Зоряний Корсар
Шрифт:
— Тоді вбивство?
— Не спіши поперед батька в пекло. Ти не дослухав. Справа в тому, що на заводі виявилася розтрата. Триста тисяч. Кумекаєш? Всі нитки ведуть до Курінного.
— А до чого тут ми, криміналісти? Невже міліція хоче, щоб ми…
— Саме так. Щоб ми знайшли…
— Без агентури, без коштів?
— Дослухай, — сердито сказав шеф, уколовши підлеглого гострим поглядом сірих очей. — У Курінного була сім’я. Дружина і донька. Дружина вмерла. Інфаркт. Се, те, конфіскація майна, виселення, всілякі тривоги. Ну ясно, звикла жінка до розкоші, до пошани, а тут рантом…
— Гаразд,
— Вона живе й працює в Києві. Ось тут записано, де і що…
— То ви хочете…
— Еге, я хочу. Безумовно, дочка знає щось про батька. Він був сумлінним сім’янином. Не міг забути про дочку. Завдання в тому, щоб…
— Мені це не подобається, — перебив Бова, чухаючи потилицю. — Хай міліція запитає ЇЇ.
— Наївний ти, голубе, — скептично мовив шеф. — Вони вже її сто разів запитували. Не знає, і все…
— А нам вона скаже, ви гадаєте?
— Треба діяти так, щоб сказала. Справа дуже важлива. Державна. Злочинець десь живе, напевне, має інше ім’я. І знову може вчинити злочин. Збагнув?
— Збагнути я збагнув. Та чи не здається вам, що це…
— Що?
— Підлість.
— Чому? — Кущики-брови шефа поповзли на чоло.
— Не знаю. Підлість не завжди можна визначити за буквою параграфу.
— Треба діяти. Ясно? Виконуй завдання. Ти солдат. А не можеш — прошу подати заяву про звільнення. Ти, йдучи вчитися на криміналіста, думав працювати в білих рукавичках?
— Гаразд, гаразд, — примирливо сказав Григір і важко зітхнув. — Згода. Раз треба, то треба.
— Ось візьми. Тут усе записано — що, як, де. Додаткові інструкції можеш отримати в карному розшуку, якщо вони є. Гадаю, що добути їх повинен ти сам…
— Спробую. — Узявши з рук шефа аркушик, Бова склав його вчетверо, поклав у горішню кишеню сірої спортивної сорочки. — Як тільки до неї підступитися?
— А це вже твоя справа, — повчально сказав шеф. — Учився, держава на тебе тратила грошенята, тепер покажи, на що ти здатний. Шевця не треба вчити чоботи шити, кота мишей ловити. Що — неправда хіба? Лови мишей, брате, коли ти криміналіст. Знайомся з її знайомими, з нею, з її начальством, коротше кажучи, з ким завгодно, а інформацію про її батька мені добудь.
— Термін?
— До п’ятнадцятого липня. Вважаю, що досить. Що ми сьогодні маємо? — Шеф глянув на календар. — Чотирнадцяте травня. Отже, даю тобі два місяці. І один день, хе-хе! На роздуми. Можеш не приходити сюди. Переодягнися дівчиною, дідом, сажотрусом, коли тобі це до вподоби. Що? Ображаєшся? Ти ж полюбляєш містифікації? Ну, жартую. Якщо розкусиш цей горішок — пошлю тебе… в одне містечко. Трохи вище, ніж ми тут, грішні, сидимо. Хе-хе! Зацікавився?
— Куди? — 3 надією запитав Григір.
— Не скажу, — хитро підморгнув шеф. — Цікавилися тобою. Деякі люди. Високі. Тим більше що ти кумекаєш у мовах різних, та ще в єресях окультних. Нащо воно їм потрібне — не відаю, а зацікавилися, зацікавилися. Не гіпнотизуй мене, все’дно не скажу. Виконаєш завдання, тоді інша річ. Бувай, братику!
Шеф потиснув Григору руку і знову заглибився в свої папери.
Бова вийшов у коридор.
Хлопці накинулися на нього, зашуміли, заінтриговані несподіваним викликом шефа.
— Розповідай!
— Чому мовчиш?
Григір одмахувався, все
— На інакше як у Баскервільський замок поїде наш Григір, — насмішкувато пробубонів низькорослий Ваня Хроненко. — У Н-ському колгоспі великий чорний пес із фосфоричними червоними очима щоночі тягає телят із ферми. Зникли також зоотехнік та дві доярки, які влаштували засідку. Знаменитий детектив Григір Бова поспішає до місця таємничого злочину, його зустрічають вдячні колгоспники…
— Блазень, — огризнувся Григір, замикаючи шухляду в своєму столі. — Зовсім не смішно…
— Григорчику, — не вгавав Ваня, прикладаючи долоні до грудей, як у традиційному індійському вітанні, — візьми мене з собою! Хто ж опише твої подвиги?
Хлопці сміялися. Григорій промовчав, пішов до секретаріату. Рая виписала службове відрядження на два місяці. Тепер він міг не потикати носа до контори, ставши повним господарем свого часу.
Бова вийшов на вулицю, обігнув Урядовий майдан, спустився фунікулером на Поділ. Ішов понад Дніпром, розмірковував. На душі було не дуже приємно. Хоч шеф і романтизував наступне його завдання, але Григір добре знав, що тут він зіткнеться з клубком людських трагедій. А сам буде у всій цій історії не легендарним детективом, а замаскованим шпиком. Якби йшлося про самого злочинця, а то, напевне, цілком невинна дівчина! Може, доки не пізно, повернутися до шефа, відмовитись? А що буде потім? Догана, кінець службової кар’єри, кінець усіх мрій…
Григір гірко усміхнувся. Мрії! Які вони далекі від реального життя. Доки він навчався у спеціальній школі, майбутнє здавалося сторінками захоплюючого роману. І в тому романі Бова неодмінно визволяв нещасних людей від бандитів, злочинців, які вступали у складний і довгий двобій з хоробрим героєм…
Довгі, бурхливі дискусії з товаришами. Яких тільки питань вони не піднімали! Чи є свобода волі? А якщо її нема — чи можна стверджувати поняття злочину? Адже тоді ніякого злочину нема, а лише дія індивіда — цілком закономірна й обумовлена суворою причинністю, яка не подобається більшості. А інколи й меншості. А право — перелік суб’єктивних постанов, які не можуть вважатися законом у точному значенні цього слова. Бо закон — це те, чого ніхто й ніщо не може порушити. Як у природі: хай спробує елементарна частка чи якийсь квант вийти з-під влади закону! Ніколи! А людина порушує встановлені суспільством закони. Отже, тут явні нелади з теорією…
Григір не погоджувався з такими твердженнями. Він відстоював свободу волі і закон, який випливав з космічного права. Цей термін він часто вживав у дискусії, за що його прозвали на юридичному факультеті вечірнього курсу Космоправом. «Гей, Космоправе, — гукали хлопці, — а в які рямця небесного закону ти втиснеш пришельців, скажімо, з Марса? Вони наших постанов не знають, навіть прийнятих Генеральною Асамблеєю, з нашими поняттями права не знайомі… Як тоді розцінювати їхній гіпогетичний напад на Землю? їхнє право вимагає експансії, щоб вижити, бо в них, наприклад, не вистачає ресурсів. А наше право спонукає до захисту, щоб зберегти культуру Землі. Як поєднати ці два права у спільному космічному праві?»