Загадка однієї неділі
Шрифт:
— Ми все ще можемо притягнути вас за вторгнення до чужого житла, Аресе,— пробурчав Гастон.— Тож поводьтеся розсудливо,— промовив він погрозливо,— і не виїздіть з міста.
— Зайва рекомендація,— відказав я. — У мене ще чимало справ лишилося тут.
— Діло ваше! Тільки вислухайте мене як слід, Аресе.— Перебивши мене на півслові, Гастон став розмахувати руками перед моїм носом, що занадто дратувало мене.— Не подумайте встрявати в цю історію! Попереджаю вас.
Я всміхнувся, забрав свої документи й пішов. Коли двері поліцейського участку лишилися позаду,
Закуривши, я зі сходинок споглядав потік машин. На протилежному боці вулиці в автомобілі зі зйом-ним верхом сиділа Гленда Рамірес. Вона натиснула на клаксон і енергійно замахала рукою, запрошуючи мене. Я спустився сходами й підійшов до неї. Вона здалася мені жінкою моїх мрій, а втім, може, й насправді була такою, бо одяг мала на собі не того школярського покрою, який робив її зовсім юним дівчиськом. Тепер це була жінка. Чарівна жінка з лукавою усмішкою на вустах.
— Підвезти вас куди-небудь?
— Ні,— відказав я.— В мене і без цього купа проблем.
— Чому ж ви гадаєте, що я стану для вас новою проблемою?
— Спитайте про це в дзеркала,— відповів я і пішов геть.
— Зачекайте, Аресе. Річ у тому, що я обіцяла батькові привезти вас до нас додому. Він чекає вас.
— Ваш батько? Це неможливо! Адже він не знає мене!
— Він здогадується, якої ви думки про нього. Ось чому він і послав мене. Вони всі вважають, що мої чари всепереможні. Навіть і я так подумала,— зізналась, сумно всміхаючись. Потім граціозно підібрала вуста і прошепотіла: — Чого ж ви бажаєте? Щоб я програла?
— Ні, цього не можна допустити,— мовив я, даруючи і їй усмішку.— Я вдячний вам за сьогоднішній учинок. Уявляю, яких зусиль вам, певне, коштувало здолати свої сумніви й посвідчити тут на мою користь!
Вона знову сумно всміхнулася.
— Я все ще заслуговую у вас на таку жахливу репутацію? — В її голосі вловлювався прихований докір.— Не стану заперечувати, де в чому ви маєте рацію. Але тільки не в цьому. Ви ж також поводилися нелояльно з моїм батьком. Коли я прочитала, що смерть Сусанни настала між пів на восьму і восьмою годиною, мала намір піти і зробити заяву, але він заборонив мені. Сказав, що ви втаїли один лист і намагались ним шантажувати його. Це правда, Аресе?
Я усміхнувся. Ну й дойда ж оцей сенатор — у вушко голки пролізе.
Я сів у машину.
— Подивимось, чого бажає сенатор,— сказав я, полишивши її запитання без відповіді.
Вона скоса поглянула на мене й неквапно повела машину вперед. Правила автомобілем вона непогано, ії погляд був спрямований на дорогу, і вона не відводила його від неї під час розмови. Я мав змогу вдосталь намилуватися ії профілем. У неї не було тієї досконалості старогрецької богині, якою, мабуть, відзначався профіль Сусанни. Але сенаторова дочка мала досить принад, щоб задовольнити найвишуканіший смак.
Зупинились ми напроти особняка. Вона вийшла і, не обертаючись, попрямувала до дверей. Хода в неї була легка, а граціозне погойдування стегнами компенсувало те, що лишалося
Я рушив за нею широким коридором, з якого вийшли у засаджений деревами патіо. Чудово жилося сенаторові. Втім, не одному йому. їм усім варто було лиш руку простягнути, і ось вона, республіка, до їх послуг. Одного погляду було мені досить, щоби все зрозуміти. Під круглим навісом за столом сидів сенатор у шортах, розмовляючи з якимсь суб'єктом. Трохи далі бавився з породистим собакою, прив'язаним ланцюгом до дерева, один із тих мерзотників, котрі оце недавно влаштували мені побоїще. З іншого боку сиділо на краю басейну двоє дівчат, спустивши ноги і теліпаючи ними в нерухомій воді.
Той тип, що бесідував із сенатором, жестом звернув його увагу на мене, і сенатор обернувся.
— Глядіть-но, сеньйор Apec власною персоною! — з ентузіазмом вигукнув він.— Підходьте, Аресе, підходьте й сідайте.
— У вас є про що побалакати, а мене чекає басейн,— мовила Гленда.— Лишаю вас самих.
Подарувавши батькові на прощання милу гримасу, вона сховалася в будинку.
— Аресе, це сеньйор Контрерас,— промовив сенатор, рекомендуючи мені свого співбесідника.— Мій помічник по зв'язках з громадськістю, так би мовити, імпресаріо.
Я не зміг утриматись від посмішки. Сенатор живе на всю губу — все одно що голлівудський актор.
Я сів за стіл.
— А хто он той? — спитав я, вказуючи на суб'єкта, котрий бавився з собакою,— Ваш камердинер?
Він вибухнув реготом. Очиці в нього стали зовсім маленькими, а вилиці здулися.
— Ви не позбавлені почуття гумору, Аресе. Я не думав, що ви пізнаєте його.
Він знову залився сміхом. Мабуть, це в нього така була відповідь. Ясна річ, сенатор же мене зовсім не знав.
— Пийте, Аресе,— сказав він, указуючи на шейкер для коктейлю.— Цей коктейль — домашнього виготовлення. Вам сподобається.— Я взяв собі келих і налив трохи. Коктейль був охолоджений як годиться, але я кинув у келих іще кубик льоду. Перед тим, як вихилити, запитав:
— Що у нас на порядку денному, сенаторе?
Сенатор підніс свій келих і став задумливо розглядати його. Потім поставив келих на стіл, навіть не притулившись губами.
— Наші стосунки ніколи не були щиросердними, Аресе,— поскаржився він.— Проте, чорт забери, ви поводилися... Розтовкмач-но йому це ти, Контрерас,— закінчив він зі збентеженим виразом обличчя.— Я ніколи не був мастаком на промови.
Я ще ковтнув коктейлю і обернувся до сенаторового «імпресаріо». Це був вельми манірний молодик, чиї повіки неспокійно сіпалися. Ось він підвів свої несміливі очі на мене.
— Це справа досить делікатна, сеньйоре Apec. Ваші ризиковані заяви можуть завдати серйозної шкоди сенаторові у зв'язку з наступними виборами.— Тут молодик зробив паузу і став допитливо розглядати мене, безперервно моргаючи.
— Ти про що, хлопче? — іронічно спитав я.
— Карамба! Звісно ж, про... про стосунки сенатора з сеньйорою Сусанною Діас. Про листи!