Заповіт мисливця
Шрифт:
— Ваша баєчка цікава, але зі мною в Карелії сталася ще цікавіша пригода.
Я швиденько зняв куртку, закачав рукав сорочки й показав Шульгіну шрам над ліктем.
— Бачили?
Шульгін здивовано прицмокнув і хотів щось сказати, та я перебив його.
— Мене поранено під час полювання на ведмедя. Кулею.
— Кулею? Хто ж це? — здивувався лісник.
— Підстрелив поранений ведмідь, — відповів я не моргнувши.
— Не вигадуйте, — буркнув Шульгін.
— Серйозно. Коли ведмідь кинувся на мене, я пальнув йому прямо в лапу.
Сказавши це, я повернувся й пішов геть від остовпілого Шульгіна. Лісничий щось буркнув і, нарешті, зареготав. А я швиденько попрямував галявиною шукати товаришів.
Сама пригода й білування ведмедя забрали чимало часу, а тому нам довелося отаборитися. Ми вибрали місце під горбам на березі струмка. З ведмедя Старобор узяв тільки задні стегна, засолив їх і обклав хвоєю. Єменка й Чижов поралися біля шкури, вишкрібаючи з неї жир і натираючи попелом.
— Ну от, шановний Олегу Андрійовичу, ви маєте ще одну пам'ятку про тайгу, — оказав Чижов. — Але якщо й надалі так підуть справи, то наш в'ючак не потягне здобичі.
— Майбутні трофеї можете сміло вантажити на мого коня, — гукнув Шульгін.
Після доброї вечері всі пили чай з «пахучою галузкою». Ми відчували спрагу й наливали кухоль за кухлем, хоч сам напій мало кому подобався.
Я підсів до Тамари та Олега, щоб запитати, як оправи, але дівчина заговорила першою.
— Я послухалася вашої поради, бо вважаю, що ми з Олегом ще мало знайомі. Нам, справді, варто частіше бувати разом, щоб краще познайомитись. Як ви гадаєте?
— Чим швидше ви впізнаєте одне одного, тим краще.
— Те саме казав і я, але в Тамари свої погляди. Може, разом нам пощастить її умовити.
— Навіщо! Хіба не ясно, що ми знаємо одне одного настільки, щоб сміливо судити про глибину почуттів, які спалахнули так раптово?
Олег допитливо глянув на мене, але я заперечливо похитав головою і звернувся до Тамари:
— Може, ви ще скажете, що для пізнання навколишнього світу і себе самого однаково що вивчати — зорі чи власне серце? На це я міг би відповісти, що ви нещирі або начиталися старих книг. А це вам не личить. Запам'ятайте, Тамаро: щасливий той, хто любить серцем і без зайвого самоаналізу може сказати, наскільки його любов справжня й міцна.
— Ви це з досвіду чи теж десь вичитали? — сміючись, запитала дівчина.
— Це уроки життя, — відповів я сухо. Тамара замислилась, а потім суворо сказала:
— Чиїсь погляди на любов не повинні бути для нас еталоном. Думаю, що ми з Олегом порозуміємось і зможемо щось вирішити тільки після повернення до Вертловки.
— Ну, звичайно, я — за! — прохопився Олег, поглянувши на Тамару. І мені здалося в цю мить, що вони розуміють одне одного по очах, читаючи поглядом те, чого раніш не помічали і до чого іншим немає ніякого діла.
Я підвівся й пішов до палатки.
Незабаром зовсім стемніло. Ми вкладалися спати, але сон ніби
Ось я бачу, як Олег підводиться і бурчить:
— І що воно таке? Ніяк не засну, ніби щось примушує мене повертатися з боку на бік!
Із сусідньої палатки теж почулася розмова, нарешті, звідти визирнув Чижов.
— І ви зорюєте, мов сови? Можу вас потішити: ніхто з нас тепер не засне. Чай «пахуча галузка» дасть себе знати — поверне бадьорість і прожене сон. Місцеві мисливці просто полюють на нього і не випадково. Самі бачите, зілля справді проганяє втому. А це дуже важливо для мисливця, особливо тоді, коли день або й два доводиться ганятися за якоюсь звіриною з коштовним хутром. Може, колись трапиться, то ви вже знаєте, що треба вживати. А тепер на добраніч, якщо ви зможете подолати бадьорість і заснути.
Ми задрімали тільки перед світанком. Здавалося, я ще й не спав, коли пролунав знайомий усім сигнал Чижова: «кукурікання» і «лопотіння крильми».
Ми швидко поснідали і незабаром були вже в сідлах.
Єменка попередив, що шлях далі важкий, і порадив бути обережними. Скоро ми пересвідчилися, що він казав правду.
Перед нами лежала місцевість, пересічена горбами і глибокими ярами. Повсюди ріс густий ліс — чудові кедри, смереки, модрини. Ми їхали ніби по килиму. Серед розкішних трав і різноманітних ягід виднілася типова сибірська рослина бадан — так званий монгольський чай, який, звичайно, нічого спільного не має зі справжнім чаєм. Проміння сонця відбивається на його великому листі, а на товстих стеблах висять, ніби грона, яскраві рожеві квіти.
Але в цій красивій місцевості дорога дуже небезпечна. Земля тут всіяна великим камінням, якого не видно в заростях різних трав і високої папороті. Коні легко можуть покалічитись. Ось чому нам доводилося просуватись дуже обережно. Незабаром ми зупинилися перед високою горою, яка здіймалася в небо, ніби гігантське крісло.
— Он бачите стежинку на скелі? — показував Єменка. — Ловці соболів там частенько нівечать своїх коней. Якщо не спішитися, кінь може потрапити в розколину і зламати собі ноги. Найкраще, коли ми трохи відпочинемо тут, а потім уже подряпаємось до небес. Коней поведемо на поводі.
Підніматись на гору було справді важко. Піт з нас лився ручаями. Змилені коні пирхали, важко дихаючи, але йшли, обережно ступаючи між камінням. І ось, нарешті, вершина. Перед нами відкрився чудовий краєвид.
Величезна долина простяглася внизу у всій своїй незайманій красі і величі. Половину долини осявало сонце, а друга половина була в тіні. Велика хмара над обрієм повільно опускалася, мов театральна завіса, поки зовсім не закрила сонце. За кілька хвилин стемніло. Рвучкий вітер несподівано дунув так, що Олег, який стояв, спершись на берізку, мало не впав, підкошений невидимою силою. Почалася буря.