Втрата
Шрифт:
— Ти вбив його й забрав його портфель із паперами, — сказав я.
Ролі легенько нахилив голову ліворуч.
— Як ти думаєш? Ти думаєш відбитки моїх пальців досі збереглися на тих конвертах, після стількох років? А може, сліди слини, коли я їх заклеював?
Я стенув плечима.
— Звідки мені знати? — сказав я. — Я лише вчитель англійської мови.
— Я все одно їх знищив, — сказав Ролі.
Я дивився на підлогу. Мені не просто було боляче. Мене опанував незглибимий смуток.
— Ролі, — сказав я. — Ти був для нас
Він дивився на мене настороженим поглядом.
— Але Тес. Ти вбив тітку моєї дружини. Чудову, лагідну Тес. І ти не зупинився на ній. Я не бачу можливості подарувати тобі це.
Він сунув руку в кишеню свого довгого піджака й витяг пістолет. Я запитав себе, чи це не той самий пістолет, якого він знайшов одного разу на шкільному подвір’ї серед пляшок із-під пива та кальянів для куріння кокаїну.
— Побійся Бога, Ролі.
— Іди нагору, Тері, — сказав він.
— Ти, певно, жартуєш, — мовив я.
— Я вже купив собі будиночок на колесах, — сказав він. — Усе підготовлено. Я купив також човна. Через кілька тижнів я звідси виїжджаю. Я заслуговую на пристойний відпочинок у старості.
Він показав мені рукою на сходи й пішов слідом за мною. Напівдорозі я несподівано обернувся й хотів копнути його ногою, але я був надто повільний. Він відстрибнув на крок назад, не відвівши від мене пістолета.
— Що там діється? — гукнула Синтія з кімнати Ґрейс.
Я увійшов до цієї кімнати, Ролі — за мною. Синтія, яка сиділа за столом Ґрейс, розтулила рота, коли побачила пістолет, але слова з нього не вилетіли.
— То був Ролі, — сказав я Синтії. — Це він убив Тес.
— Що ти сказав?
— І Ейбеґнела.
— Я не вірю.
— Запитай у нього.
— Заткнися, — сказав Ролі.
— Що ти збираєшся робити, Ролі? — запитав я, повільно обернувшись біля ліжка Ґрейс. — Убити нас обох і Ґрейс теж? Думаєш, ти можеш убити стільки люду, й поліція тебе не вирахує?
— Я повинен щось зробити, — сказав він.
— А Мілісента знає про все це? Чи вона знає, що живе з чудовиськом?
— Я не чудовисько. Я зробив помилку. Я надто багато випив, а та жінка спровокувала мене, вимагаючи гроші в такий спосіб. То була прикра випадковість.
Синтія почервоніла, очі в неї розширилися. Певно, не могла повірити в те, що чує. Надто багато потрясінь для одного дня. Вона втратила над собою контроль, як у той день, коли до нас завітала облудна ясновидиця. Вона заверещала й кинулася на нього, але Ролі був готовий — він ударив її пістолетом в обличчя й повалив на підлогу біля письмового столу Ґрейс.
— Мені шкода, Синтіє, —
Я вже хотів скористатися моментом і кинутися на нього, але він знов наставив пістолет на мене.
— Повір, Тері, мені страшенно прикро це робити. Справді прикро. Сядь. Сядь на ліжко он там.
Він ступив крок уперед, а я відступив на крок назад і сів на краєчок ліжка Ґрейс. Синтія ще намагалася підвестися з підлоги, кров стікала в неї по шиї з її розпанаханої щоки.
— Кинь мені подушку, — сказав він.
Отже, таким був його план. Затулити подушкою дуло пістолета й у такий спосіб приглушити звук пострілу.
Я подивився на Синтію. Одна її рука була під письмовим столом Ґрейс. Вона подивилася на мене й непомітно кивнула. Щось було в її очах. Не страх. Щось інше. Вона ніби казала: «Довірся мені».
Я простяг руку й узяв подушку в узголів’ї ліжка Ґрейс. То була декоративна подушка, із зображеннями місяця й зірок.
Я кинув її Ролі, але мій кидок був трохи закоротким, і він мусив ступити крок уперед, щоб зловити її.
Ось тоді Синтія й підхопилася на ноги. Це був майже стрибок. Вона тримала щось у руці. Щось довге й чорне.
Труба від телескопа Ґрейс, що відламалася від штатива…
Синтія спершу закинула її на плече, щоб надати собі змогу розвинути певну швидкість, а тоді зацідила нею Ролі по голові, використавши свій знаменитий тенісний удар зліва і вклавши в нього усю свою силу й навіть трохи більше.
Він обернувся, побачив, як чорний телескоп наближається до нього, але жодного шансу ухилитися він не мав. Труба вдарила його збоку по черепу, й то був зовсім не такий звук, який ми можемо почути на тенісному матчі. Він радше нагадав удар бейсбольної битки по швидкому м’ячу.
То був хоумран. [44]
Ролі Карутерс упав як підкошений. Було чудом, що Синтія не вбила його.
Розділ п’ятдесятий
— Гаразд, — сказала Синтія. — Отже, ми домовилися?
44
Удар у бейсболі, при якому м’яч перелітає через усе поле для гри й дає право тому, хто вдарив, перебігти по всіх базах і принести команді очко.
Ґрейс кивнула. Вона вже спакувала свій наплічник. Там були її ланч, домашні завдання, навіть її мобільний телефон. Рожевий мобільний телефон. Синтія наполягла, щоб ми їй його купили, і я не став заперечувати. Коли ми вперше розповіли Ґрейс про наш план, вона запитала:
— А тексти по ньому пересилати можна буде? Я хочу такий телефон, щоб по ньому можна було пересилати й тексти.
Я хотів би сказати, що Ґрейс — єдина дитина в четвертому класі, яка має власний мобільний телефон, однак збрехав би. Такий у нас сьогодні світ.