Із Росії з любов'ю

Флеминг Ян

— Звідки він у тебе? Керім пирснув.

— Перед тим, як розташуватися на ніч, цей дурний чіп пішов до туалету. Я пильнував у коридорі і раптом пригадав, як ми хлопчаками їздили поїздом. Я дав йому хвилинку, а потім постукав у двері туалету водночас міцно тримаючи дверну ручку. «Контролері — сказав я. — Будь ласка, ваш квиток». Зсередини почулося бубоніння. Я відчув, як він намагається відчинити двері. Я щосили утримував їх, тож він подумав, що двері заклинило.

«Не нервуйтесь, мосьє,— заспокоїв я його. — Просуньте квитка під дверима». Ручка почала шарпатися ще дужче, а дихання за дверима почастішало. Потім усе змовкло і почулося шарудіння під дверима. Це був квиток. Я ввічливо подякував: «Мерсі, мосьє»,— взяв квитка і перейшов у сусідній вагон. —

Керім безтурботно помахав рукою. — Цей йолоп мирно спить, гадаючи, що квитка йому повернуть на кордоні. Він помиляється: квиток перетвориться на попіл і його розвіють вітри. — Керім показав у темряву ночі. — Я подбаю, щоб того чолов'ягу зняли з поїзда, хоч би скільки він мав при собі грошей. Йому скажуть, що справа вимагає розслідування, а його заяву має підтвердити агентство по продажу квитків. Йому дозволять вирушити наступним поїздом.

Бонда звеселила сценка, в якій Керім зіграв свій шкільний трюк.

— Ти нахаба, Дарку. А що буде з двома іншими?

— Щось та має спасти мені на думку. — Керім знизав плечима. — Для того, щоб захопити росіян зненацька, треба пошити їх у дурні. Роздратувати їх. Посміятися над ними. Цього вони терпіти не можуть. Ми змусимо цих людей попотіти. І полишимо на МДБ ритуал покарання їх за те, що вони не спромоглися виконати свій обов'язок. Не маю сумніву, що їх розстріляють їхні ж підлеглі.

З купе номер сім вийшов провідник. Керім поклав руку Бондові на плече.

— Не бійся, Джеймсе,— весело мовив він. — Ми завдамо тим добродіям поразки. Йди до своєї дівчини. Побачимось уранці. Нам не випаде багато спати цієї ночі, та нічого не вдієш. Кожний новий день різниться від попереднього. Можливо, пощастить поспати завтра.

Масивний і дужий, він рушив коридором хиткого, як корабельна палуба, вагона, та, незважаючи на хитавицю, плечі Керімові жодного разу не торкнулися стін коридору. Бонд відчув, як його огорнула хвиля симпатії до цього жорсткого й водночас життєрадісного професіонального шпигуна.

Керім зник у провідницькому купе. Бонд обернувся і тихо постукав у двері купе №7.

Розділ 22

Прощавай, Туреччино!

Поїзд торував собі шлях крізь ніч. Бонд сидів і спостерігав за швидкоплинними краєвидами, силкуючись не заснути. Все навколо нього ніби змовилось заради того, аби нагнати на нього сон,— квапливий металічний перестук коліс, гіпнотичний блиск сріблястих телеграфних дротів, несподівана меланхолія, що опанувала ним, заспокійливий стогін парового гудка, що звільняв перед ними путь, сонне побрязкування буферних зчеплень, заколисливе порипування дерев'яних панелей у маленькій кімнатці на колесах. Навіть фіолетове мерехтіння нічника над дверима нав'язливо промовляло: «Я наглядаю за вами. Нічого не станеться, поки я свічу. Заплющуй очі і спи... спи... спи...»

Голова дівчини на його коліні була тепла й важка. Під простирадлом вона відверто залишила для нього вільне місце, вмостивши свої сідниці впритул до стінки. Бонд на хвилю міцно склепив повіки й знову розплющив очі. Тоді повільно підніс до них зап'ясток. Чотири години. До турецького кордону залишається ще одна година. Може, йому пощастить поспати вдень? Він заклинить двері, дасть дівчині свій пістолет, і вона початує.

Бонд замилувався її гарним профілем. Який невинний вигляд має ця дівчина з Російської таємної служби — вії лягають на м'яку округлість щоки, губи безтурботно напіврозтулені, довге пасмо волосся впало на чоло, і хотілось зачесати його назад, на шиї рівно й повільно б'ється пульс... Бонд відчув приплив ніжності, що спонукала його взяти руку дівчини й міцно притиснути до себе. Йому кортіло розбудити її, поцілувати, сказати їй, що все гаразд, і побачити, як щасливо вона знову лаштуватиметься до сну.

— Я не засну, поки ти не обіймеш мене,— сказала вона, лягаючи. — Мені треба знати, що ти весь час поруч. Який жах — прокинутись і не торкнутися тебе. Будь ласка, Джеймсе! Ну будь ласка, душка!

Бонд зняв піджак, краватку і, поставивши ноги на валізу,

вмостивсь у кутку купе з «Береттою» під подушкою на відстані простягнутої руки. Дівчина нічого не сказала про зброю і мовчки роздяглася, залишивши тільки чорну стрічку на шиї. Безсоромно влягаючись на постіль і прибираючи зручної пози, вона, проте, вдавала, ніби зовсім не провокує його. Потім спробувала взяти його за руку, та Бонд поклав її руку на місце, а тоді, притягши за коси її голову, один раз поцілував дівчину, довгим, безжальним поцілунком. Після цього він звелів їй спати, а сам притулився до стінки і холоднокровне чекав, поки його тіло дасть йому спокій. Щось сонно бурмочучи, дівчина змінила позу й поклала руку йому на стегно. Спершу вона міцно тримала його, та згодом її рука поступово розслабла, і вона заснула.

Бонд різко відігнав від себе думки про Тетяну і зосередився на тому, що може чекати їх попереду. Невдовзі вони залишать Туреччину позаду. Та чи буде легше в Греції? Особливої любові між Грецією і Англією ніколи не було. А Югославія? На чиєму боці Тіто? Може, на обох? Хоч які б накази мали ті троє з МДБ, вони або вже знають, що Тетяна й Бонд їдуть цим же поїздом, або ж довідаються про це завтра. Не можуть же він і дівчина висидіти в купе з опущеними завісами цілих чотири дні. Як тільки їх виявлять, тут же повідомлять про це Стамбул, зателефонувавши з першої-ліпшої станції, і місцезнаходження «Спектра» буде встановлено. І що далі? Заявлять офіційний протест через Російське посольство в Афінах чи Белграді? Знімуть Тетяну з поїзда як злодійку? Чи не занадто все просто? А якщо все складніше? Якщо це етап якоїсь таємничої операції, якоїсь заплутаної російської інтриги? Чи має він право йти непевним шляхом? Чи не краще взяти апарат і мерщій вирушити до Лондона літаком?

За вікном перша смуга світла торкнулася верхівок дерев, і скелі забарвились блакиттю. Бонд поглянув на годинника. П'ять. Проминули Узункепрю. Що зараз діється в поїзді? Чого досяг Керім? Бонд розслабився. Зрештою, з погляду здорового глузду проблема не була аж надто складною: якщо швидко позбутися трьох агентів МДБ, можна залишитись у поїзді і дотримуватися попереднього плану. В разі, коли це не вдасться здійснити, тоді десь у Греції слід забрати з поїзда дівчину й апарат і добиратися до Лондона іншим шляхом. Та Бонд схилявся до того, щоб продовжувати подорож «Східним експресом», звісно, якщо їхні шанси поліпшаться. Вони з Керімом — винахідливі хлопці. До того ж, у Белграді їх зустрічатиме людина Керіма, а при потребі можна буде звернутись і до посольства.

Мозок Бонда працював блискавично, плюсуючи всі «за» й ігноруючи всі «проти». Він спокійно визнав, що вирішальним фактором у його міркуваннях було непогамовне бажання зіграти в цю гру до кінця і пересвідчитись самому, з якою метою закручено весь цей сюжет. Йому кортіло розкусити цих людей і розкрити таємницю, а в тому разі, коли з'ясується, що це добре продумана операція,— зірвати її і завдати суперникові поразки. М. призначив його очолити справу. В його руках були дівчина і апарат. Тож чого панікувати? Що саме викликало паніку? І хіба це не вияв безрозсудства — рятуватися втечею тільки задля того, щоб, обминувши одну пастку, втрапити до іншої?

Пролунав довгий гудок, і швидкість почала зменшуватись. Ось і прозвучав гонг першого раунду. Якщо Керімові не пощастило... Якщо всі троє залишаться в поїзді...

Довгою чередою повз них проповзали якісь товарні вагони, що їх тягнув пошарпаний паровоз. Промайнули силуети вантажних навісів. Скрегочучи зчепленнями, «Східний експрес» докотився до стрілочного переводу й пішов убік від центральної колії. Поруч бігло ще чотири пари колій, посередині яких росла трава, а потім з'явилась і відкрита, зовсім безлюдна платформа. Прокукурікав півень. Швидкість експреса сповільнилася до пішохідної, і, зрештою, після гучного зітхання гідравлічних гальм, що його супроводжував тонкий свист випущеної пари, поїзд остаточно зупинився. Дівчина щось промимрила вві сні і мляво заворушилася. Бонд обережно переклав її голову на подушку, підвівся й вислизнув за двері.