20 000 льє під водою
Шрифт:
— Правда, — сказав я. — І мені здається, що пара вбила в серцях моряків почуття вдячності. О капітане, ви таки вивчили це море! Чи не можете сказати, чому його називають Червоним?
— Всяко тлумачать, пане Аронаксе. Хочете почути, що говорить один літописець чотирнадцятого сторіччя?
— Охоче!
— Той літописець запевняє, ніби цю назву дано морю, коли його перейшли ізраїльтяни, а єгипетський фараон, що гнався за ними, загинув у хвилях, котрі на знак Мойсея зімкнулись і поглинули напасника. На знак чуда безбарвне море відразу збагрянилось. І відтоді й донині люди звуть те море Червоним.
— Це вочевидь тлумачив поет, і таке пояснення не може мене вдовольнити.
— Я гадаю, пане Аронаксе, коли древні саме так називали це море, то тільки через те, що вода в ньому особливого кольору.
— Проте я не помічаю якогось особливого забарвлення. Звичайна вода!
— Цілком слушно. Але сягнувши глибини, ви помітите дивне явище. Мені траплялося бачити в Торській бухті зовсім червону воду, так ніби то було озеро крові.
— І чим ви пояснюєте таке явище? Наявністю якихось мікроскопічних водоростей?
— Звичайно. Воду забарвлює червона драглиста речовина, що її виділяють водорості, відомі за назвою триходесмій. В одному квадратному міліметрі вміщається сорок тисяч таких організмів. Може, й вам трапиться спостерігати це явище, коли ми ввійдемо до Торської бухти.
— То ви, капітане, не вперше плаваєте «Наутілусом» у Червоному морі?
— Не вперше.
— Ви казали, що ізраїльтяни переходили Червоне море, а єгиптяни зазнали там катастрофи. Дозвольте спитатися, чи не знаходили ви під водою слідів тієї визначної історичної події?
— Ні, пане професоре, і то з цілком відомих причин.
— Себто?
— Море в тому місці, де нібито його перейшов Мойсей зі своїм народом, нині таке вже мілке, що його переходять верблюди, ледве замочивши ноги. Отже, зрозуміло, мій «Наутілус» не зміг би там плавати.
— А де те місце?..
— Те місце трохи вище Суеца, в рукаві; коли Червоне море ще сягало Гірких озер, він був глибоким лиманом. Легенда то чи бувальщина, та, переказують, саме тут ізраїльтяни перейшли море, простуючи до землі обітованої, і фараонове військо загинуло не деінде, як у цьому місці. Я гадаю, що археологічні розкопки виявили б у тих пісках чимало єгипетської зброї та іншого спорядження.
— Сподіваюся, рано чи пізно археологи візьмуться до тих пошуків, бо тільки збудують Суецький канал, тут одразу зведуться нові міста. Але з того каналу «Наутілусові» жодної користі!
— Ясна річ. Проте він буде корисний усьому світові,— сказав капітан Немо. — Ще древні гаразд розуміли ту користь, яку міг би принести торгівлі зв'язок Червоного моря із Середземним. Але їм і на думку не спадало прокопати Суецький канал, і вони обрали інший шлях, з'єднавши Ніл із Червоним морем. Коли вірити переказам, вони почали копати цей канал за фараона Сезостріса 50. Проте достеменно відомо, що вже 615 року до нашої ери фараон Нехо 51заходився будувати канал між Нілом та Червоним морем у тому місці, де Єгипетська низина тягнеться в бік Аравії. Вважалося: цей канал — од Нілу до Червоного моря — судна проходитимуть за чотири дні: завширшки він був такий, що ним могли вільно плисти поруч дві триреми 52. Будівництво тривало за Гістаспового сина Дарія 53і завершилося, мабуть, за Птолемея ІІ 54. Страбон бачив, як каналом пливли судна; та недостатня глибина його, починаючи від Бубаста і до самого Червоного моря, обмежувала термін навігації кількома місяцями. Аж до віку Антонінів 55цей
— Ну що ж, капітане, чого не поталанило здійснити древнім — з'єднати двоє морів, скоротивши таким чином на дев'ять тисяч кілометрів шлях із Кадіса до Індії,— те зробив Лессепс 58, і незабаром Африканський материк перетвориться на великий острів.
— Авжеж, пане Аронаксе, і ви маєте право пишатися за свого земляка. Ця людина складає честь нації більше, ніж славетні капітани! Його шлях, як і багатьох інших, почався з невдач і поразок, та він переміг, бо в нього геніальне завзяття. Сумно думати, що праця, яка могла бути міжнародним надбанням і гордістю всієї держави, з'явилася завдяки зусиллям однієї людини. Слава Лессепсові!
— Слава великому громадянинові,— відповів я, здивований пишномовністю капітана Немо.
— На жаль, — сказав капітан, — я не можу показати вам Суецького каналу, але позавтра, коли ми ввійдемо до Середземного моря, ви побачите довгу лінію Порт-Саїдських дамб.
— До Середземного моря?! — вигукнув я.
— Так, пане професоре. Це вас дивує?
— Мене дивує, що ми будемо там позавтра.
— Хіба?
— Авжеж, капітане. Хоча мене нічого не повинно було б дивувати, відколи я попав на борт вашого судна!
— А, власне, з чого ви дивуєтесь?
— З якою швидкістю повинен плисти «Наутілус», щоб за день досягти Середземного моря, обійшовши Африканський материк і мис Доброї Надії?
— А хто вам сказав, пане професоре, що ми обійдемо Африканський материк і мис Доброї Надії?
— Даруйте, але якщо «Наутілус» не плистиме суходолом і не перенесеться в повітрі над Суецьким перешийком…
— Або під ним, пане Аронаксе.
— Під перешийком?
— Звичайно, — спокійно відповів капітан Немо. — Природа давно вже збудувала під цією смужкою землі те, що люди споруджують тепер на її поверхні.
— Як! Невже є такий прохід?
— Так! Підземний прохід, що я назвав його Аравійським тунелем. Він починається під Суецом і сягає Пелусія 59.
— Але ж Суецький перешийок утворився із наносних пісків?
— Не тільки. Адже на глибині п'ятдесят метрів залягає непорушний граніт.
— То ви випадково знайшли той підземний прохід? — запитав я, дедалі більше дивуючись.
— І випадково, і обдумано, пане професоре. Навіть скорше це був плід обдуманих пошуків, а не випадок.
— Я слухаю вас, капітане, і не вірю власним вухам.
— О пане професоре! Aures habent et non aubient 60— це властиво всім часам. Підземний прохід не тільки є,— він править за водний шлях, що ним я не раз уже плавав. А то б і не зважився заходити до цього замкненого Червоного моря.
— Може, це й нескромно, проте я хотів би знати, як ви знайшли тунель?
— Пане професоре, — відповів капітан Немо, — між людьми, що зв'язані навік, не може бути ніяких таємниць.