20 000 льє під водою
Шрифт:
— Оте сортування перлин, певно, робота загайна й марудна, — сказав канадець.
— Ні, друже мій. Це роблять за допомогою решіт із дірками різної величини. Перлини, що залишаються в рідкому решеті, котре має від двадцяти до вісімдесяти дірок, — це перлини першого ґатунку. Перлини, що не проходять крізь решето, яке має від ста до восьмисот дірок, — другого ґатунку. Нарешті перлини, що залишаються в решеті, котре має дев'ятсот — тисячу дірок, вважаються зернятками.
— Хитро придумано! — сказав Консель. — Я бачу, навіть класифікацію перлин механізовано.
— Коли судити з книжки Сірра, — відповів я, — цейлонські перлові родовища щороку приносять три мільйони акул.
— Франків! — поправив Консель.
— Еге ж, франків! Три мільйони франків, — похопився я. — Але, здається мені, тепер ці ловища не такі прибуткові, як перше. От хоч би взяти американські промисли. За Карла П'ятого вони щороку давали чотири мільйони чистого прибутку, нині ж од них дістають дві третини тої суми. А загалом річний прибуток усіх перлових промислів становить дев'ять мільйонів франків.
— Але трапляються окремі перлини, що коштують великих грошей, — зауважив Консель.
— Так, друже мій. Кажуть, ніби Цезар подарував Сервілії перлину вартістю, як на наші гроші, сто двадцять тисяч франків.
— А я чував, що в давнину якась дама пила розчинені оцтом перлини.
— Клеопатра! — уточнив Консель.
— Мабуть, не дуже приємне питво, — сказав Нед Ленд.
— Гидка штука, друже Неде, — відповів Консель. — Зате чарочка такого напою коштувала сто п'ятдесят тисяч франків. Неабиякі гроші!
— Була б ота дамочка моєю жінкою! — мовив Нед Ленд, промовисто глянувши на свої кулачиська.
— Нед Ленд — чоловік Клеопатри! — вигукнув Консель.
— Я трохи був не женився, Конселю, — статечно проказав канадець. — I не я винен, що діло не склеїлось. Я навіть купив перлове намисто своїй нареченій Кет Тендер. А вона пішла за іншого. Ну що ж! Намисто коштувало всього півтора долара! А які були перлини! Присягаюся, пане професоре, — жодна б не проскочила через найрідше сито.
— Мій любий Неде, — сміючись відповів я, — то були штучні перлини, простісінькі скляні кульки, наповнені перламутровою есенцією.
— Нехай навіть есенція, — опирався канадець, — але вона мусила дорого коштувати.
— Вона нічого не варта. Це не що інше, як срібляста речовина з верховодчиної луски, що її розчиняють азотною кислотою. Ціна їй — ламаний гріш.
— Тим-то Кет і пішла за іншого, — філософськи розміркував Нед.
— Ну, та повернімося до розмови про вартість перлів, — сказав я. — Гадаю, жоден монарх не має такої перлини, як капітан Немо…
— Оце вона? — запитався Консель, показуючи на чудову перлину під скляним ковпаком.
— Так. Думаю, що не схиблю, оцінивши її на два мільйони…
— Франків?! — вихопився Консель.
— Еге ж! — сказав я. — Два мільйони франків! А капітанові Немо, щоб здобути отакий скарб, досить було тільки нахилитися.
— Оце так штука! — вигукнув Нед Ленд. — А раптом узавтра й нам трапиться така сама!
— Еге ж! Дідька лисого, — мовив Консель.
— А
— А що нам робити з мільйонами на борту «Наутілуса»?
— Та на борту — нічого, а деінде? — сказав Нед Ленд.
— Гм! Деінде! — хитнув головою Консель.
— А воно правда, — втрутився я. — Нед Ленд має рацію. І якщо ми колись привеземо до Європи чи Америки перлину вартістю на кілька мільйонів, вона надасть більшої переконливості, а водночас і ціни розповідям про наші митарства.
— Звісно! — мовив канадець.
— Невже ж, — озвався допитливий Консель, — ловитва перлів — таке небезпечне діло?
— Та ні! — жваво відповів я. — А надто, коли вжити заходів обережності!
— А яка небезпека може бути в цім реместві? — запитався Нед Ленд. — Хіба що ковтнеш морської води.
— Ваша правда, Неде. До речі,— спитав я, впадаючи в безтурботний тон капітана Немо, — ви не боїтеся акул?
— Я?! — здивувався канадець. — Гарпунер мало не з пелюшок? Чхати мені на них!
— Йдеться не про те, — сказав я, — щоб упіймати акулу на гак, витягти її на палубу, відрубати сокирою голову, розпанахати черево, вирвати серце й шпурнути його в море!
— Виходить, мова йде про…
— Атож, саме так!
— У воді?
— У воді!
— Отакої! Та я ж із гарпуном! Бачте, пане професоре, акули — вайлуваті створіння. Щоб хіпнути нас, вона мусить перевернутися черевом догори, а цієї миті…
Нед Ленд так вимовив слово «хіпнути», аж мені по спині забігали мурашки.
— Ну, а ти, Конселю, якої думки про акул?
— Я буду відвертий із паном професором… «Ну й гаразд», — подумав я, і мурашки перестали бігати мені по спині.
— Якщо пан професор іде на акул, — вів далі Консель, — чи міг би я, його щирий служник, не піти разом із ним!
III
ПЕРЛИНА ВАРТІСТЮ ДЕСЯТЬ МІЛЬЙОНІВ
Настала ніч. Я ліг спати, та спалося мені погано. Снилися акули, і мені здавалося, що походження слова «акула» від слова «панахида» 43— правильне і водночас неправильне.
Наступного дня, о четвертій годині ранку, мене розбудив стюард, що його капітан Немо призначив до моїх послуг. Я хутко встав, одягнувся й вийшов до салону. Тут уже чекав на мене капітан Немо.
— Пане Аронаксе, — сказав він, — ви готові?
— Так.
— То прошу, ходімте зі мною.
— А мої супутники, капітане?
— Вони вже чекають на нас.
— Ми будемо надягати скафандри? — запитався я.
— Тим часом ні. Я не хочу, щоб «Наутілус» підпливав надто близько до цих берегів, хоч ми ще й далеченько від Манарського ловища; отож я звелів спорядити нам човна, що пройде обмілину навпростець; значно скоротивши обхідний шлях, ми зійдемо біля самого перловища. Все водолазне начиння вже на човні. Вдягнемося перед тим, як занурюватися під воду.