Загадка однієї неділі
Шрифт:
— То де «Балерина», Аресе?
Переступивши через труп Шестипалого, що лежав з розкиданими ногами, я пішов до умивальника. Від прохолодної води голова в мене трохи прояснішала.
Я повернувся до стільця й сів. На столі знаходились майже всі речі, вкрадені в Сусанни, серед яких, справді, не вистачало тільки «Балерини». Лю-мей не спроможна була б упоратися краще. Я глянув на годинник: було вже за північ; а земля ж обертається швидко, і зараз Лю-мей з Батлером, цілком імовірно, підсміюються десь у затишному місці над тим, як удало вони облагодили
— А китаянка?
Гастон зиркнув на Гонсалеса і вибухнув сміхом. Той, теж осміхнувшись, глянув на мене.
— Гаразд, Аресе, невже ви зовсім позбавлені уяви? Чи гадаєте, що знову приспите нас баєчками?
Я стомлено зітхнув:
— Його отруїла китаянка — Батлерова дружина; а коли я спробував був надати йому допомогу, вона тарахнула мене по голові.— Мені самому це пояснення здалося сміховинним.
— Для детектива ви надто наївний,— насмішкувато промовив Гастон.
— Ваше життя минає в побоях, які ви одержуєте в чужих кімнатах,— додав Гонсалес і звернувся до того кретина, який підглядав у дверях: — Тут була сьогодні ввечері якась китаянка?
— Він, коли прийшов, питав про якусь,— відповів тип.— Але я сказав йому цілком певно, що ніяка китаянка тут не мешкає. Тоді він спитав мене про цього,— і вказав на Шестипалого.
На поораному Гастоновому обличчі відбилася радість перемоги.
— На що ви розраховували, Аресе? Хотіли наштовхнути нас на фальшивий слід своєю китаянкою?
Я стенув плечима.
— Я отруїв його, а потім сам себе телепнув по голові.
— Або він телепнув вас якраз перед тим, як упав отруєний,— заперечив Гонсалес.
— Ат! Та ви в цій справі самі ж пошиєтеся в дурні.
— Ми поки що прощаємо вам ці дотепи, Аресе. Наше становище дозволяє нам це. Ви вбили Бламбіно, хоч украдені цінності зберігалися не в нього, а в його спільника Шестипалого; тому ви й пришли сюди за ними.
— Чому б вам, поки обмірковуємо це діло, не спробувати затримати Батлера і його дружину? Справа варта уваги. Та мерщій! Чого ви гаєтесь?
— Який ви кумедний, Аресе! Гаразд, коли ви вже так наполягаєте — ходім до відділка. Там оповісте все, що ми зажадаємо знати... Все, Аресе.
Я зітхнув. До кімнати зайшов ще один поліцей ський.
— Лейтенанте, вас просять до телефону,— сказав Гастону.
За п'ять хвилин Гастон вернувся з розсердженим виглядом.
— Ну, Аресе, викладайте все про ту вашу китаяночку.
Гонсалес здивовано підвів голову.
— Що скоїлось? — спитав.
Гастон повернувся до нього.
— Батлер і китаянка загинули у своєму будинку. Стався вибух, коли вони намагались відчинити якусь шкатулку, всередині котрої нібито була якась порцелянова річ...
— Помста Шестипалого,— проказав я.
Гастон заінтриговано зиркнув на мене.
— До речі, Аресе, у чім зав'язка всієї цієї драми? Що містилось у цій шкатулці, яка призвела до смерті Батлера і його дружину?
Я посміхнувся.
— Лотерея.
Гастон роздратовано грюкнув об стіл.
— Ви й далі глузуєте,
— Вам це здається жартом? Дотепності в цьому мало — я знаю. Але ще я знаю і те, що Батлер сподівався витягти із шкатулки виграшний лотерейний квиток, якого подарував Сусанні Вертьєнтес.
— Це виглядає надто загадково,— зауважив Гастон. — Краще б вам розповісти про все спочатку.
Я знизав плечима.
— Не так уже й загадково,— відповів я.— Слухайте...
Коли я скінчив розповідь, лейтенант і Рене багатозначно перезирнулися.
Настала довга тиша.
— Ось те, що могло вас зацікавити,— повторив я.—Дальшу історію ви, напевне, добре знаєте з матеріалів справи і з газет того часу. Про це ж писали чимало.
Лейтенант підвівся й вимкнув магнітофон.
— Більше інформації ми не потребуємо,—мовив.— Усе підтверджується, Аресе. Неймовірно, як у вашому мозку збереглася кожна деталь таких давніх подій.
Я гірко всміхнувся:
— Ви здивовані?
— Ні,—визнав він,—усвідомлюю, що в аналогічній ситуації, може б, і я зберіг усі подробиці з такою ж ретельністю. Зараз лейтенант,— він указав на Рене,— повідомить деякі дані, яких ви не знаєте. Це допоможе вам доповнити картину тих подій (хоч це вже, звичайно, й ні до чого), які так позначились на вашому житті. Після цього ви матимете змогу спокійно піти собі додому, забути про все це страхіття і розпочати нове життя. У нас перед кожним, хто бажає працювати, відкрито широкі можливості.
Виснажливе напруження, якого зазнали мої нерви, різко спало. Я відчув невимовну насолоду, коли усвідомив, що можу вільно піти додому. Моє зворушення було таке глибоке, що я навіть не добирав, про що балакає Рене, аж поки той, аби привернути мою увагу, не вигукнув: «Агов, Аресе! Що ви на це скажете?»
— Даруйте, я вас не слухав,— зізнався йому.
Він злегка всміхнувся.
— Розумію, розумію,— мовив Рене і продовжив: — я вас запитував, чи знаєте ви про те, що того негідника Гастона було розстріляно за контрреволюційну діяльність незадовго до вторгнення найманців на Плайя-Хірон.
— Уявлення не мав,— признався.
— Так ось,— вів далі Рене,— незадовго до страти Гастон написав заяву, в якій, серед інших злочинів, зізнався і в тому, що одержав од невідомої особи десять тисяч доларів на те, щоб збирати проти вас докази. Йому було обіцяно ще десять тисяч (він їх також одержав пізніше), якщо зможе запроторити вас до в'язниці. У своїй сповіді він визнав, що спочатку запідозрював, ніби відправник грошей — сенатор Рамірес, але пізніше зміг упевнитись, що це припущення було хибним, хоч так ніколи й не дізнався, хто саме був справжнім подавачем хабара. Проте особисто я переконаний, що він знав-таки про це або принаймні здогадувався, хоча й не захотів того розкрити нам.