Я, робот

Азимов Айзек

— Я й кажу. Це команди, які віддаються одночасно шістьма каналами! У звичайних умовах один або два “пальці” виконують звичайну роботу і н” потребують безпосереднього нагляду за собою. Ця робота така ж звична для них, як, скажімо, наші рухи під час ходьби. А в аварійній ситуації треба негайно мобілізувати всіх шістьох роботів. Дейв мусив одночасно віддавати команди всім разом, і тут у ньому щось здає. Все решта — просто. Будь-яке послаблення ініціативи, — наприклад, коли прибувають люди на місце події, — і знову все стає на свої

місця. Я знищив одного робота. А коли я це зробив, Дейв став подавати команди тільки п’ятьом роботам. Потреба в ініціативі зменшилася — і він став нормальним!

— Як ти додумався до цього? — допитувався Донован.

— Логічні припущення. Я їх перевірив на практиці, і з’ясувалося, що все правильно.

В навушниках знову прозвучав голос робота:

— Я тут. Ви протримаєтеся півгодини?

— Авжеж, — озвався Пауелл і повернувся до Донована: — А тепер наша робота буде проста. Ми перевіримо ланки й деталі, на які припадає більше навантаження при шестиканальній передачі команд порівняно з п’ятиканальною. Багато доведеться перевірити?

Донован прикинув.

— Гадаю, що ні. Якщо Дейв сконструйований так само, як і та дослідна модель, яку ми бачили на заводі, то в ньому має бути спеціальна координаційна схема: вона міститься в одній секції.

Він ураз підбадьорився:

— Послухай, це зовсім непогано. Лишилися дрібниці.

— Гаразд. Подумай над цим гарненько, а коли повернемося, перевіримо на кресленнях. А тепер, поки Дейв добирається до нас, я відпочину.

— Зачекай! Скажи мені ще одне: що це за чудернацькі марширування й вихиляси починалися щоразу, коли роботи витрачали здоровий глузд?

— А-а, це? Не знаю. Хоч є одне припущення. Пам’ятаєш, допоміжні роботи були “пальцями” Дейва. Ми їх так і називали. Так-от я гадаю, що під час цих інтермедій, коли на нього щось находило, він починав ворушити пальцями.

Сьюзен Келвін розповідала про Пауелла і Донована незворушно, ніби байдуже, однак голос її теплів, коли вона згадувала роботів. Небагато часу забрала розповідь про Спіді, К’юті і Дейва, але я зупинив її. Інакше б довелося вислухати ще про півдюжини інших моделей.

— А на Землі хіба нічого такого не відбувалося? — поцікавився я.

Вона глянула на мене, ледь спохмурнівши.

— Ні, на Землі роботи не використовуються.

— Це дуже погано. Я хотів сказати, що ваші випробувачі — молодці. А може б, ви розповіли що-небудь з власного досвіду. Це ж ваш

ювілей. Скажімо, чи підводили вас коли-небудь роботи?

Вона почервоніла.

— Так, один раз роботи підвели мене, — промовила вона. — Боже мій, скільки часу відтоді минуло! Майже сорок років… Це був 2021 рік! I мені було тоді лише тридцять вісім літ. О-о… Однак мені не хотілося б розповідати про це.

Я почекав, і вона, звісно, передумала.

— А чому б і ні, — сказала вона. — Тепер мені це не зашкодить. Навіть і спогади про це. Я була колись така наївна, юначе. Не вірите?

— Ні, —

сказав я.

— Була. А Ербі був робот, що вмів читати думки.

— Що?

— Єдиний у своєму роді. Десь була допущена помилка…

БРЕХУН

Альфред Ланнінг ретельно розкурив сигару, але його пальці ледь тремтіли. Сиві брови Ланнінга були насуплені, коли він, пахкаючи сигарою, говорив:

— Так і є, він читає думки — це поза сумнівом. Але чому? — Він подивився на Головного математика Пітера Богерта. — Чому?

Богерт обома руками пригладив своє чорне волосся.

— Це тридцять четвертий робот моделі РБ, Ланнінг. Всі інші були без жодних відхилень.

Мілтон Еш, що сидів з ними за столом, насупився. Він був наймолодшим серед керівників фірми “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен” і пишався своєю посадою.

— Послухайте, Богерт! Він складений правильно від початку до кінця. Я ручаюсь за це.

Товсті губи Богерта розпливлися в поблажливій посмішці.

— Ручаєтеся? Ну, коли ви можете повністю відповідати за всю складальну лінію, то я рекомендував би підвищити вас по службі. За точними підрахунками, щоб виготовити лише один позитронний мозок, треба сімдесят п’ять тисяч двісті тридцять чотири операції. Успіх кожної з них залежить від різних факторів, число яких коливається від п’яти до ста п’яти. Якщо хоч один з них порушується, “мозок” руйнується. Це я цитую наші власні проспекти, Еш.

Мілтон Еш почервонів і хотів відповісти, але його перебив четвертий голос.

— Якщо ми починаємо звалювати вину один на одного, то я тут зайва. — Сьюзен Келвін міцно зчепила руки на колінах, а зморшки навколо її тонких, блідих губів поглибшали. — Ми маємо робота, який читає думки. I, гадаю, ми повинні з’ясувати, як це він робить. Але ми ніколи не з’ясуємо цього, якщо будемо лише звинувачувати одне одного.

Погляд її холодних сірих очей зупинився на Еші, і той усміхнувся.

Ланнінг також усміхнувся, і, як завше у таких випадках, його довге біле волосся і маленькі хитрі очиці робили його схожим на біблійного патріарха.

— Ви маєте рацію, докторе Келвін. — Голос його раптом зазвучав твердо. — Коли говорити гранично стисло, то наше становище таке. Ми випустили позитронний мозок, який не повинен відрізнятися від інших, але який має дивовижну здатність вловлювати хвилі, що їх випромінює людина, коли мислить. Якби ми дізналися, як це відбувається, це означало б найважливіший етап у розвитку робототехніки на десятиріччя вперед. Ми цього не знаємо, і саме це ми й повинні з’ясувати. Ясно?

— Можна висловити пропозицію? — запитав Богерт.