Загадка однієї неділі
Шрифт:
Зупинились аж на розі біля церкви. Я перетнув дорогу і розплатився з Хасінто (так звали водія таксі). Бачив, як Каліостро віддав свій халат-балахон коротуну; потім він пішов вулицею Вільєгас, тоді коли його напарник вулицею Крісто, в бік молу. Я подякував Хасінто і чкурнув услід за Каліостро.
Каліостро ішов вулицею Віпьєгас аж до самої Обіс-по, а там завернув до центру міста. Йшов неквапно, несміло, тож беззастережно його можна було прийняти за цілком сумирного городянина. Біля книгарні «Культураль» він перетнув вулицю і зупинився у скверику Альбеар. Поки він закурював, я удавав, що роздивляюсь книги
Дійшовши до вулиці Дувре, Каліостро оглянувся назад; я передбачав цей його порух і вчасно нахилився, поставивши ногу на буфер автомобіля, який стояв перед будинком Національного театру, начебто для того, щоб зав'язати шнурок. Він відшпурнув недопалок і пішов вулицею Сан-Рафаель. Красуні йшли цією вулицею суцільним потоком. Цей нескінченний парад міг би викликати вигуки захоплення навіть у найсуворіших цінителів. Був таким Каліостро чи ні, я так і не дізнався, проте він якусь часину постояв там, схвально чи несхвально похитуючи головою, а потім зайшов до кінотеатру. Я слідом за ним. У залі темно, світився тільки екран. Показував якийсь мультфільм про каченятка Дональда. Я був немов сліпий. Щоб позбавити Каліостро змоги втекти від мене, я сів у останньому ряду. За кілька хвилин, коли мої очі призвичаїлися до темряви, я став оглядати залу. Глядачів у залі небагато, й з-поміж них — нікого, хто був би схожий на Каліостро. Я повільно пройшовся вздовж рядів, удаючи, що вибираю краще місце. Та Каліостро не побачив; замислившись, я кусав собі губи. Невже я вкоїв якусь дурницю і він помітив, що слідкую за ним? Так чи інакше, але я проґавив його.
Я вилаявся. Мабуть, він використав ту мить і дременув, коли я нічого не бачив. Думаючи так, я зневажливо гмукнув. Ще б пак, зовсім не обов'язково мати високорозвинутий інтелект, щоб, зайшовши в одні двері, вийти крізь інші, тоді як я чекав, мов той бовдур, поки мої очі призвичаються до темряви. Ясна річ — я зіграв простака.
Я вже зібрався було йти з кінотеатру, коли побачив, що якийсь чоловік вийшов з туалету. То був не Каліостро, проте це навело мене на думку про всяк випадок заглянути ще й туди. Щось мугикаючи собі під ніс, прочинив двері. Там стояли, розмовляючи, двоє. Один із них — вуличний ілюзіоніст. Помітивши, мене, Каліостро урвав розмову і кинув на мене розлючений погляд, я байдуже підійшов до умивальника, а коли мив руки, непомітно зазирнув у дзеркало. Я побачив, як співбесідник ілюзіоніста вручив йому щось і вийшов; я посушив руки і, не обертаючись, теж вийшов. Зі свого місця я невідривно спостерігав за дверима. Люди заходили і виходили, лиш Каліостро зоставався всередині. Не було сумніву, що цей пройда займається перепродажем наркотиків. Хвилин за двадцять він вийшов з туалету, затиснувши в зубах щойно запалену сигарету.
Я зрозумів, що сидіти йому там більше нічого, і вирішив піти, щоб випередити його. Ідея виявилась вірною, адже мультиплікат для Каліостро і ламаного шеляга був не вартий. Прикритий стіною будинку, що стояв навпроти, я бачив, як він пішов у бік консульства. Дозволив йому відійти на достатню відстань і тоді пішов слідом за ним.
На вулиці Анімас він раптово повернувся, перевіряючи, чи за ним не стежать. Я завмер, і зачав розмову з чоловіком, який випадково виявився поруч. Задав йому якесь безглузде запитання, хоч про людське око це виглядало як вельми приємна бесіда. Коли Каліостро зник за рогом, я на півслові полишив свого співбесідника і кинувся навздогін. Проминувши Американський клуб, він зайшов до кафетерію. Причаївшись за однією з колон Палацу образотворчих мистецтв, я бачив, як за п'ять хвилин він вийшов звідти, уминаючи бутерброд. Каліостро йшов собі вулицею Емпедрадо, потім звернув на Агуакате. В мене вже терпець увірвався, і я навіть подумав у відчаї, що цей негідник уже давно викрив мене й тепер залюбки знущається з мене.
З неба впало кілька краплин — явних
В його погляді прозирав переляк. Він був подібний до загнаного в клітку хижака. Його співбесідник, навпаки, зберігав байдужість, хоч я не мав сумніву, що вона удавана.
Я наказав їм покласти руки на стіл, але Каліостро, вивергаючи прокльони, кинувся на мене, мов бик. Я встиг відсторонитися і рукояткою пістолета щосили вдарив його в потилицю. Його тіло важко гухнуло на долівку.
Другий суб'єкт не гаяв часу — сунув руку в шухляду стола... Однак витягти її звідти не встиг — різким ударом коліна я прищемив її в шухляді, а потім теж хряпнув його пістолетом по обличчю. Пустивши очі під лоба, суб'єкт процідив крізь зуби щось непристойне і вийняв з шухляди поранену руку. На останній фаланзі його мізинця стирчав відросток. Це був Шестипалий.
Я вхопив його за барки і примусив стати обличчям до стіни для обшуку. Зброї при ньому не було, я витяг пістолет із шухляди і кинув його собі в кишеню. Потім сів сам і показав на стілець йому.
Шестипалий приголомшено сів. Сплюнувши кілька разів кров'ю, він пробурмотів:
— Хто... хто ви, в біса, за один?
Він щосили притис до себе руку, обличчя його кривилося від болю. Либонь, він не впізнав мене. Мій одяг був пошматований, а сам я виглядав так, ніби тільки що втік з пекла.
— Я Apec — пригадуєте? Той самий бевзь, котрий мав правити за козла відпущення замість вас.
— Чого ви хочете від мене? — спитав він.— Я вам нічого не заподіяв.
— Принесіть-но «Балерину»,—наказав я.—А тоді підемо в поліцію.
— Тепер зрозумів,— відказав він.— Ви хочете заслонитися мною, але вам це не вдасться. Якщо зачепите мене, я втоплю вас, Аресе. Ви погрузнете в багнюці разом зі мною. Я всього тільки злодій, а ви — вбивця.
— Годі грати комедію. Шестипалий! Не на того натрапив. Зізнавайся, ти вбив красуню?
Він презирливо сплюнув.
— Мені начхати на ваші слова,— процідив він.— Я ж то знаю, що вбивця ви. Сам же бачив.
— Що бачив?
— Тобто...— затнувся він,— ви перебували в кімнаті разом з трупом, коли там опинився я.
В цю мить у мене сяйнула думка: цілком імовірно, що Шестипалий каже правду. Я ж пробрався до будинку о дев'ятій вечора, коли Сусанна вже більше години була мертвою. Якщо вбивцею був Шестипалий, то якого біса він зоставався б у будинку ще протягом години? Хтось явно прагне обвести мене довкола пальця. Але хто це? Сенатор? Падуа? Рамераль?
Я пильно глянув йому в очі.
— Коли ви не вбивали її, то чого ж торохнули мене по голові? — спитав я.
— Я вирішив, що це ви вбивця і непогано було б вам же пришити й крадіжку. Тоді мені легше було б продати картину і коштовності.
— Дурень! — вигукнув я. — Та хіба запідозрила б мене поліція в крадіжці, коли виявила б там без награбованих речей?
Він зневажливо осміхнувся.
— Тим-то я й позабруднював стіни відбитками ваших пальців і подзвонив нишпоркам, коли вирішив, що ви вже встигли ушитися звідти, Аресе. Я ж бо торохнув вас не надто сильно,— цинічно додав він.