Я, робот
Шрифт:
Несподівано жвава відповідь змусила її схопитися на ноги. Вона відчула, що червоніє, і злякано подумала: “Він повинен знати!”
Ербі швидко заспокоївся і тихим, майже позбавленим металевого тембру голосом сказав:
— Звичайно, я знаю, докторе Келвін. Ви завжди думаєте про це, то як же я можу не знати? її обличчя скам’яніло.
— Ти… кому-небудь говорив про це?
— Звичайно, ні! — щиро здивувався він. — Ніхто не питав мене.
— Тоді ти, мабуть, вважаєш мене дурепою?
— Ні! Це нормальне почуття.
— Може,
— Якщо ви маєте на увазі чисто фізичну привабливість, то я тут не суддя. В усякому разі, я знаю, що с й інша привабливість.
— …I я вже не молода. — Доктор Келвін ніби не чула робота.
— Вам і сорока немає. — В голосі Ербі прозвучали нотки стурбованості й наполегливості.
— Тридцять вісім, якщо лічити роки, і всі шістдесят, якщо говорити про емоційне життя. Я все-таки психолог. А йому, — проводила вона далі з гіркотою в голосі, — лише тридцять п’ять, а на вигляд він ще молодший. Невже ти думаєш, що він бачить у мені щось… Ет, куди мені до нього!
— Ви помиляєтеся! — Ербі з брязкотом вдарив сталевим кулаком по пластмасовому столу. — Послухайте мене…
Але Сьюзен Келвін накинулася на нього, затаєний біль спалахнув в її очах:
— А чого я тебе маю слухати? Що ти про це все знаєш, ти… машино! Для тебе я — піддослідний кролик, цікава комашка з своєрідними думками, відкритими як на долоні для вивчення. Чудовий зразок розбитих надій, правда? Майже так, як у твоїх книгах. — Сухе ридання в її голосі поступово затихло.
Робот знітився під натиском її нервового спалаху. Він благально похитав головою.
— Вислухайте мене, прошу вас! Я міг би допомогти вам, якщо ви дозволите.
— Чим? — її губи скривилися. — Доброю порадою?
— Ні, не так. Я просто знаю, що думають інші, скажімо, Мілтон Еш.
Запала мовчанка. Сьюзен Келвін опустила очі.
— Я не хочу знати, що він думає, — видихнула вона. — Замовчи.
— А мені здається, вам хотілося б знати, про що він думає.
Вона не підвела голови, але її дихання почастішало.
— Не верзи дурниць, — прошепотіла вона.
— Це не дурниці! Я хочу допомогти вам. Мілтон Еш думає про вас… — Він замовк.
Сьюзен Келвін підвела голову.
— Ну?
— Він кохає вас, — тихо проказав робот.
Вона мовчала цілу хвилину. Тільки дивилась на робота широко розплющеними очима.
— Ти помиляєшся! Атож, помиляєшся. Чому б це він?
— Але він кохає. Такого від мене не приховаєш.
— Але я така… така… — Вона затнулася.
— Він дивиться глибше. В інших його приваблює не зовнішній вигляд, а інтелект. Мілтон Еш не з тих, хто одружується на модній зачісці і гарних оченятах.
Сьюзен Келвін часто заморгала. Через мить вона заговорила, голос її тремтів:
— Він ніколи, ніяк
— А ви давали йому таку можливість?
— Хіба я могла? Я навіть не думала про таке…
— Ото ж то й воно!
Доктор Келвін задумалась на мить, потім різко підвела голову:
— Півроку тому до нього на завод приїжджала дівчина. Гарна на вроду, здається, білява, струнка. I навряд чи добре знала таблицю множення. Він цілий день випинався перед нею, намагаючись пояснити, як виготовляються роботи. — В її голосі знову зазвучали тверді нотки. — Навряд чи вона щось зрозуміла! Хто вона?
Ербі відповів не вагаючись:
— Я знаю дівчину, про яку ви говорите. То його двоюрідна сестра. Там немає ніяких романтичних стосунків, запевняю вас.
Сьюзен Келвін схопилася на ноги з дівочою легкістю.
— Дивно! Саме в цьому і я іноді переконувала себе, хоч насправді ніколи так не думала. Тоді все це правда!
Вона підбігла до Ербі й обома руками схопила його холодну важку руку.
— Дякую, Ербі, — швидко прошепотіла вона охриплим від хвилювання голосом. — Не говори нікому про це. Хай це буде наша таємниця. I ще раз спасибі тобі. — Вона судорожно потисла байдужі металеві пальці й вийшла.
Ербі повільно повернувся до відкладеного роману. Але не було нікого, хто міг би прочитати його думки.
Мілтон Еш повільно й смачно потягнувся, аж затріщали суглоби, крякнув й уп’явся поглядом в Пітера Богерта.
— Послухайте, — сказав він, — я б’юсь над цим уже цілий тиждень і майже без сну. Скільки ще я можу витримати? Здається, ви казали, що все пояснюється позитронним бомбардуванням у вакуумній камері Д?
Богерт делікатно позіхнув і задивився на свої білі руки.
— Саме так. Я напав на слід.
— Я знаю, що це означає, коли говорить математик. А скільки вам ще працювати?
— Все залежить…
— Від чого? — Еш опустився в крісло й простягнув свої довгі ноги.
— Від Ланнінга. Старий не згоден зі мною. — Він зітхнув. — Трохи відстав від життя, от і вся його біда. Чіпляється за свою матричну механіку, ніби це пуп землі. А наша проблема вимагає значно певніших математичних засобів.
— А чому б не запитати Ербі і не владнати справу? — сонно промимрив Еш.
— Запитати робота? — Брови Богерта стрибнули вгору.
— А чому б і ні? Тобі старенька нічого не казала?
— Ти маєш на увазі Келвін?
— Її. Саму Сьюзі. Цей робот — маг і чародій в математиці. Він знає все про все і навіть більше. Він обчислює в думці потрійні інтеграли, а на десерт ласує тензорними аналізами.
Математик скептично глянув на нього:
— Ви серйозно?
— Абсолютно! Але річ у тім, що цей бовдур не любить математики. Він віддає перевагу сентиментальним романам. Слово честі! Ви б побачили, який мотлох йому носить Сьюзі — “Пурпурна жага”, “Кохання в космосі”…