І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько. (Кн. 4)
Шрифт:
ЖАХЛИВА ПРИГОДА У ЛІСІ
Малесеньке Муфтикове авто щодуху мчало по шосе. Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько поспішали до моря. Вони жадали відпочинку. Трійця друзів мріяла про лагідне хлюпотіння морських хвиль і хотіла набратися сил, насолоджуючись морським повітрям.
— Мо-ре, мо-ре моє…— Півчеревичок
Та за мить мусив урвати пісню, бо Комірчик, оце малесеньке Муфтикове собача, звів догори писок і заскімлив.
Світило сонце. Незважаючи на те, що надійшла осінь, було майже по-літньому. Певне, вода в морі ще тепла…
Вони заїхали до лісу. Оскільки цією дорогою ще не проїздили, Муфтик зупинив авто, щоб роздивитися карту.
— Щось вельми закрутисте, — сказав він по хвилі. — Звичайно, через ліс до моря ближче, але…
— Через ліс?! — вигукнув Мохобородько, уриваючи Муфтика — Мені страшенно кортить поїхати через ліс!
— І я не маю нічого проти, — обізвався Муфтик. —Та, на жаль, лісові стежки на карті не позначено. Тож ми опинимося в лісі, наче в мішку, і далі доведеться пробиратися, так би мовити, майже наосліп.
Одначе Півчеревичок підтримав Мохобородька.
— Принаймні коротша дорога набагато пряміша, ніж кружляти навколо, — гаряче вигукнув він. — І не можемо ми жити, втупившись у цю карту!
Муфтик вагався.
— Ці лісові стежки, — роздумував він. —Ніколи не знаєш до пуття, куди вони зрештою виведуть.
Проте це зауваження не похитнуло самовпевненості Півчеревичка.
— Всі дороги ведуть до моря! — вигукнув він. — Хіба ти не знаєш оцієї приказки?
Муфтик нічого не відповів, натомість почав ще уважніше роздивлятися карту.
— Праворуч, на другому кінці лісу, — море, — нарешті мовив він. — А ліворуч розляглося велике болото. Чи немає подібної приказки, що всі дороги ведуть до болота.
— Такої немає, — випалив Півчеревичок. Муфтик усміхнувся і згорнув карту.
— Ну, хай буде так. Поїдемо через ліс, якщо ви обоє так хочете.
— Могли б принагідно завернути на болото, — зрадів Мохобородько. — А раптом нам пощастить знайти морошку! Вона вельми полюбляє вологу, через це і росте частіше всього на болотах. Коли я був маленький і часто купався у ванні, у моїй бороді коли-не-коли виростали морошкові ягоди. І це я вам кажу, щоб знали: морошкові ягоди — найсмачніші в світі!
— Ой як хочеться! — ковтнув слинку Півчеревичок. — Звісно, могли б дістатися до місцини, де чудова морошка.
Одначе Муфтик рішуче відхилив отакий намір.
— У болоті авто може захряснути в багнюці, — застеріг він. — Треба прямувати до моря, тому що наша мета — море, а не морошка.
Цього разу Муфтиків голос продзвенів так наполегливо, що Мохобородько й Півчеревичок уже й слівцем не обмовилися про морошку.
Муфтик увімкнув мотора. Фургончик деякий
Мохобородько розчинив віконця.
— Яке повітря! — зачаровано вихопилось у нього. — Які лісові пахощі!
Про себе Мохобородько мусив визнати, що ліс може замінити йому навіть море. На його думку, їхня мандрівка до моря могла б тривати довго-довго!
Авто, стиха фуркочучи, просувалося все далі в лісову глибочінь. Ой, лісе, лісе! Яка краса і який спокій навколо! Поглядаючи з віконець, маленькі чоловічки не помічали, як минав час. Уже настав вечір. І раптом Муфтик помітив струмок, який жебонів біля лісової дороги, і натиснув на гальма.
— Треба запастися водою, — сказав він. Це була правда. Вони полишили місто, не підготувавшись до подорожі. Великий молочний бідон, у якому тримали воду, стояв напівпорожній у кутку фургончика.
Муфтик підвівся з-за керма, знайшов цеберку і вийшов із машини. Мохобородько та Півчеревичок ступили за ним, щоб скористатися з нагоди подихати чистим повітрям і розім’яти кісточки. А як же Комірчик?
Що сталося з Комірчиком? Собача сиділо в авто й жалісливо підвивало.
— Уявляєте, — здивувався Мохобородько. — Собака просто тремтить.
— Тремтить? — стурбовано запитав Муфтик. — Чи не лихоманка в бідолахи?
Півчеревичок торкнувся собачого носика.
— Ніс холодний, — сказав він. — Тільки чомусь вельми посмикуються ніздрі.
Тепер помітили всі, що Комірчик старанно втягує повітря. Собача ніби відчувало якийсь незнайомий запах.
— Що ж це в повітрі? — зронив Мохобородько.
Муфтик простягнув руку і заспокійливо погладив тремтливий зашийок Комірця.
— Не хвилюйся, золотенький, — ніжно промовив він. — Я принесу води, й відразу ж поїдемо далі.
Собака перестав скавуліти, ніби заспокоївся, і Муфтик пішов по воду. Тримаючи в руці відро, він хутко ступав до струмка.
І тут сталася пригода.
Собака! Буцімто з-під землі перед Муфтиком постав величезний собацюга. Жовто-сірий. Хвіст обвислий. Вуха нашорошені. Очиська злісно виблискують.
— Начебто вовк, — сполотнівши, прошепотів Півчеревичок.
А Мохобородько ствердив:
— Так і є, вовк!
Ось чому… Ось чому страх огорнув Комірчика… Собача відчуло наближення сіроманця. Ох, як же вони раніше не здогадувались про це!
— Цу-цу, — став підгукувати вовка Муфтик.
Лише один раз і підгукнув. Далі все сталося блискавично.
Зненацька Муфтик опинився на землі. Цеберка брязнула, покотилася вбік. Вовк зграбастав Муфтика за муфту і закинув собі за спину, мов лантух. І зник. Десь запропав між кущів.
Півчеревичок, увесь сірий з лиця, вихопив із кишені рогатку, але цілитися було ні в кого. А Мохобородько стояв непорушно, наче обернувся на соляний стовп, і порожніми очима дивився туди, де щойно були вовк і Муфтик.