Із Росії з любов'ю
Шрифт:
Він побачив типову для Балкан провінційну станцію. Похмурість будинків підкреслювалась грубою фактурою фасадного каменю. Запилюжена платформа лежала практично на землі, тож, аби вийти з вагона, треба було зробити добрячий стрибок униз. Неподалік греблися кури і стовбичила купка неголених залізничних службовців, що ліниво дивилися на поїзд, навіть не намагаючись прибрати ділового вигляду. Гурт селян з клунками та плетеними кошиками юрмився поблизу митниці, наміряючись щонайшвидше перейти її й атакувати вагони третього класу.
Поруч з митницею на зачинених дверях виднівся напис «Поліція», який легко читався навіть з такої далекої відстані.
— Паспорти, будь ласка.
До коридору ввійшов чоловік у цивільному в супроводі двох поліцейських у темно-зеленій уніформі з пістолетами на чорних ременях. Попереду них ішов провідник і стукав у двері. Маніпулюючи пакою квитків і паспортів, наче колодою карт, він зупинився біля купе № 12 і виголосив темпераментну промову турецькою мовою. Як тільки він її скінчив, чоловік у цивільному жестом звелів поліцейським пройти наперед, а сам різко постукав у двері і, коли вони прочинились, увійшов до купе. Поліцейські стали на чатах позаду нього.
Бонд ступив кілька кроків коридором. Він почув безладний набір фраз поганою німецькою мовою. Один із голосів зберігав спокій, другий був сполоханий і нервовий. Контроль вимагав пред'явити паспорт і квиток, їх не було. Може, гер Гольдфарб сам забрав їх у провідника? Ні? Чи справді гер Гольдфарб віддав їх провідникові? Природно. Тоді справи кепські. Потрібне розслідування. Немає сумніву, що німецьке консульство в Стамбулі все з'ясує (ця обіцянка викликала в Бонда посмішку). Залишається висловити жаль з того приводу, що геру Гольдфарбу доведеться перервати свою подорож. Певна річ, він продовжить її завтра після з'ясування обставин. Нехай гер Гольдфарб одягається. Його багаж доставлять до залу чекання.
Агент МДБ, який, мов вулканічна лава, вивергся в коридор, виявився уже знайомим Бондові гостем, котрого він бачив крізь перископ. Це був чорнявий, кавказького типу чоловік з жовтуватим обличчям, яке зараз посіріло від страху, і скуйовдженим чубом. Він мав на собі лише піжамну куртку, надягнену на голе тіло. Проте в його відчайдушній метушні не було нічого комічного. Рухався він так нервово, що мимохідь зачепив Бонда. Та біля дверей купе № 6 зупинився й трохи опорядив себе. Тоді шанобливо постукав. Двері прочинилися на довжину ланцюжка, і Бонд устиг побачити краєм ока товстий ніс та частину вуса. Ланцюжок скинули, і Гольдфарба впустили в купе. Запала тиша. Цивільний узявся перевіряти папери француженок у купе номер 9 і 10, а за ними настала черга Бонда. Ледь заглянувши в його паспорт, службовець одразу ж згорнув його і повернув провідникові.
— Ви подорожуєте з Керім-беєм? — запитав він Бонда французькою мовою. Його очі були незворушні.
— Так.
— Merci, monsieur. Bon voyage. — Чоловік у цивільному віддав честь. Тоді повернувся й нетерпляче постукав у купе № 6. Двері прочинились, і він увійшов усередину.
За п'ять хвилин двері рвучко розчахнулися. Чоловік у цивільному, весь виструнчений і офіційний, махнув рукою поліцейським, щось різко кинувши їм турецькою мовою. Тоді обернувся до дверей.
— Вважайте себе заарештованим. Меіn Неrr, спроба підкупу офіційної особи в Туреччині є серйозним злочином.
У поганій німецькій мові Гольдфарба пролунала погроза, але його урвало одне коротке й важке речення, що пролунало з глибини купе російською мовою. Гольдфарб знітився і з виряченими очима, мов сновида, почвалав коридором. Нарешті
— А тепер ваші папери, mein Herr. Будь ласка, підійдіть ближче. Я мушу звірити фото. — Чоловік у цивільному тримав німецький паспорт у зеленій оправі проти світла. — Прошу, ще ближче.
Неохоче, з блідим від гніву обличчям агент МДБ, що назвав себе Бенцом, вийшов у коридор в лискучій шовковій піжамі блакитного кольору. Важкі темні очі втупилися в Бонда, але лишилися цілком байдужими.
Службовець згорнув паспорт і віддав його провідникові.
— Ваші документи в порядку, mein Негг. А тепер прошу показати ваші речі. — У супроводі поліцейського він зайшов до купе. Агент МДБ повернувся до Бонда своєю блакитною спиною, спостерігаючи за перевіркою. Бонд відзначив, як віддимається тканина піжамної куртки під його лівою пахвою і випинається навколо талії грубий ремінь.
Перевірка закінчилася. Чоловік у цивільному холодно віддав честь і пішов собі далі. Агент МДБ повернувся до свого купе, хряпнувши за собою дверима.
«Шкода,— подумав Бонд,— вибув лише один».
Він підійшов до вікна. Якийсь кремезний чоловік у сірому фетровому капелюсі, аж киплячи від люті, у супроводі поліцейського чалапав до дверей з написом «Поліція». В кінці коридору грюкнули двері. То ще один поліцейський виводив із вагона Гольдфарба. Пригнічений, з опущеними плечима та похиленою головою, він перетнув брудну платформу й зник за тими ж таки дверима.
Цього разу паровоз свиснув в інший спосіб — у машиніста-грека був свій хвацький почерк. Клацнув замок вихідних дверей. Чоловік у цивільному і поліцейський неквапом рушили до станції. Вартовий, що стояв у самому кінці поїзда, поглянув на годинник і підняв прапорець. Вагони сіпнуло, паровоз уривчасто зачахкав, і передня половина «Східного експресу» зрушила з місця. Решта вагонів, що мали вирушити на північ, залишилася біля брудної платформи чекати відправлення за «залізну завісу», яка починалася від Драгомана, розташованого на болгарському кордоні за п'ятдесят миль звідти.
Бонд опустив вікно і востаннє поглянув на турецький кордон, де в голій кімнаті залишилось сидіти двоє людей, розмірковуючи про своє майбутнє, що рівнозначне смертному вироку. Дві пташки збито, подумав він. Дві з трьох. Тепер шанси мають кращий вигляд. Бонд дивився на сіру порохняву платформу з її курми та маленькою чорною постаттю вартового, аж поки довгий поїзд досяг виїзної стрілки й рвучко вимчав на головну колію. Бонд поглянув на безбарвний висушений краєвид у напрямі золотої гінеї сонця, що котилося вгору над Турецькою рівниною. Мав бути чудовий день.
Бонд виринув з потоку прохолодного вранішнього повітря і підняв вікно. Рішення прийнято: він залишиться в поїзді і побачить, чим воно все скінчиться.
Розділ 23
По Греції
Гаряча кава з убогого маленького буфету в Пітіоні (вагон-ресторан мали причепити аж перед обідом), формальний візит грецької митниці і такий самий формальний паспортний контроль. Постіль уже прибрано, і спальні полиці піднято й зафіксовано у верхньому положенні. Поїзд поспішав на південь, до Егейського моря. За вікном додалося світла й кольорів. Повітря стало сухішим. На маленьких станціях і в полях траплялися симпатичні люди. Кукурудза, соняшники, виноград. На спеціальних підставках проти сонця сушився тютюн. Як і обіцяв Дарко, настав зовсім інший день.