх… відлучають на деякий час від дому.
— Відлучають від родини, — повторив Річард. Він запитально підняв руки. — Наскільки я знаю, діти щасливі бути не вдома. Вони просто починають гратися.
— Ми інші, — переконано похитав головою Оуен. — З самого народження ми не залишаємося одні. Всі бандакарці дуже пов'язані. Ми залежимо один від одного, піклуємося одне про одного, проводимо один з одним увесь час. Ми і готуємо, і гуляємо, і працюємо разом. Разом спимо в будинку. Наше життя — життя освічених, в якому головне — спілкування між людьми, близькість. Немає вищої цінності, крім як бути разом.
— Отже, коли хто-небудь з вас — дитина, наприклад — виганяється, вона стає нещасною? — Запитав Річард,
Хлопець сковтнув, по його щоці скотилася сльоза.
— Нічого не може бути гіршим. Бути відлученим, далеко від інших — найстрашніше, що може статися з людиною. Бути викинутим в холодну жорстокість світу — це жахливо.
Навіть говорячи про це покарання, Оуен весь почав тремтіти.
— І тому іноді птахи хапають таких дітей, — вимовив Річард голосом, повним співчуття. — Коли вони самотні й беззахисні.
— Коли дитину карають і повинні відлучити, ми вживаємо всіх заходів, — Оуен витер долонею сльози. — Ми ніколи не виганяємо його вночі, бо вночі зазвичай полюють птахи. Дітей карають тільки вдень. Але коли ми залишаємося одні, ми опиняємося беззахисними перед усіма жахами і жорстокістю цього світу. Залишитися одному — нічого не може бути гірше! Ми дуже стараємося не карати дітей. Дитина, яку один раз покарали, більше ніколи не поводиться неправильно. Немає більшої радості для нього, ніж повернення до рідних і друзів.
— Значить, для твого народу вигнання — найсуворіше покарання.
Оуен дивився вдалину.
— Звичайно.
— Там, звідки я родом, ми теж любимо збиратися разом і веселитися. Ми цінуємо час, проведений разом. Коли ми їдемо надовго, то завжди запитуємо, як поживають наші знайомі.
— Тоді ти розумієш, — посміхнувся Оуен.
Річард кивнув, повернувши хлопцеві посмішку.
— Але іноді бувають люди, які ведуть себе неправильно, навіть вже будучи дорослими, — лорд Рал цілеспрямовано йшов до з'ясування істини. — Ми робимо все, що можемо, але іноді хто-небудь робить що-небудь неправильне, і такі люди знають, що зробили погано. Вони можуть збрехати чи вкрасти. Або навіть гірше, іноді люди навмисно заподіюють біль іншим людям — зачіпають, гвалтують жінок або вбивають інших людей.
Оуен не дивився на Річарда. Його погляд був спрямований в землю.
— Коли хтось робить щось подібне в твоїй країні, що робить твій народ? — Продовжуючи говорити, Річард повільно ходив перед Оуеном. — Як освічені люди судять злочини, скоєні проти людей?
— Ми видаляємо коріння такої поведінки в дитинстві, — швидко відповів Оуен. — Ми ділимо все порівну, тому нікому не прийде в голову красти. Люди крадуть тому, що заздрять іншим. Ми показуємо таким людям, що ми не краще їх, і тому в них немає потреби приховувати свої страхи від інших. Ми вчимо їх бути освіченими і відкидати таку поведінку.
Річард незворушно повів плечима. Келен подумала, що він готовий був задушити Оуена, але він вів себе розуміюче і спокійно. Вона вже бачила його таким. Її чоловік був Шукачем Істини, названим самим Першим Чарівником. Річард виконував свій обов'язок Шукача, шукаючи істину. Іноді за допомогою меча, іноді за допомогою слів.
Річард обеззброював людей своїми питаннями, але в даному випадку Келен дивувалася тому, як спокійно почувається Оуен. Ця м'яка манера ставити питання вела до отримання відповідей, яких Келен ніколи б не добилася.