Ясні зорі

Гринченко Борис Дмитриевич

Невільники

Дітей своїх молиться навчимо,

Щоб Бог послав тобі розвагу в горі

За те добро, що волю нам даєш!

Дмитро

Прости мене й прийми моє прощення!

Аміна

Прощай!.. Іди!..

Олена

В моїй душі довіку

Ти житимеш...

Аміна

Ідіть, уже!.. Ідіть!..

Дмитро

Не гаймося

ж, панове-товариство!

Мерщій ходіть,- нас воля дожида,

(Виходять. Аміна зостається сама.)

 ВИХІД ІІІ

Аміна

Пішли... пішли... я їх сама пустила...

Ще можу їх вернути, тут вони.

Не хочу я... їх воля, воля дожидає...

(Доходить до примастки й сідає на неї, прихилившись до муру, і так сидить який час мовчки.)

Немає.

Ні одної душі такої тут,

Щоб їй могла гріхи свої сказати,

А час прийшов, що треба сповідатись...

О, Боже мій!.. Тобі я сповідаюсь...

Почуй мене!.. Почуй мене й прости!..

Примушено мене зректися віри

І продано в оцей гарем гидкий...

Був час один, що розум стуманів,

Себе я мов щасливою почула,

Та то була облуда... Встало знов

Усе в душі... Хоч як я силкувалась

Забути те... минуле...- й не могла...

Я зрадниця!..- цієї думки збутись

Я не могла ніколи зовсім... ні!

От-от уже мов задавлю, та знову

Десь зглибока вона, зо дна душі

І вирине, і мучить, мучить знов...

Ой, Боже мій! Яка страшна це мука!

Єдинеє блиснуло справжнє щастя

Мені, як я побачила його,-

І страшно ж як те щастя все розбито!

Прощаю я за це!.. Коли б мені

Хоч трошечки Господь простив провини!

Братів своїх - людей таких, як я,

Я за рабів їх мала, панувала

Над ними тут, не боячись гріха,

Я кращою себе за їх вважала...

Чи Бог простить мені страшний цей гріх?

Так ось як Бог людиною керує!

Хотіла я узяти в них життя,

А це сама тепер я умираю!..

Навіщо так? Навіщо смерть іде?

Хіба уже не можна далі жити?

Не можна, ні! Минулося усе,

Усе життя моє... Розбито все…

Ой, матінко! Ой, тату мій! Чи ви

Іще живі, чи вже в холодну яму

Давно лягли, зжурившись за дочкою?..

Чи ще ж дочка я вам? Чи простите

Мені ви те, що наробила я?

Простіть мене?.. Простіте нерозумну:

Я волею робила не своєю…

О Господи єдиний і святий!

Падає навколішки.

Ти знаєш все! Ти знаєш, що грішила

Багато я, але й караюсь тяжко!

Прости мене!..

Прости мене!.. Прости!..

Знімає руки вгору, а тоді припадає до землі. Помалу підводиться й стає.

Невже простив?.. Мені так легко стало…

Ой, Боже мій, як легко!.. Так, простив

Простив мене Спаситель милосердний!..

 ВИХІД ІV

Xаліль

(швидко ввіходе)

Ти тут? чого? А в'язні де?

Аміна

Немає...

Пустила їх... давно... А що тобі?

Xаліль

Пустила їх?.. Невже?.. Сама ж зосталась

І не втекла з коханцем?.. Здивувалась,

Що знаю я? Ще вчора я дізнавсь,

Дочувшися, як ти в садку журилась,

Що забрано коханочка твого...

Я навздогін погнався за башею...

Вернувся він, шукає скрізь тебе.

Побачить він - і смерть тобі за зраду!

Аміна

Як смерть, то й смерть.

Xаліль

Це з гордощів своїх

Говориш так... Бо смерть... вона страшна,

Ти ж молода, іще ти хочеш жити...

І жаль мені... Тебе я обрятую:

Не відає ще баша всього,

Бо я сказав, ти втекти хотіла,

Тепер скажу, що помилився я,

Що в'язнів цих погано я замкнув,-

Самі втекли... Я знаю, що сказати.

І будеш ти жива, але ти мусиш

Заприсягтись, що будеш ти моя.

Аміна

Геть відціля, нікчемний! Одступись!

Xаліль

Ні, не жени, Аміно! Пожалієш,

Та вже тоді не вернеться!.. Хоч слово

Скажи одно, надії трошки дай!

Он чуєш,- хтось іде: ото вже, мабуть,

Іде баша і зараз буде тут...

Хоч слово ж бо, Аміно, хоч єдине!..

Я ждатиму... Могла ж бо ти з рабом

Кохатися, а я не раб, то чом же

Ти не могла б кохати і мене?

Аміна

Яка душа у тебе ница й чорна!

І думав ти, що я собі життя

Куплю за цю ганьбу? Що до кохання

Присилуєш, страхавши смертю? Ні!

О, без кінця, без міри вмерти краще,

Ніж у цьому мерзеному багні,

Серед таких, як ти, і далі жити!

Умерти - раз, тут мучитись - щодня!

Іди ж, кажи ти панові своєму

Про вчинок мій!

Xаліль

Умри ж, бо він іде!

 ВИХІД V

Баша

(швидко ввіходе)

Аміна?.. Тут?.. Не утекла?.. А джаври?

Xаліль

Ізрадила й пустила їх сама.