Я, робот

Азимов Айзек

— Давай заліземо на отой уступ. Вони йдуть сюди, і я хочу подивитися на них зблизька. Зможеш видертися?

Тяжіння на астероїді значно нижче, ніж на Землі, але важкі скафандри зводили майже нанівець оту перевагу, та й до уступу було близько десяти футів. Пауелл стрибнув слідом.

Колона роботів на чолі з Дейвом наближалася. Вони йшли в чіткому ритмі, спочатку здвоювали ряди, потім знову шикувались по одному, але вже в іншому порядку. Це повторювалося знову й знову, але Дейв жодного разу не повернув голови.

Дейв був уже на відстані двадцяти футів,

коли гра припинилася. Допоміжні роботи поламали стрій, почекали мить і, гупаючи ногами, швидко побігли вдалину. Дейв подивився їм услід і повільно сів, підперши голову рукою.

В навушниках Пауелла почувся його голос:

— Ви тут, шефе?

Пауелл кивнув Доновану й зіскочив з уступу.

— Привіт, Дейве! Що сталося? Робот похитав головою.

— Не знаю. Спочатку, пам’ятаю, я розробляв надто тверду породу в тунелі № 17, потім чомусь опинився на відстані півмилі від забою в головному штреку і почув, що поряд — люди.

— Де зараз допоміжні роботи? — запитав Донован.

— На роботі, звісно. Скільки часу ми згаяли?

— Небагато. Забудь про це, — заспокоїв Дейва Пауелл і додав, звертаючись уже до Донована:

— Залишся з ним до кінця зміни, а тоді приходь. У мене є ідеї.

Минуло три години, перш ніж Донован повернувся. Він мав стомлений вигляд.

— То як там? — запитав Пауелл.

Донован втомлено стенув плечима.

— Нічого. Коли за ним дивитися, все гаразд. Кинь-но мені сигарету.

Рудоголовий зосереджено прикурив і випустив акуратно кільце диму.

— Я обдумував усе це. Знаєш, Грегу, Дейв — не звичайний робот. Йому беззаперечно підкоряються шість інших. Він має повну владу над ними, і це, можливо, відбивається на його психіці. Мені здається, що він, будучи егоїстом, хоче підкреслити свою владу.

— Ближче до діла.

— Вже підходжу. А що, коли це мілітаризм? А що, коли він формує свою армію? А що, коли він муштрує їх, як на військових маневрах? А що, коли…

— А що, коли тобі на голову вилити холодної води? Твою маячню треба показувати в кольорі. Ти говориш про суттєві відхилення в позитронному мозку. Якби твої судження були правильні, то Дейв діяв би всупереч Першому законові робототехніки, який проголошує, що робот не може заподіяти шкоди людині або через свою бездіяльність допустити, щоб людині було завдано шкоди. А мілітаристська психологія і жадоба влади, про які ти говориш, неодмінно призвели б і до влади над людьми.

— Гаразд. Але звідки ти знаєш, що це не так?

— По-перше, жодного робота з таким мозком не випустили б із заводу, а по-друге, коли б таке й сталося, то ми відразу помітили б це. Я перевіряв Дейва, ти знаєш.

Пауелл відсунув крісло й поклав ноги на стіл.

— Ні, поки ми не можемо приготувати своє рагу, бо не маємо найменшого уявлення про поломку. Якби, приміром, з’ясувати, що означає той танок смерті, ми були б на правильному шляху.

Він помовчав.

— Послухай, Майку, як тобі все це подобається? З Дейвом діється щось не те тільки тоді, коли нікого з нас немає поблизу. I варто нам з’явитися біля нього, як усе стає на свої місця.

— Я

вже казав, що це — недобрий знак.

— Не перебивай. Що означає для робота відсутність людей біля нього? Відповідь може бути однозначна — від нього вимагається більше ініціативи. Отже, слід перевіряти ті його частини, на які можуть впливати перевантаження.

— Чудово! — Донован скочив на рівні ноги, тоді знову опустився в крісло. — Хоча ні. Недостатньо. Надто широка амплітуда пошуків. Це не набагато звужує можливі напрямки наших дій.

— Нічого не вдієш. Принаймні ми не боятимемося за план. Будемо по черзі стежити за роботами через екран. I тільки-но щось станеться, негайно прибудемо на місце події. О, тоді вони прийдуть до тями.

— Це ризиковано, Грегу, роботи не пройдуть випробувань. “Юнайтед Стейтс Роботс” не зможе пустити в продаж моделі ДВ з такою характеристикою.

— Звичайно. Ми мусимо знайти слабке місце в конструкції і виправити його — на це в нас лишилося десять днів. — Пауелл почухав потилицю. — Річ у тім, що… та гаразд, краще сам подивись у креслення.

Уся підлога була встелена кресленнями, ніби килимом. Донован повзав по них, стежачи за рухом олівця в руках Пауелла.

— Отут ти повинен підключитися, Майку, — казав Пауелл. — Ти фахівець по роботах, і я хочу, щоб ти мене перевірив. Я спробував вилучити всі ланки, що не мають відношення до особистої ініціативи. Ось, наприклад, канал механічних операцій. Я вилучаю всі бокові зв’язки…

Він глянув на Донована:

— Як ти гадаєш?

У Донована пересохло в роті.

— Робота непроста, Грегу. Особиста ініціатива — це не замкнене електричне коло, яке можна відділити від решти і вивчати. Коли робот залишається наодинці з собою, діяльність його організму негайно активізується на всіх ділянках. Немає такої ланки, на яку б це не впливало. Передовсім ми повинні визначити ті особливі, вкрай специфічні умови, які виводять робота з рівноваги. I тільки тоді, шляхом вилучення, почати виділяти потрібні ланки.

Пауелл підвівся з підлоги й обтрусився.

— Гм-м, гаразд. Збери креслення й спали їх.

— Розумієш, коли активізується діяльність всього організму, варто поламатися одній-єдиній деталі — і може що завгодно статися, — сказав Донован.

— Може, десь порушена ізоляція, чи пробиває конденсатор, чи іскрить контакт, чи перегрівається котушка. Коли працюєш з таким складним механізмом, як робот, наосліп, то ніколи не знайдеш поломки. Якщо ж розбирати Дейва на частини й перевіряти кожну деталь, а потім знову збирати й перевіряти його…

— Ясно, ясно. Я теж дещо тямлю.

Вони безнадійно глянули один на одного.

— А що, коли розпитати одного з допоміжних роботів? — обережно запропонував Пауелл.

Ні Пауеллу, ні Доновану досі не випадало розмовляти з “пальцем”. Він міг говорити, і аналогія з людським пальцем була не зовсім вдалою. Фактично допоміжний робот мав доволі розвинений мозок, але мозок той був настроєний передусім на команди через позитронне поле, і самостійно реагувати на зовнішнє оточення роботам було важко.